Тема 1. Забезпечення зайнятості населення

Заняття 1

План

1. Поняття зайнятості населення та її соціально-економічна сутність.

2. Концептуальні види та форми зайнятості населення.

3. Активні методи регулювання зайнятості населення.

4. Пасивна політика зайнятості.

5. Політика держави у забезпеченні населення України.

Література:

Основна: 1,2,3,14,15,22,24.

Додаткова: 27,29,34,37,38,43.

Теми рефератів

1. Проблеми молодіжної зайнятості в Україні і шляхи її вдосконалення.

2. Забезпечення зайнятості інвалідів.

3. Мале підприємництво як чинник підвищення зайнятості окремих слабо захищених верств населення.

4. Вплив рівня освіти на зайнятість населення.

5. Економічно-правові засади забезпечення зайнятості населення України.

6. Політика зайнятості та її вплив на зменшення рівня бідності в Україні з огляду на досвід розвинутих країн (Великобританії, Швеції, США, Японії, ЄС).

7. Проблеми незареєстрованої зайнятості в Україні: формування й можливості державного регулювання.

8. Удосконалення політики зайнятості населення на основі реальної оцінки вартості робочої сили.

9. Світовий та вітчизняний досвід розвитку самозайнятості безробітних.

10. Основні напрямки державної Програми зайнятості населення на 2001-2004 рр.

У будь-якому суспільстві існує об’єктивний зв’язок та взаємозалежність між наявним працездатним населенням і характером, ступенем його участі у суспільному виробництві. Сукупність економічних відносин, пов’язаних із забезпеченням робочими місцями і участю у господарчій діяльності, можна розглядати як зайнятість.

Розглядаючи поняття зайнятості студентам слід звернути особливу увагу на Закон України “Про зайнятість населення”, зокрема на ст.1. п.1, де надається визначення зайнятості; на ст.1. п.3, де вказуються категорії громадян, які можна віднести до зайнятого населення; на ст.3, яка розкриває основні принципи державної політики зайнятості населення.

Слід також уважно поставитися до розділу П цього закону, який передбачає право громадян на зайнятість: на працевлаштування, професійну орієнтацію, підготовку, перепідготовку і одержання інформації у сфері зайнятості, на соціальний захист у сфері зайнятості.

Розглядаючи перше питання треба також звернути увагу на соціально-економічний аспект зайнятості, оскільки зайнятість – це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства. Виходячи з цього, зайнятість з економічних позицій суспільства – це діяльність працездатного населення, яка пов’язана зі створенням суспільного продукту або національного доходу і тому її можна розглядати як продуктивну зайнятість. Зайнятість із соціальних позицій – навчання у денних навчальних закладах, служба в армії, догляд за дітьми, хворими, людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Для економічно активного населення суттєвим є статус зайнятості. На практиці відрізняють п’ять статусів:

1. Наймані працівники;

2. Працюючи на індивідуальній основі;

3. Роботодавці;

4. Неоплачувальні працівники сімейних підприємств;

5. Особи, які не піддаються класифікації за статусом зайнятості.

Студенти повинні розкрити кожний з перелічених статусів, звертаючи увагу на їх особливості.

Розглядаючи друге питання теми, слід визначити такі концептуальні види зайнятості як глобальна, повна, ефективна.

Слід пам’ятати , що між цілями ефективної і повної зайнятості існує як правило суперечність. Ефективна зайнятість у ринковій системі зітхається із значним безробіттям. Заходи по додатковому працевлаштуванню, наприклад, за рахунок громадських робіт призводить до зниження суспільної результативності зайнятості. Але необхідно оптимальне співвідношення ефективності та рівня зайнятості.

Для вираження цієї оптимальності вводиться поняття раціональної зайнятості. В точці перехрещення високої ефективності і більш повної зайнятості ми отримуємо раціональну зайнятість, яка має і іншу характерну рису. Студентам слід більш детальніше розібратися у сутності раціональної зайнятості.

Треба також розглянути систему показників, які, як правило, об’єднані в групи і відбивають ефективну зайнятість населення.

