78. Суспільний продукт(с.П.): форми та методи обчислення.

Сусп. ви-во – це сукупність індиві-них ви-в (під-ств, фірм) в їхньому взаємозв’язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності. Результатом сусп. ви-ва є с. п. С. п – синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матер. й нематер. блага та послуги, які створюються в різних галузях ви-ва. Він являє собою всю суму матер. і духовних благ, ств-них сусп-вом за певний проміжок часу, як правило, за рік. У практиці госпо-ння с. п. розраховується по-різному, і тому в реальному житті ми маємо справу з різними його формами залежно від того, які елементи включають до його складу.

Однією з форм с.п. є валовий сусп. продукт (ВСП), його розраховують як суму виробленої за рік валової продукції всіх галузей матер. Ви-ва. При визначені величини ВСП до його складу завжди включається повторний рахунок виробничих затрат окремих галузей. Це означає, що до його вартості включається не лише вартість готового, а й вартість проміжного продукту, який для відповідних галузей виступає як готовий продукт. Повтор цей може бути багаторазовим, що суттєво збільшує вартість ВСП. Тому ВСП не дає точного уявлення про ту реальну суму благ, яка створюється протягом року в країні. В зв’язку з цим виникає потреба розраховувати кінцевий с. п. (КСП) – це продукція, яка надходить в особисте або виробниче споживання, на відновлення спожитих засобів праці та нагромадження в готовому вигляді. Отже, КСП є лише частиною ВСП, яка виключає повторний рахунок.ВСП і КСП – це показники матер. Ви-ва, але крім матер. – суспільне ви-во включає ще й галузі нематер. Тому необхідно обраховувати весь результат госпо-ської діяльності – це здійснюється за допомогою такого показника, як валовий нац. продукт (ВНП).ВНП обчислюється не за виробничим принципом, а як сума кінцевих доходів, які отримують під-тва, організації, установи й окремі громадяни в усіх галузях і сферах народ. гос-тва. Його складовими частинами є: а) вартість спожитих населенням предметів споживання та послуг; б) вартість державних закупок; в) капітальні вкладення; г) сальдо платіжного балансу.Найва-им результативним показником розвитку екон-ки країни є чистий продукт або нац. продукт (ЧП). Він являє собою частину ВСП або нову створену вартість за рік, тому, що є результатом живої праці, затраченої в даний період. Це реальний доход, який сус-тво може вико-вати для особистого споживання, а також для розвитку ви-ва. Кількість ЧП – це різниця між ВСП і вартістю спожитих засобів ви-ва .ЧП поді-ться на дві частини: необхідний продукт і додатковий продукт.Необхідний продукт (НП) – це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення р.сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління працівників. За рахунок НП повинні покриватися витрати на харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культ. і соц. потреб, на екологічні заходи. Міn величина НП виз-ться життєвим міn, потрібним виробникові для відтворення своєї р.сили й норма-ого її функ-ння. Мах – розмірами ЧП.Додатковий продукт (ДП) – це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП. ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського сусп-тва, при досягненні ним певного рівня розвитку продук. сил. Тобто, лише тоді, коли виробник здобув можливість своєю працею ств-ти більше продукту, ніж йому необхідно для життя. Існує два методи обчислення сусп. продукту –система нац. розрахунків(СНР) і систему балансу народ. господ.(БНГ). Зараз майже всі вико-ють СНР. У СНР вико-ться дві класифікації:1)застосовується в рамках ви-ва, споживання і капіталоутв-ня(галузі ви-ва; органи загального держ. управління; приват. некомер. організації, що обслуговують дом. господ.),2)інституціональна вико-ться в рахунках видатків і доходів та в розрахунках капітальних витрат(нефінан. під-ва; фінанс.організації; органи загального держ. управління; приват. некомер. організації, що обслуговують дом. господ.;дом. госп.). БНГ обчислює тільки матер. ви-во в економіці, при цьому розмежовується ви-во засобів ви-ва і предметів споживання.

79. ВНД

Валовий нацiональний продукт (ВНП) – це сукупна ринкова вартiсть усього обсягу кiнцевого виробництва товарiв i послуг, вироблених в економiцi за один рiк за допомогою факторiв виробництва, що належать представникам певної країни, незалежно вiд того, де розмiщенi цi фактори виробництва, - у країнi чи за кордоном.

