Модуль 3
Забезпечення зайнятості населення
Та проблеми безробіття
Опорний конспект лекцій
Тема 1. Забезпечення зайнятості населення
План
Поняття зайнятості населення, її принципи.
Соціально-економічна сутність зайнятості.
Основні концепції зайнятості населення.
Структурні види зайнятості.
Форми зайнятості населення.
Активні методи регулювання зайнятості на ринку праці.
Пасивна політика зайнятості.
Політика держави у забезпеченні зайнятості населення України. Структура та зміст Закону України “Про зайнятість населення”.
Література
Основна: 3,12,14,15,22,24.
Додаткова: 29,37,38,43.
Основні поняття: зайнятість; зайнятість з економічних позицій суспільства; зайнятість із соціальних позицій; зайнятість нетоварна; Зайнятість неформальна; зайнятість неповна; зайнятість повна; зайнятість продуктивна; зайнятість раціональна; концепція зайнятості; пасивна політика регулювання зайнятості; активна політика регулювання зайнятості; підходяща робота; самозайнятість; Фонд зайнятості населення.
Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціально-економічної діяльності людини, який пов’язаний із задоволенням її потреби у сфері праці. У той же самий час трудова зайнятість населення забезпечує виробництво валового національного продукту, тобто економічну основу суспільства. Крім того, зайнятість має і соціальний характер: потреби людей як у заробітках, так і у самореалізації через корисну діяльність.
Згідно із ст.1 Закону України “Про зайнятість населення”, “зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі” [3., с.1].
За цією ж статтею, в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:
а) працюючи по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;
б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;
в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях;
г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;
д) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
е) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольства і місій.
Законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.
Державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах:
забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;
сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної те регіональних програм зайнятості;
співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;
міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.
Перш ніж перейти до визначення поняття політики або концепції зайнятості, з’ясуємо, що собою являє зайнятість з економічних і соціальних позицій.
Як економічна категорія зайнятість – це діяльність працездатного населення, пов’язана зі створенням суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість щодо корисної для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень і якість життя населення загалом і добробут окремих громадян.
Соціально-економічна система зайнятості виконує три функції:
економічну – як фактор створення суспільного продукту;
доходну – як засіб одержання трудових доходів;
суспільну – як засіб задоволення потреби в праці.
Зайнятість з економічних позицій можна розглядати як продуктивну зайнятість.
Зайнятість із соціальних позицій – це зайнятість такими видами корисної діяльності як навчання в загальноосвітніх школах, інших денних навчальних закладах, служба в армії, зайнятість у домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь у роботі громадських організацій.
Ці два види зайнятості належать до корисної діяльності й пов’язані з поняттями економічно активного і економічно пасивного населення. За межами економічної та суспільно корисної діяльності залишаються ті, хто з різних об’єктивних або суб’єктивних причин не зміг знайти для себе корисну сферу діяльності, що не суперечить закону.
Концепція зайнятості – це система поглядів, уявлень, які розкривають характер зайнятості на певному етапі соціально-економічного розвитку суспільства.
Концептуально відокремлюються такі види зайнятості: глобальна, повна, ефективна, раціональна.
Глобальна зайнятість охоплює усі види економічної і соціально-корисної діяльності, формулюється як залучення усіх осіб працездатного віку у розширену сферу економічно- і соціально-корисної, трудової діяльності. Ураховуються усі види діяльності: тимчасова зайнятість, робота домогосподарок і пенсіонерів вдома або в підсобному господарстві тощо.
Враховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.
Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною та якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров’я дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забезпечує нормальне життя.
Повну зайнятість, що в той же час відповідає вимогам раціональності, називають продуктивною або ефективною зайнятістю. Досягнення ефективної зайнятості – завдання господарських одиниць; повної – функція держави. Оптимальне співвідношення повної та ефективної зайнятості надає можливість виділити раціональну зайнятість.
В економічній теорії і практиці розроблена система показників, які відбивають ефективність зайнятості. Як правило, використовуються чотири групи показників.
