114. Економічні аспекти глобальних проблем.

У сучасному світовому господарстві посилюються не лише взаємозв'язок і взаємозалежність локальних і загальних, національних і глобальних інтересів. Одночасно діалектика роз­витку нашої цивілізації загострює цілий ряд загальносвітових проблем. Виникнення таких глобальних питань тісно пов'язане як з безпосередньою сферою життєдіяльності суспільства, так і з конкретним соціально-економічним середовищем, де реалізуєть­ся відповідна сфера діяльності людства.Виокремлюють близько 20 глобальних проблем, які класифі­кують за трьома сферами дії. Вони стосуються інтересів усіх верств і класів населення, усіх країн і народів планети. Так, до першої сфери належать проблеми, що виникають у галузі взає­модії природи і суспільства. До другої сфери включають проб­леми суспільно-економічних взаємовідносин між державами рі­зних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, регіональні та міжнародні кризи тощо. Третя сфера охоплює розвиток людства та забезпечення його майбутнього.­ Про пріоритетність у свідомості людей проблеми збереження миру на землі свідчать і результати соціологічного опитування в середині 90-х років у чотирьох провідних країнах Великої сімки (Великобританії, Німеччині, США та Японії). Зокрема, 2/5 рес­пондентів Німеччини і майже 1/4 опитаних у Великобританії поставили необхідність збереження миру на перше місце серед нагальних проблем сучасності.Зміни, що привнесені людством у фізичні, хімічні, метеоро­логічні умови і біологічне різноманіття планети, висувають еко­логічну проблему в ряд глобальних з точки зору подальшого ви­живання людини. Тобто велику небезпеку для людства представ­ляє катастрофічне погіршення стану довкілля. Тому так назріла необхідність спільного мирного засвоєння космосу, запасів Сві­тового океану.Загальною турботою є паливно-енергетичне та сировинне за­безпечення країн. Потребує оперативнішого розв'язання і продовольча пробле­ма. За даними 00Н, нині у світі близько 1,5 млрд людей живуть за умов постійного недоїдання. До цього ще додаються проблеми боротьби з епідеміями та страшними хворобами віку: раком, ішемією, СНІДом.Суттєві проблеми існують і на ринку праці: питання зайнято­сті, масового безробіття хвилюють абсолютну більшість як розвинутих, так і решти країн.Сукупність згаданих проблем стосується різних сфер діяльно­сті людства, а тому потребує комплексного міждержавного під­ходу до їх розв'язання. Це вимагає від світового співтовариства об'єднання, своїх зусиль і ресурсів. Звідси — необхідність гло­бальної перебудови всієї системи економічних та політичних від­носин.