Валовий внутрiшнiй продукт (ВВП) – це сукупна ринкова вартiсть обсягу кiнцевого виробництва товарiв i послуг, вироблених у межах деякої країни за допомогою факторiв виробництва незалежно вiд того, кому цi ресурси належать. Наприклад, вартiсть товарiв, вироблених за допомогою iноземного капiталу, в тому числi i прибутки, є частиною ВВП України, i навпаки, доходи, одержанi нашими спiввiтчизниками за кордоном, не враховуються у ВВП України.

Рiзницю мiж ВВП i ВНП називають “чистими факторними доходами iз-за кордону” (Yf) i ця рiзниця може бути позитивною i негативною. Для провiдних країн свiту вона становить не бiльш нiж ±1% вiд ВВП.

У процесi визначення ВВП з обсягу продаж виключають рiзнi непродуктивнi операцiї (угоди), що мають мiсце протягом року i не пов’язанi з поточним виробництвом продукту. Цi операцiї включають в себе суто фiнансовi угоди (державнi та приватнi трансфертнi платежi, операцiї з цiнними паперами), а також продаж вживаних речей або перепродаж нових.

Найважливiшi макроекономiчнi агрегати – ВВП або ВНП можна одержати за допомогою трьох основних методiв: методу виробництва, методу доходiв i методу витрат. Цi рiзнi методи приводять до еквiвалентних результатiв.

Метод виробництва

Відповідно до методу виробництва ВВП дорівнює сумі валової додаткової вартості, виробленої в країні, або різниці між вартістю обсягу виробництва i вартістю всіх товарів і послуг, що використовують у виробництві.

Таким чином:

ВВП=ΣVA,

де ΣVA - сума додаткової вартості по всіх секторах економіки.

Метод доходів

ВВП можна вважати також таким, що дорівнює сумі доходів, генерованих виробниками-резидентами. До резидентів відносяться всі діючі на національнiй території підприємства, а також і ті підприємства, які частково або повністю пiд власністю іноземців. Відділення або філіали національних підприємств за кордоном не відносяться до резидентів тієї країни, в якій знаходиться їх материнська фірма.

Таким чином,

ВВП (в ринкових цінах) = ВВП (за факторною вартістю) + TSP + W + OS, де W - загальна сума заробітної плати та інших винагород, що виплачують працівникам;

OS - операційний прибуток вироблених одиниць (включаючи орендну плату, проценти, амортизацію, прибуток);

TSP - податки мінус субсидування продукції (тобто податки з продажу та інші податки на підприємства за мінусом трансфертів, одержаних підприємцями від уряду).

Метод витрат

При використанні даного методу ВВП дорівнює сумі статей його кінцевого використання.

Таким чином,ВВП = С + І + G + NX,

де С - кінцеве споживання державного і недержавного секторів;

I - валовий обсяг інвестицій (інвестиції в основні фонди плюс зміни товарно-матеріальних запасів);

G - державні витрати;

Х - чистий експорт (рiзниця мiж експортом(X) та iмпортом(M), тобто NX=Х – М).

Треба пам'ятати, що розрахунок ВВП або ВНП не охоплює багатьох операцій та послуг, якi не піддаються точному розрахунку. Так, наприклад, він не включає доходи тіньового бізнесу.

80. ЧНП

Як вимірювачі валового річного обсягу виробництва показники ВВП і ВНП мають суттєвий недолік - вони завищують обсяг виробництва на вартiсть амортизаційних відрахувань і на суму непрямих податків. Цього недолiку позбавлені показники чистого національного продукту (ЧНП) та національного доходу (НД). ЧНП дорівнює ВНП, зменшеному на суму амортизаційних відрахувань

ЧВП = ВВП – амортизаційні затрати виробництва

ЧНП складає основу для розрахунку НД країни, який являє собою весь дохiд, зароблений власниками ресурсів, що належать до певної нації, незалежно вiд того, де ці ресурси розміщені - у власній країні чи за кордоном. Нацiональний дохід дорівнює ЧНП за відрахуванням непрямих податків на бізнес (податки продажу, акцизи, податки на майно, ліцензійні платежі, митні збори тощо).

