51. Організаційні форми іноземних філій тнк

З точки зору їх організаційних структур ТНК являють собою господарські об'єднання, що складаються з головної (батьківської, материнської) компанії і іноземних філій. Оптимальна структура управління транснаціональною корпорацією повинна забезпечувати безперебійне керівництво материнської компанії своїми закордонними філіями і в той же час давати можливість менеджерам зарубіжних філій самостійно приймати рішення щодо задоволення попиту споживачів з урахуванням специфіки місцевого ринку та у відповідності до законодавства приймаючої країни. Головний материнська компанія - адміністративний центр усієї системи підприємств ТНК. У її функції зазвичай входить прийняття рішень про злиття з іншими компаніями, придбанні нових фірм і ліквідації неефективних підрозділів; формування довгострокової виробничої, інвестиційної та фінансової політики філій і корпорації в цілому; контроль над фінансами і НДДКР зарубіжних філій. У літературі вказуються наступні основні організаційні форми зарубіжних філій:

- Дочірня компанія (subsidiary) - що входить в систему ТНК підприємство в приймаючій країні, у якому головна компанія має право вирішального голосу в силу володіння більш половиною акцій з правом вирішального голосу і призначає керівників цього підприємства; - Асоційована компанія (у Великобританії - associate, в США - affiliate), що входить в систему ТНК підприємство в приймаючій країні, у якому головна компанія володіє не менше 10%, але і не більше 50% акцій (головна компанія не контролює, але бере участь у контролі над цим підприємством);

- Відділення (branch) - вид закордонної філії, яким головна компанія володіє повністю або він є частиною спільного підприємства ТНК; відділення можуть мати форму представництва головної компанії за кордоном; партнерства, в тому числі з місцевими підприємцями; рухомого майна (кораблі, літаки, газо - або нафтовидобувні платформи), що належить головній компанії і функціонуючого за кордоном не менше одного року. Організаційні структури ТНК залежать від асортименту товарів і послуг, з якими вони виходять на світовий ринок. Організаційні структури ТНК, що базуються на зв'язках головної компанії зі своїми зарубіжними філіями, забезпечують більш оперативне налагодження виробництва і збуту у приймаючих країнах у порівнянні з фірмами, сосредоточившими свою активність тільки на ринку однієї країни (можуть швидко та економічно забезпечувати свої підприємства капіталом, технологіями та компонентами з дослідницьких центрів і виробничих філій, розташованих в інших країнах) . З точки зору соціально-економічної організації найбільші ТНК склалися на основі контролю лідируючого банку через механізм фіктивного холдингу, шляхом створення холдингової структури з головною компанією, а також через перехресне володіння акціями. Так, більшість великих американських ТНК являють собою групи підприємств холдингового типу. Існуючі в США ТНК-холдинги можна умовно розділити на дві групи: до першої входять структури з домінуванням банків (наприклад, «Чейз», «Морган» тощо), при цьому контроль над підприємствами здійснюється з боку банків, в другій групі домінують промислові підприємства («Дженерал моторс»), але фінансові структури в них також є вельми сильними. Отже, до дійсного часу склалися деякі типові організаційні структури сучасних ТНК, що включають дочірні компанії, асоційовані компанії, закордонні відділення. У більшості випадків структури ТНК будуються або за регіональному (страновому) принципом(Нестле), або за товарним (продуктному) принципом(Дженерал электрик). Останнім часом позначилися явні тенденції до підвищення ролі міжнародних (транскордонних) злиттів і поглинань в діяльності ТНК і створення таких організаційних форм, як стратегічні міжнародні альянси. За своєю соціально-економічної організації більшість ТНК, насамперед американських, представляють собою групи підприємств холдингового типу. Система мережевої організації сучасних ТНК дозволяє тримати корпоративну мережу відкритою для приєднання нових елементів через механізми міжнародних стратегічних альянсів (ТСА).

52. Сутність та основні суб’єкти міжнародного портфельного інвестування

Портфельні іноземні інвестиції (ПрІІ) - це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не надає інвесторові реального контролю над об'єктом інвестування, і метою якого є виключно отримання доходу у формі дивідендів, відсотків чи спекулятивної курсової різниці.

Головна мета інвестора при портфельному інвестуванні - знайти в міжнародній економіці варіант розміщення капіталу, який дозволить йому максимізувати прибуток при оптимальному співвідношенні "доходність - ризик - ліквідність".

Порівняльні переваги ПрІІ над прямими:

- більш висока ліквідність - спроможність досить швидко та без значних фінансових втрат перетворитися в готівкові гроші;

- порівняно легка керованість (мобільність), зумовлена як швидкістю їх реалізаційної спроможності, так і простотою процедури купівлі-продажу.

Порівняльні недоліки:

- високий рівень ризику, який поширюється не лише на доход, а й на весь інвестований капітал.

- більш низький рівень доходності (як правило, дивіденд, навіть по самих прибуткових простих акціях, в розрахунку на 1 грошову одиницю вкладеного капіталу складає лише 40-50% рентабельності прямих інвестицій у реально працюючі компанії);

- відсутність у більшості випадків можливості впливати на рівень доходності цінних паперів та їх ринкову вартість;

- створюють додаткову зовнішню заборгованість країни та її резидентів.

Аналіз структури ПрІІ здійснюється за критеріями:

- за напрямком руху (експорт, імпорт);

- територіально-географічним;

- за суб'єктом інвестування (підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, інституціональні інвестори, приватні особи, державні фінансові установи, міжнародні фінансові організації);

- за інструментами інвестування (цінні папери, що дають право на участь в капіталі (акції), боргові цінні папери, вторинні цінні папери);

- за терміном (короткострокові - до 2-х років, середньострокові - до 10 років, довгострокові - понад 10 років) тощо.

Головними портфельними інвесторами на і посередниками світового фінансового ринку є універсальні та спеціалізовані транснаціональні банки та інституціональні інвестори, операції яких як з боку попиту, так і пропозиції визначають ринкові ціни фінансових інструментів.

Інституціональні інвестори (ІнІн) - це юридичні особи, головною функцією яких є здійснення фінансових операцій:

- інвестиційні компанії - юридичні особи, що діють на ринку цінних паперів за власний рахунок і спеціалізуються на: а) андеррайтингу (випуск та гарантоване розміщення цінних паперів приватних компаній); б) купівлі - продажу цінних паперів дилерами; в) вкладанні власних коштів у цінні папери;

- інвестиційні фонди - юридичні особи, що здійснюють випуск власних акцій з метою мобілізації грошових коштів інвесторів та їх вкладення від імені фонду в цінні папери та депозити;

- трастові і пенсійні фонди;

- страхові компанії;

- позичково-ощадні асоціації тощо. Джерела основного доходу Інін:

- дивіденди та відсотки по цінним паперам, що перебувають в їх власності;

- отримання різниці цін купівлі - продажу цінних паперів;

- надання платних послуг клієнтам.