12.Система дієслівних форм, їх характеристика.

Дієслово і його основні форми

Дієслово називає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робити? що зробити?

Дієслово, на відміну від прикметника чи іменника, називає дію або стан як змінну ознаку, як процес, що триває в часі. Якщо іменник тиша називає ознаку опредмечено, як певну річ (можна домогтися тиші, скористатися тишею тощо), прикметник тихий передає ознаку безвідносно до часу й до будь-яких змін, то дієслово тихнути подає це саме явише як змінний процес певної тривалості. В одних формах дієслова ця його властивість більше виражена, в інших — менше, але вона властива всім його формам.

У систему дієслова входять такі п'ять основних форм (дієслівних утворень): 

1) неозначена форма (інфінітив): працювати, написати, розвиднятися;

2) способові форми (у дійсному, умовному й наказовому .   способах): працюю, напишуть, розвиднилося, працював би, написали б, працюй, напишіть;

дієприкметник: працюючий, написаний, забутий;

безособова форма на -но, -то: написано, зроблено, забуто;

дієприслівник: працюючи, написавши, зробивши.

Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінною або незмінною і виступає тим чи іншим членом речення. 

Форма дієслова	На яке питання відповідає	Як змінюється	Яким членом речення виступає
Неозначена	що  робити? що  зробити?	незмінна фор­ма	будь-яким
Способова	що   роблю? що  робив? що  буду робити? що  робив  би? що  роби? тощо	за способами, часами, осо­бами або ро­дами, числами	присудком
Дієприкметник	який?	за відмінками, родами й чис­лами	означенням, іменним присудком
Безособова форма на -но, -то	що   зроблено?	незмінна форма	присудком у безособовому реченні
Дієприслівник	що   роблячи? що зробивши?	незмінна фор­ма	обставиною

Усі дієслівні форми бувають доконаного або недоконаного виду, перехідними чи неперехідними.

У них розрізняємо, крім того, дві основи: основу інфінітива й основу теперішнього часу.

В українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий.

Дійсний спосіб означає реальну дію, тобто таку, яка відбулася чи відбувалася, відбувається чи відбудеться. Н-д: пожовтіла картопля. Жовте листя так легко летить повз вікно.

Дієслова дійсного способу можуть вживатися із заперечною часткою не: Не грію сонце на чужині.

Дієслова дійсного способу змінюються за часами, а в теперішньому і майбутньому часі – за особами.

Умовний спосіб означає дію бажану або можливу за певних умов: Хотіла б я піснею стати у свою хвилину ясну.

Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки б і би.

Дієслова умовного способу не мають часу і особи, а змінюються за родами і числами.

Наказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, побажання, заклик, пораду виражає спонукання до дії. Дія реально ще не існує і не існувала, але той, хто говорить, сподівається що вона повинна відбутися: Грай же, море, мовчіть, гори, Гуляй, буйний, полем! Плачте, діти козацькії, - Така ваша доля!

Дієслова наказового способу не мають форм часу, але вони змінюються за особами в однині і множині. В однині вони мають форму 2-ї особи, а в множині – 1-ї і 2-ї.

Спеціальної форми 3-ї особи наказовий спосіб не має. Якщо треба передати наказ у 3-їй особі, то вживаються частки хай, нехай і форма 3-ї особи дійсного способу: Хай не зітруться підкови, хай не підіб’ються ваші коні (Гонч).