115. Особливості трансформаційних реформ в сучасній економіці України

Зі здобуттям незалежності в 1991 р. Україна віддала перевагу не науково обґрунтованим висновкам вітчизняних та іноземних учених про поступовий перехід до ринку західноєвропейського типу, тобто до ринку з відносно сильним макроекономічним контролем з боку держави та зі збереженням міцного державного сектору економіки, а рекомендаціям експертів впливових міжнародних фінансових організацій — Міжнародного валютного фонду і Світового банку. Суть рекомендацій зводилася до того, щоб якомога швидше перейти до відкритої децентралізованої системи торгівлі і валютних курсів з метою прискорення інтеграції економіки країни у світове господарство. Могутні іноземні фірми мали забезпечити гостру конкуренцію з боку міжнародних ринків. Експерти враховували, що прискорення лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків призведе до банкрутства частини підприємств і зростання безробіття. Проте, на їхню думку, якщо витримати ці труднощі, то, імовірно, через два роки розпочнеться стійкий підйом, а темпи зростання можуть бути вищі, ніж у більшості промислових країн Заходу. Цьому сприятиме фінансова допомога Заходу, яка може надходити, коли буде зроблено "перший великий крок". У 1992 р. було проголошено лібералізацію ринкової торгівлі і цін, за винятком цін на деякі товари. Така політика українського уряду поглибила кризу, сприяла дальшому падінню виробництва і за браком конкуренції призвела до надзвичайного зростання цін: у 1992 р. більше, ніж у 30 разів, а в наступному, 1993 p., Україна пережила найвищу у світі гіперінфляцію — більш як 10 000 %. У 2000 р. в українському імпорті на мінеральні продукти, левову частку яких становлять нафта і природний газ, припадало 47 %, або 6,6 млрд дол.. У свою чергу, це призвело до різкого падіння життєвого рівня населення, утворення невеликого прошарку багатих людей і зубожіння переважної більшості населення. Розвиток реформ за рекомендаціями МВФ привів Україну до глибокої трансформаційної кризи, вийти з якої країні не вдалося й на початку XXI ст. Україна пережила великий спад виробництва. За період реформ відбулися деіндустріалізація країни, фізичний розпад продуктивних сил, руйнація інтелектуального потенціалу суспільства. В Україні більш ніж у 2 рази знизилася продуктивність праці, у 2 рази зросла собівартість промислової продукції. Швидке зниження реальних доходів населення України призвело до кризи збуту виробленої продукції. Майже половина її осідає на складах. У країні почала переважати бартерна економіка, що різко скоротило бюджетні надходження. Хронічним став дефіцит державного бюджету.В умовах, коли немає протекціоністської політики держави, вітчизняного виробника у власній країні стали витісняти з ринку іноземні виробники. Неконкурентоспроможність переважної більшості продукції вітчизняного виробництва посилювалася нижчою продуктивністю праці, невідповідністю якості окремих видів продукції світовим стандартам, високими цінами. Зміна становища на конкурентному ринку поглиблювала процес спаду виробництва, а в ряді випадків вела до банкрутства підприємств.Проте найбільшою втратою для нашого суспільства стали знецінення і, значною мірою, руйнація людського капіталу — основної форми багатства для переважної частини населення. При цьому, щоправда, зросла цінність продукції та капіталу, незважаючи на скорочення їхнього фізичного обсягу, у добувних галузях і загалом "у природних монополій".Аналіз статистичних даних показує, що в цілому капітал України, оцінений як капіталізований дохід, скоротився лише за останнє десятиріччя більш ніж у 2 рази. Отже, цей чинник діяв у напрямі скорочення попиту на гроші. Скорочення відбувалося не лінійно, а подібно до хвиль землетрусу — з передачею в процесі "обвальної" приватизації чергової "порції" національного багатства України з неринкового в ринковий сектор, де це багатство — товар. Попит на реальні гроші різко зріс, але потім унаслідок швидкого знецінення більшої частини багатства і в міру поглиблення кризи ще більше скоротився.Отже, для сучасного стану економіки України характерні дві тенденції, що борються між собою: перша з них спрямована на скорочення сумарного попиту на реальний грошовий капітал, а друга — на його збільшення.Підхід з позицій наукового, а не карикатурного монетаризму до проблем макроекономічної стабілізації в Україні полягав би, на думку авторів, насамперед у тому, щоб знайти шляхи ринкової стабілізації попиту на гроші. Для цього потрібно виконати кілька мінімальних умов, що випливають із самих основ монетаристської теорії. Обов'язковою є також вільна конкуренція, що забезпечує гнучкість цін та заробітних плат.Одна з найважливіших проблем сучасного розвитку — вибір правильного напряму нашого руху. Україна має обрати свою власну, яка б відповідала саме її умовам, модель ринкової економіки, а не копіювати чужі моделі. У принципі цей вибір необхідно зробити між двома найбільш загальними моделями ринкової економіки — ліберальною чи регульованою. Перша передбачає створення самокерованого, нерегульованого ринку епохи первісного нагромадження капіталу, за якого держава відсторонюється від управління економікою і від проблем соціального захисту населення. Друга націлена на створення соціально орієнтованого регульованого ринку, який передбачає наявність ефективного державного сектору, державного регулювання економіки та проведення політики соціального захисту населення від можливих негативних наслідків переходу до ринкової економіки.Другою проблемою є чіткий вибір пріоритетів на шляху до втілення обраної моделі, а не намагання одночасно розв'язати всі проблеми. Перехід до ринкової економіки — не разовий стрибок, а поступовий, еволюційний процес глибоких перетворень діючої економічної системи при регулювальній діяльності держави, що обов'язково має передбачати їхню етапність. Саме це засвідчує світовий досвід, який не було враховано при проведенні реформ. Проведення ефективних ринкових реформ передбачає не "шокову" ліквідацію діючої економічної системи, а трансформацію інститутів, пристосування їх до нових умов. Поряд із макроекономічними реформами слід здійснювати реформи структурні. Проведення малої та великої приватизації, що триває відносно довго, дає можливість створити численний приватний сектор, а в перспективі — перейти до змішаної економіки.З метою успішного проведення структурних реформ необхідно створити нові інститути ринкової економіки — надійні, орієнтовані на правові норми, включаючи договірне право, банківську систему з незалежним ЦБ і новими комерційними банками, різноманітні системи — податкову, митну, соціального захисту тощо.Важливою метою структурної стратегії має бути зниження рівня енергетичної та іншої ресурсної залежності України від зовнішніх чинників і зміцнення економічної безпеки держави. Тільки за таких умов Україна зможе вивести економіку на світовий рівень, забезпечити значне зростання валютних надходжень, украй потрібних для збалансування бюджету.Україна як держава, що стала на шлях ринкових перетворень, не зможе побудувати високорозвинуте сучасне суспільство без активного залучення іноземного капіталу. Однак самі собою іноземні інвестиції не надійдуть, їх необхідно активно залучати. Конкуренцію на ринку інвестиційних капіталів можна подолати насамперед сприятливою інвестиційною та митною політикою, стабільним і заохочувальним законодавством.