Складнопідрядні речення, що вводяться сполучником ut (ne) Складнопідрядні речення з підрядними мети (ut (ne) fināle)

Підрядні речення мети приєднуються сполучниками ut (uti) – щоб, ne – щоб не. Ці сполучники називаються ut (ne) fināle. У підрядних реченнях мети присудок ставиться у praesens coniunctīvі після головних часів, після історичниз в imperfectum coniunctīvі.

Do, ut des; facio, ut facias. – Я даю, щоб ти дав; я роблю, щоб ти робив.

Unum habemus os ? duas autem aures, ut pдus audiamus, minus dicamus. – Ми маємо один рот і два вуха, щоб ми більше сдухали, а гоорили менше.

Dareus, rex Persrum, ut Graecos puniret, classem quingentarum navium comparavit. – Дарій, перський цар, підготував флот з пятисот кораблів, щоб покарати греків.

Opĕram dedi, ut te quam primum vidērem. – Я потурбувався, щоб якнайшвидше тебе побачити.

Складнопідрядні речення з підрядними додатковими (ut (ne) obiectīvum)

Підрядні додаткові речення вводяться сполучникoм ut (ne) – що, щоб, (щоб не), що має назву ut (ne) obiectīvum (що додаткове).

Залежно від значення керівного дієслова існує декілька типів підрядних додаткових речень:

1. після дієслів із значенням „прагнути, бажати” (verba studii et voluntātis): curāre – турбуватися, studēre – прагнути, optare – бажати, rogāre, petĕre – просити, permittĕre – дозволяти, monēre, suadēre – переконувати, imperāre – наказувати;

2. після дієслів із значенням „боятися” (verba timendi): timēre, metuĕre, verēri – боятися, pericŭlum est – є небезпека. Ut вживається для висловлення бажання аби щось сталося, а ne – аби щось не сталося. Сполучник ut і ne non перекладається сполучником „що” із запереченням „не”, а сполучник ne – що не, щоби не;

3. після дієслів із значенням „перешкоджати” (verba impediendi): impedīre, prohibēre, obstāre, repugnāre, retinēre, resistĕre – пе-решкоджати; recusāre – відмовляти; interdicĕre – забороняти. Сполучниками підрядності служать ne, quomĭnus, quin (щоб не). Сполучники quomĭnus та quin вживаються тоді, коли перед присудком головного речення є заперечення.

У цих трьох типах підрядних додаткових речень вживається praesens coniunctīvі після головних часів та imperfectum coniunctīvі – після історичних часів головного речення.

4) після заперечних чи питальних виразів, що означають відсутність сумніву (verba dubitandi): non dubitāre – не сумніватися, dubium non est – не має сумніву, nemo dubĭtat – ніхто не сумнівається, quis dubĭtat – хто сумнівається, non dubitāre – не треба сумніватися, non multum abest – небагато бракує, nihil abest – нічого не бракує, non abstineo – не стримуюся, retinēri non possum – не можу стримати себе. Сполучником підрядності служить quin (що, щоб).

У підрядних додаткових реченнях з quin при заперечних виразах вживається coniunctīvus за правилом consecutio tempŏrum.

У підрядник реченнях додатка висловлюється бажана дія, тому й у них використовуються часи конюнктива. Умовний спосіб вживається в підрядних реченнях мети й додатка також і в україгській мові, тільки у них частка „б” відокремилася від дієслова й зєдналася за сполучником „щоб”.

Dictator edixĕrat, ut legiones in castra reducerentur. – Диктатор наказав, щоб легіони повернулися до табору (диктатор наказав легіонам повернутися до табору).

Omnes cives optant, ut pax sit. – Усі громадяни бажають, щоб був мир.

Отже, у підрядних реченнях мети і додатка багато спільних формальних рис – однакові сполучники, способи вираженян присудка. Вирізняти їх необхідно запитаннями, а також визначенням семантики керуючого дієслова.