Перша група – пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їх участі у суспільно корисній діяльності.
Друга група – рівень зайнятості працездатного населення у суспільному господарстві. Економічно цей показник відбуває, з одного боку, потребу суспільного господарства в працівниках, а з другого – потребу населення в робочих місцях.
Третя група – структура розподілу працівників за галузями національного господарства.
Четверта група – професійно-кваліфікаційна структура працюючих. Вона відбиває розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами та ступінь збалансованості підготовки кадрів з потребою економіки в кваліфікаційних працівниках.
Кількість зайнятих характеризується її рівнем (Р зан.), який може бути розрахований як:
частка зайнятих у загальній чисельності населення:
Ч зан.
Р зан. = ––––––––;
Ч нас.
частка зайнятих в економічно активному населенні:
Ч зан.
Р зан. = ––––––––––––––– ;
Ч зан. + Ч безр.
Де Ч зан. – чисельність зайнятих у загальній чисельності населення;
Ч нас. – загальна чисельність населення;
Ч безр. – чисельність безробітних у загальній чисельності населення.
У міжнародній статистиці вихідним показником для аналізу зайнятості є рівень економічної активності населення, тобто частка економічно активного населення у загальній його чисельності:
Ч зан. + Ч безр.
Р е.а.н. = ––––––––––––––– .
Ч нас.
Критерієм ефективної зайнятості є економія усієї сукупної суспільної праці – як живої, так і уречевлюваної. На відміну від загального критерію ефективності виробництва, ця економія виробничих ресурсів обумовлена функціонуванням робочої сили.
Серед показників ефективної зайнятості головним є продуктивність суспільної праці.
Важливим показником ефективності зайнятості є також розподіл зайнятого населення між сферами та галузями економіки. Чим вищою є питома вага прогресивних та доходних сфер і галузей у самодіяльному населенні, тим вище ефективність зайнятості.
Другим, не менш важливим показником ефективної структури зайнятості є зменшення частки населення, яке зайняте сільськогосподарською працею, оскільки при цьому збільшується обсяг національного доходу та продуктивність суспільної праці в результаті переливу робочої сили із сільського господарства в інші галузі економіки, в яких розміри чистої продукції на одного зайнятого значно вищі.
Показником ефективної структури зайнятості є збільшення зайнятості переважно в галузях кінцевої обробки продукції.
Така ж сама економічна сутність є характерною і для іншого показника ефективності структури зайнятості – зміни чисельності зайнятих робітників в основному та допоміжному виробництвах.
Показник ефективної структури зайнятості, який надає уявлення про її потенційні можливості – скорочення абсолютної та відносної чисельності працівників ручної, особливо важкої фізичної праці та зміна співвідношення зайнятих переважно фізичною та розумовою працею на користь останніх.
Про прогресивний розвиток структури зайнятості свідчить збільшення частки фахівців з вищою та середньою освітою у загальному прирості працівників переважно розумової праці.
Ефективність структури зайнятості розкривається через показник збільшення частки кваліфікованих робітників у всіх галузях народного господарства, особливо у тих, які забезпечують розвиток технічного прогресу.
Вплив якісного рівня робочої сили на ефективність виробництва виявляється також через статево-вікову структуру працівників.
Нині актуальними є показники ефективності територіального розподілу та перерозподілу робочої сили.
Структурі зайнятості притаманні специфічні кількісні та якісні характеристики. До кількісних відносяться галузеві, територіальні структури та групування зайнятих за видами власності. До якісних – соціальна, професійно-кваліфікаційна, статево-вікова структури, розподіл працюючих за рівнем їх охоплення різними формами організації праці.
Таким чином, структура зайнятості характеризує не тільки ефективність використання трудових ресурсів, але й виражає ефективність суспільного виробництва і є одним з її показників.
Різноманітність соціально-економічних процесів, які відбуваються у межах поділу праці, спричиняють існування різних форм зайнятості, які наведені у схемі 1.