Отже, НД - це чиста продукція народного господарства, тобто продукція, що створена живою працею в усіх галузях, яка не включає перенесену вартість усiх спожитих засобів виробництва. Іншими словами, НД – це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес:

НД = ВВП – амортизаційні витрати – непрямі податки на бізнес

В умовах сучасної НТР, коли наука стала безпосередньо продуктивною силою, значна частина наукової діяльності тісно пов'язана з виробництвом, і тодi в наукових, конструкторських і проектних організаціях також створюється НД. Це означає, що джерелом НД є не лише праця робітників, безпосередньо зайнятих у виробництві, а й трудова діяльність учених, конструкторів, інженерів, економістiв, програмістів усіх тих організацій, що обслуговують процес виробництва. Як і весь ВВП і ВНП, НД створюється і трудівниками сфери послуг.

У СНР залежно від способу одержання доходу НД розподіляють на п’ять основних складових:

• оплата праці (73%), що включає заробітну плату та премії;

• доходи власників (7%) – доходи некорпоративних підприємств;

• рентний дохід (2%) - прибуток, одержуваний власниками нерухомості, включаючи умовно нараховану орендну плату, які вони "сплачують" самі собі;

• прибуток корпорацій (11%) - прибуток, який залишається в розпорядженні пiсля обов'язкової плати;

• чистий процент (7%).

Отже, національний дохід можна розглядати як показник того, скільки коштує суспiльству одержання його національного обсягу виробництва. НД можна прямо одержати додаванням заробітної плати, ренти, процента, доходів некорпоративного сектора та прибутків корпорацій.

81. Національний дохід та його концепції. З точки зору власників ресурсів, НД є вимірником їх доходів від участі у виробництві за поточний період.

НД виступає як сукупний дохід власників усіх факторів виробництва: заробітної пла­ти, прибутку, ренти, процента, і засвідчує ступінь участі кожної категорії власників у національному виробництві, їхню част­ку. За обсягом НД дуже близький до ЧНП і становить величину, зменшену на розмір непрямих податків, які сплачують підприємці (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито та ін.).

Національний дохід — важливий показник результативності суспільного відтворення. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробу­ту. До останнього часу у вітчизняній економічній літературі вва­жалося, що НД — це новостворена вартість, яка має місце тільки у сфері матеріального виробництва, а також частково на транс­порті, у торгівлі, громадському харчуванні та сфері зв'язку. Але такий підхід до розуміння змісту національного доходу досить обмежений, оскільки не враховує внеску працівників сфери не­матеріального виробництва.Для розуміння суті національного доходу велике значення має знання процесів його формування, розподілу, перерозподілу, кін­цевого споживання.Створення національного доходу відбувається у галузях мате­ріального виробництва і в сфері послуг. Його розміри зростають за рахунок збільшення чисельності зайнятих і підвищення проду­ктивності праці. Фактори зростання національного доходу поді­ляють на два види: екстенсивні (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивні (за рахунок якісного використання існуючих фак­торів).Розподіл національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва, тобто заробітної плати, прибут­ку, процента, ренти, дивідендів та ін.Перерозподіл національного доходу здійснюється через меха­нізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, вне­ски до різноманітних фондів та ін. На підставі перерозподілу НД формуються вторинні доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім”ям тощо. Перерозподіл національного доходу здійснюється за офі­ційними та неофіційними каналами. Легітимний, або офіційний перерозподіл НД фіксується в офіційній статистиці. Масштабний неофіційний перерозподіл НД спричинений існуванням тіньової економіки.Використання національного доходу відбувається з подвійною метою: споживання і нагромадження. Нагромадження є необхід­ним для розширення масштабів національного виробництва в майбутньому. В господарській практиці розрізняють створений і використаний НД. Велике значення для збільшення величини національного до­ходу та розширеного відтворення має оптимальне співвідношен­ня між споживанням і нагромадженням. Дане співвідношення за­лежить від конкретних умов і завдань економічного розвитку країни.На основі НД формуються особисті доходи (ОД). Особистий дохід — це одержаний дохід, а національний дохід — це зароблений дохід.Якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особис­тому розпорядженні домогосподарств — кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження в домашніх господарствах.