Крім того, слід звернути увагу на визначення рівня зайнятості, який розраховується за різними формулами.

Слід пам’ятати, що структурі зайнятості притаманні специфічні кількісні і якісні характеристики.

Різноманітність соціально-економічних процесів, які відбуваються у межах поділу праці спричиняють існування різних форм зайнятості, які можна класифікувати за такими ознаками:

1. За формами організації робочого часу – повна, неповна (видима, невидима, добровільна, вимушена).

2. За статусом діяльності – первинна, вторинна.

3. За стабільністю трудової діяльності – постійна, тимчасова.

4. За характером організації робочих місць та робочого часу – стандартна, нестандартна.

5. За формами правового регулювання використання робочої сили – регламентована (легальна), нерегламентована (нелегальна).

Розглядаючи класифікаційні ознаки форм зайнятості, студенти повинні детально проаналізувати кожну з них, розкрити їхню сутність.

Розглядаючи третє питання теми, слід дати характеристику активної політиці регулювання зайнятості і звернути увагу на її заходи, які спрямовані на:

- збільшення попиту на робочу силу:

• підвищення конкурентноздатності робочої сили та забезпечення якісної відповідності робочої сили і робочих місць;

• поліпшення процесу працевлаштування.

Як відомо, методи та заходи щодо регулювання зайнятості поділяються на активні та пасивні, які можна диференціювати:

• за об’єктами впливу (наймані працівники, роботодавці, їх групи);

• за напрямами впливу(збільшення (зменшення) попиту та пропозиції робочої сили);

• за формою впливу (прямі, непрямі);

• за характером впливу (заохочувальні, обмежувальні, захисні, заборонні);

• за змістом (економічні, адміністративні);

• за рівнем впливу (загальнодержавні, регіональні, галузеві, внутрішньо фірмові);

• за джерелами фінансування (держбюджет, позабюджетні кошти, кошти Фонду сприяння зайнятості, кошти комерційних організацій).

В основу тих чи інших методів регулювання зайнятості покладено аналіз і прогноз ситуації на ринку праці, визначення ступеня переваги кожного з методів, оцінку наслідків використання тих чи інших методів, аналіз ступеня узгодженості використаних методів, різноспрямованості їхніх наслідків.

Для більш глибокого вивчення напрямів активної політики зайнятості студентам слід звернутися до Закону України “Про зайнятість населення”, зокрема ст.8,9,10,23,24.

Сьогодні український ринок праці перебуває в стані глибокої кризи, яка охопила переважну більшість галузей і професій. Відповідно вкрай обмежені можливості нагнітання попиту на робочу силу: існуючих вакансій навіть не вистачає для реалізації сукупної трудової активності населення. І хоча динаміка співвідношення зареєстрованих безробітних і зареєстрованих вакансій є позитивною, не слід її надто оптимістично оцінювати. Проблема в тому, що на фоні зниження зареєстрованого безробіття, його обсяги, визначені за методологією МОП лишаються практично незмінними. Студентам слід звернути увагу на класифікацію методів сприяння працевлаштуванню населення, які представлені в таблиці 4.

Варто звернути увагу на те, що на розробку і здійснення активної політики на ринку праці впливають три групи факторів:

• міжнародні трудові норми;

• тип соціально-трудових відносин на ринку праці, який склався в тій чи іншій країні;

• різноманітність умов, характерних для ринків праці різних країн і окремих регіонів у країні.

Готуючись до п’ятого питання заняття, треба згадати, що пасивна політика зайнятості спрямована на підтримку доходів населення в випадку втрати роботи. Фінансується пасивна політика зайнятості зі спеціальних страхових фондів; в Україні це Фонд сприяння зайнятості населення.

В рекомендаціях МОП стосовно відшкодування втрачених доходів підкреслюється доцільність виплати допомоги в випадку певного чи часткового безробіття лише тим, хто зазвичай працює, здатен працювати, має професійну підготовку і застрахований. Відповідно більше ніж в 80% країн матеріальна допомога надається на базі діючих систем соціального страхування.