Повна зайнятість – це зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, року), яка приносить доход в нормальних для даного району розмірах. Неповна зайнятість - це зайнятість певної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю. Видима неповна зайнятість – це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шляхом спеціальних вибіркових обстежень.
С
хема
1. Класифікація форм зайнятості населення
Невидима неповна зайнятість-аналітичне поняття, яке відбиває фундаментальне порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства тощо. Добровільною називається неповна зайнятість, зумовлена соціальними причинами: необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров’я, вихованням дітей тощо.
Первинна зайнятість – це зайнятість на основному місці роботи, яка і є основним джерелом доходів для працівника.
Вторинна зайнятість – це трудова діяльність осіб, які вже мають основну роботу або навчаються очно. Ця зайнятість приносить додатковий доход і називається сумісництвом.
Постійна зайнятість – це зайнятість, яка відзначається відносною стабільністю місця роботи.
Тимчасова зайнятість - це зайнятість, яка пов’язана з тимчасовим, епізодичним або сезонним характером роботи.
Стандартна зайнятість характеризується роботою у виробничому приміщенні, стандартним навантаженням протягом дня (тижня, року), наявністю стабільного робочого місця, чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня, законодавчо встановленою тривалістю робочого дня. Відсутність однієї з цих рис дає змогу говорить про альтернативні (нестандартні) форми зайнятості. Нестандартна зайнятість - це зайнятість, яка не відповідає стандартним правилам і потребує спеціального правового регулювання (надомна праця, сумісництво, тимчасова зайнятість, стислий робочий тиждень, форми зайнятості, на умовах гнучкого робочого часу тощо).
Легальна зайнятість – це діяльність громадян регламентована державними документами.
Нелегальна зайнятість (дикий ринок праці) – це така діяльність, які відбувається без укладання трудового договору, не враховується державною статистикою, нерідко перебуває на межі криміналу без сплати податків. Нелегальна зайнятість найманою працею завжди є дискримінаційною щодо працівника і не обмежується віком.
Зайнятість у ринковій економіці не може забезпечуватися виключно через механізм ринку, оскільки для працівника продаж робочої сили, її ціна є єдиним джерелом фізичного існування. Загаяння реалізації цього товару ставить питання про виживання працівника та його сім’ї, а тому зайнятість регулюється, в основному, державою відповідно до прийнятої концепції зайнятості.
Основними напрямами сучасної політики більшості розвинутих країн є сприяння в працевлаштуванні незайнятого населення і подання допомоги в профпідготовці та перепідготовці, а також стимулювання створення гнучкого ринку праці.
Методи та заходи щодо регулювання зайнятості поділяються на активні та пасивні.
Активна політика регулювання зайнятості – це комплекс методів і заходів, націлених на сприяння найшвидшому поверненню безробітних до активної праці, зокрема, створення додаткових сфер зайнятості; підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів; посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили.
Отже, активна політика складається із заходів, спрямованих на:
збільшення попиту на робочу силу з боку як приватного, так і державного сектору економіки;
підвищення конкурентноздатності робочої сили та забезпечення якісної відповідності робочої сили і робочих місць;
поліпшення процесу працевлаштування.
Фінансується активна політика головним чином за рахунок цільових асигнувань центрального та місцевого бюджетів.
Пасивна політика зайнятості спрямована на підтримку доходів населення в випадку втрати роботи. Фінансується пасивна політика зайнятості зі спеціальних страхових фондів; в Україні це Фонд сприяння зайнятості населення.
До пасивних методів і заходів регулювання зайнятості населення належать асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним їхніх втрат у доходах, а саме: реєстрацію осіб, що шукають роботу; визначення розміру допомоги по безробіттю; організацію системи подання допомоги по безробіттю; впровадження не грошових форм підтримки безробітних та їхніх сімей тощо. /Закон України “Про зайнятість населення”/.
Політика зайнятості населення на державному рівні у першу чергу повинна бути спрямованою на забезпечення повної, але ефективної зайнятості. Це можливо на базі обліку дії як ринкових, так і неринкових чинників.
