13.Історія вчення про частини мови.

Ще в античний період представники александрійської школи, виділивши морфологію як основний розділ граматики, ґрунтовно розробили вчення про частини мови, яке лягло в основу давніх слов’янських граматик XVI-XVII ст. Важливу роль у становленні української морфологічної (і ширше – граматичної) термінології ХХ ст. відіграла “Граматика руської мови”, створена наприкінці ХІХ ст. (1893) зусиллями відомих граматистів С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера.

У системі виділюваних частин мови від періоду створення перших слов’янських граматик йде їхній поділ за морфологічними ознаками на скланАємыА (змінні, або відмінювані) та нескланАємыА (незмінні, або невідмінювані).

Відомий також і термін частки мови. Цей термін належить російському вченому В.Виноградову, який усі слова згрупував у чотири категорії: частини мови, частки мови, модальні слова і вигуки. До часток мови відносили прийменники, сполучники, власне частки та зв’язки…

Терміни на позначення частини мови змінювалися в часі. Іменник свого часу називали так: и́менникъ (вперше був зафіксований у граматиці Й. Левицького (1850 р.)), сущникъ, предметовникъ, ймення предметне, им’я суще, речівникъ, ймення річеве, ймення предметне, ім’я самостійне, именяк. Євген Тимченко подав такі назви: речівник, чи ймення річеве. А. Кримський запропонував термін ім’я суще, або ім’я самостійне.

Запропонований С. Смаль-Стоцьким і Ф. Ґартнером термін прикметник, А. Кримський запропонував термін жене?ім’я прило або приложникъ.

Числівник називали так: вники числі, числівники, ння числове йме, сленик чи. Термін займенник - менник, заі містойменникъ, або мЪстоименіе.

Незмінна частина мови прислівник (нарЪчіє) уперше зустрічається під сучасною назвою в граматиці С.Смаль-Стоцького і Ф.Ґартнера.

Лише з 1926 року до складу службових частин мови додали частку.

Термін приі́менники (з незвичним наголосом), засвідчений у граматиці С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера, Є. Тимченко подає у звичному варіанті – прийменник.

На зміну слов’янському терміну междометіє прийшов спочатку термін викрик, а пізніше вигук, оклики, виклик, чувственник.

Основна частина термінів на позначення частин мови, що активно використовувалася у граматичних працях кінця ХІХ – початку ХХ століття, стала загальноприйнятою у сучасній морфологічній терміносистемі, щоправда, з незначними змінами (За І. Ярошевич).

14.Морфеміка та словотвір як суміжні мовознавчі дисципліни.

Будова слова (морфеміка) словотвір

Морфеміка — учення про значущі частини слова (морфеми). Цей розділ пов’язуєдві суміжні дисципліни: словотвір і морфологію. Це пояснюється тим, що морфеми виконують як словотворчі, так і граматичні функції, а словотворення тісно пов’язане з морфологією. Морфема — це найменша неподільна значуща частина слова. Наприклад: брат-н-ій. За значенням і функцією у структурі слова морфеми поділяються на кореневі і службові. Корінь — цс спільна частина споріднених слів, яка виражає їх поняттєве значення Розрізняють корені незв’язані і зв’язані. НезвЧгзанян (вільний) корінь — той, що може існувати як самостійне слово Наприклад: ліс — лісок — узлісся. Зв’язаний корінь — той, що в сучасній мові не може виявити себе самостійно а лише в поєднанні зі службовими морфемами (префіксами, суфіксами). Наприклад- відняти, підняти, розняти — корінь -ня- самостійно існувати не може, а виступає лиш* в похідних словах. Основа — це частина змінюваного слова, яка виражає його лексичне значення Вона виділяється шляхом відкидання афіксів із граматичним значенням. Наприклад* ворот-а, читачпи, чита-л-а. Основа слова може дорівнювати кореню (мир) і може включати афікси (префікс, суфікс). Залежно від цього виділяють основи непохідні і похідні. Непохідною є основа, у складі якої не виділяються словотворчі афікси і яка не мотивується через зв’язки зі спільнокореневими словами. Наприклад: сонце, білий, сніг. Похідна — це основа, в складі якої, крім кореня, виділяються ще словотворчі афікси і яка мотивується через зв’язки зі спільнокореневими словами. Наприклад: морозиво <- мороз, правдивий <— правда. Афікс (від лат. аЈіхш — прикріплений) є носієм словотвірного і грамматичного значень слова і слугує засобом творення похідних слів і форм того самого слова. За місцем у слові виділяють такі типи афіксів: префікс, суфікс, закінчення (флексія) і постфікс (це афікс, що виступає в абсолютному кінці слова: учитися). За функцією в слові афікси поділяються на словотворчі і граматичні. Граматичні афікси поділяються на формотворчі і словозмінні. Формотворчі афікси беруть участь у творенні форм того самого слова: 1) суфікс -ти- в дієсловах утворює форму інфінітива (читати), суфікс -в-(-л-) - форми минулого часу (писав, писали); 21 суфікси -ш-, -іш- слугують для утворення вищого ступеня порівняння при­ кметників і прислівників (довгий — довший, довго — довше); 3) префікс -най- — дня утворення найвищого ступеня порівняння прикметників (вищий — найвищий); 4) префікси і суфікси утворюють видові пари дієслів (садити — посадити, стис­ нути — стискати). До словозмінних афіксів належить закінчення (флексія) (ібігаю — бігаєш). І Увага! Незмінні слова не мають закінчення (весело).