Таблиця 4

Методи сприяння працевлаштуванню населення

Економічні методи	Адміністративні методи
Інвестиції в державний сектор	Вимога збереження існуючої кількості робочих місць при приватизації об’єктів державної власності (реалізовано в програмах приватизації Іспанії, Німеччини, Польщі, Росії, України)
Пільгові кредити на створення нових робочих місць
Дотації підприємцям для збільшення обсягів виробництва і відповідного зростання попиту на робочу силу
Пільги щодо оподаткування підприємцям, які збільшують кількість робочих місць: - новоствореним підприємствам; - діючим підприємствам, які збільшують попит на робочу силу. Пільги можуть надаватися: - на визначений термін; - відповідно до кількості робочих місць.	Пільги для отримання громадянства або дозволу на проживання при створенні робочих місць або інвестуванні коштів в економіку країни (в країнах, що є центральними тяжіння мігрантів)
Державне замовлення
Субсидії підприємцям на працевлаштування безробітних (іноді тільки окремих категорій)

Розглядаючи політику зайнятості населення на державному рівні, у першу чергу слід звернути увагу на особливості зайнятості населення в Україні 90-х років. Рівень зайнятості протягом 1995-1999 рр. помітно скоротився (з 64,0 до 54,9%), причому це торкнулось населення як працездатного віку (з 74,2 до 64,0%), так і пенсійного (з 28,7 до 19,7%). Характерно, що зазначені процеси відбувались на фоні зниження економічної активності.

Найбільш скоротилася протягом 90-х років чисельність зайнятих в будівництві – на 60%, промисловості – на 45%, сільського господарства (без зайнятих в особистому підсобному господарстві) – на 36%.

Збільшилась чисельність працюючих тільки у фінансуванні, кредитуванні і страхуванні – на 26%, в апараті органів державного та господарського управління, органів управління кооперативних та громадських організацій – на 73%, чисельність самозайнятих – в 7,5% рази. В результаті докорінно змінилась галузева структура зайнятості, з’явилися нові форми зайнятості, сформувався гнучкий ринок праці.

Зайнятість у ринковій економіці не може забезпечуватись виключно через механізм ринку, оскільки для працівника продаж робочої сили, її ціна є єдиним джерелом фізичного існування. Тому держава змушена взяти на себе функції регулювання ринку робочої сили.

Одним з найважливіших напрямків політики держави на ринку праці є самозайнятість, у сутності якої студенту треба ретельно розібратися.

Спираючись на принципи державної політики зайнятості в Україні (Закон України “Про зайнятість населення” ст.3), які були розглянуті у першому питанні заняття, студентам слід звернути увагу на інститути, які призначені реалізувати державну політику зайнятості населення і, у першу чергу, на державну службу зайнятості (ДСЗ), діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці і соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоуправління (Закон України “Про зайнятість населення”, ст.18,18).

Одним з обов’язків ДСЗ є участь у підготовці перспективних та поточних державної та територіальних програм зайнятості.

Студентам слід звернути увагу на Закон України “Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 рр.”.

Мета цієї програми – забезпечення проведення державної політики зайнятості населення, запобігання масовому безробіттю внаслідок структурної перебудови економіки, створення додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні з незалежних від них причин на рівних конкурувати на ринку праці, соціального захисту безробітних шляхом реалізації законів України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та “Про зайнятість населення”.

Цією програмою висвітлюється стан зайнятості населення у 1997-2000 рр. та передбачаються основні напрями державної політики зайнятості на період до 2005 року, перспективи зайнятості населення на період до 2005 року, а також механізм реалізації Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 рр. на які студенту треба звернути особливу увагу.

Підводячи підсумки заняття, треба підкреслити, що сучасна політика ринку праці спрямовується на забезпечення повної продуктивної зайнятості всього економічно активного населення. Досягається ця мета активними та пасивними методами, які поєднують державні зусилля щодо підвищення рівня зайнятості.