Одним із найважливіших напрямків політики держави на ринку праці є самозайнятість, основними напрямками якої є: підприємництво, фермерство, творча діяльність, індивідуальна трудова діяльність, професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації незайнятих громадян.
Відповідно до визначення МОП (1990р.): “Самозайняті особи – це працівники, які працюють самостійно не за наймом, і підприємці, які створюють робочі місця для себе та інших, у тому числі постійних і тимчасових службовців, неоплачувальних працівників сімейних підприємств та осіб, які проходять індивідуальне виробниче навчання на підприємстві”.
Розрізняють самозайнятість у вузькому та широкому розумінні.
Самозайнятість у вузькому розумінні або індивідуальна зайнятість визначається як діяльність, яка приносить доход у грошовій чи натуральній формі і проводиться суб’єктом індивідуально.
Під самозайнятістю у широкому розумінні терміну розуміють індивідуальну зайнятість і діяльність, пов’язану з застосуванням праці на мікропідприємствах.
Слід відзначити, що сегмент самозайнятості у сучасній економічній системі України охоплює зареєстрованих індивідуалів і значну частину неформального сектора економіки.
З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Законом України “Про зайнятість населення” передбачено розробку Кабінетом Міністрів України і виконавчими органами відповідних рад річних і довгострокових, державних і територіальних програм зайнятості населення, які спрямовані на:
а) сприяння розвиткові та структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямовування вивільнюваних працівників у першу чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства;
б) запобігання розвиткові безробіття і його скороченню підвищенням економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
в) поліпшення системи відтворення робочої сили в поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;
г) захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;
д) формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;
е) заходи щодо зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.
Забезпечення зайнятості залежатиме від зростання обсягів виробництва та інвестицій, спрямованих на створення нових робочих місць, тому важливим напрямом державної політики у сфері зайнятості стає забезпечення взаємозв’язку заходів економічного розвитку, бюджетної та податкової політики.
Державною програмою зайнятості населення України на 2001-2004 рр. відмічені такі позитивні фактори впливу на ринок праці: реструктуризація, реорганізація, приватизація промислових підприємств, подальше реформування аграрного сектору економіки.
Негативні фактори – це передусім недостатня кваліфікація і низький рівень професійної мобільності вивільнюваних працівників, що ускладнить процес їх подальшого працевлаштування.
Державна політика зайнятості населення на 2001-2004 роки проводитиметься за такими напрямами:
формування професійно-кваліфікаційного складу робочої сили відповідно до потреб економіки та ситуації на ринку праці;
збереження ефективно функціонуючих і створення нових робочих місць;
підвищення якості робочої сили;
посилення мотивації до легальної продуктивності зайнятості;
сприяння розробці відповідних заходів з метою підвищення рівня професійної мобільності вивільнюваних працівників;
детінізація зайнятості та легалізація міждержавних трудових міграцій;
створення умов для самостійної зайнятості населення і розвитку підприємницької ініціативи;
підтримка регіонів з критичною ситуацією на ринку праці з використанням механізмів сприяння розвиткові депресивних територій;
пом’якшення соціальних наслідків закриття неперспективних вугледобувних шахт;
реформування соціально-трудових відносин на селі внаслідок розпаювання та передачі землі у приватну власність;
сприяння зайнятості населення і створенню нових робочих місць для персоналу Чорнобильської АЕС у зв’язку із виведенням її з експлуатації;
сприяння наданню додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці (молоді, жінок, інвалідів), запровадження з цією метою надійних економічних механізмів забезпечення їх зайнятості;
забезпечення соціального захисту військовослужбовців (передусім сприяння їх зайнятості), звільнених у запас в процесі реформування Збройних Сил України;
забезпечення надійного соціального захисту зареєстрованих безробітних шляхом подальшого запровадження законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;
зниження рівня та тривалості зареєстрованого безробіття працездатного населення працездатного віку шляхом виконання програм, пов’язаних з проведенням активної політики зайнятості;
впровадження ефективних форм співробітництва органів державної влади, профспілок і роботодавців.