82. Національне богатство і його структура. Національне багатство безпосередньо пов'язане і з виробниц­твом національного доходу та його відтворенням. Воно збільшу­ється передусім за рахунок вказаного доходу, який відтворюється на розширеній основі.Національне багатство — це загальний результат постійно повторюваного процесу суспільного виробництва, тобто сукуп­ність нагромаджених матеріальних і духовних благ за всю істо­рію функціонування національної економіки. Існує два концепту­альні підходи до його розуміння і визначення.По-перше, згідно з концепцією балансу народного господарс­тва національне багатство — це сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею лю­дей за попередній період свого розвитку.

По-друге, за системою національних рахунків національне ба­гатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх гос­подарюючих суб'єктів, тобто в нього включаються, крім матеріаль­них благ і ресурсів, також невиробничі матеріальні активи (ав­торські права, ліцензії і т. п.), фінансові активи (проте вирахову­ються фінансові зобов'язання).Структура національного багатства складається з таких ключових елементів:

• основних виробничих і невиробничих фондів;

• оборотних виробничих фондів і матеріальних запасів та ре­зервів;

• природних ресурсів, які включені за народногосподарського обороту або розвідані й оцінені та можуть бути включені до ньо­го в найближчій перспективі.

Збільшення національного багатства є результатом розвитку суспільного виробництва і матеріальною основою підвищення добробуту населення.

83. Споживання - це сума грошей, яка витрачається населенням на придбання матеріальних благ і послуг. Споживання відображає видатки домогосподарств на купівлю споживчих товарів та послуг. Воно є найважливішим еомпонентом національного доходу, що становить від 75% до 80% сукупних видатків. Тому важливо визначити, від чого залежить величина споживчих видатків (С).

Заощадження - це тa частина доходу без податків, яка не споживається. Таким чином, прибуток після сплати податків дорівнює сумі споживання та заощадження. Споживання та заощадження безпосередньо впливають на національне виробництво, рівень цін, зайнятість населення.

Споживання - найстабільніший компонент сукупного попиту. Споживання змінюється тільки у відповідь на несподівані зміни у всьому доході - поточному та майбутньому. Зміни у споживанні, як правило, важко прогнозувати. Країна, зазнавши непередбаченого зменшення доходів, матиме дефіцит поточного рахунку за умови, якщо таке зменшення тимчасове. Лише тоді доцільно помякшувати ці дії через від'ємні заощадження, тобто беручи в позику. Взагалі брати в позику можна в інших індивідів, уряду або іноземців.

Світова статистика свідчить про те, що в міру підвищення доходів зростає також споживання та заощадження, але при цьому гранична схильність до споживання має тенденцію до зниження, а гранична схильність до заощадження - до зростання.

Споживання певним чином впливають і на заощадження. Люди мають можливість споживати більше, ніж одержали. Таку ситуацію називають "ефектом заощадження". За нормальних економічних умов цей ефект незначний. Але в умовах нестабільної економіки, постійної інфляції починає збільшуватися споживання, особливо товарів довгострокового користування, що значно підвищує заощадження.

На заощадження та споживання впливають фактори:

1) доходи;

2) багатство (будинок, акції) - підвищує споживання, а заощадження -зменшує;

3) податки;

4) рівень цін;

5) очікування зростання цін і дефіциту товару, що сприяє зростанню споживання;

6) споживча заборгованість.

Кінцевою метою суспільного виробництва будь-якої країни є забезпечення умов для людського розвитку. В той же час людський розвиток сьогодні виступає найбільш могутнім чинником динамічного економічного зростання та суспільного прогресу.

Соціальна переорієнтація економічної політики визначена Президентом України одним з чотирьох головних пріоритетів державної стратегії до 2011 року. Проблема низького рівня соціальних стандартів в Україні вважається однією з головних проблем, що суттєво ускладнюють вступ України до Європейського союзу. Тому дослідження та поглиблене вивчення зазначених проблем є надзвичайно актуальним на сьогоднішній день.Проблема бідності в Україні є на сьогодні однією з найболючіших проблем суспільно-соціального життя країни. Поставши внаслідок кризових історичних трансформацій, зумовлених переходом до економіки ринкового типу, проблема бідності залишається актуальною і зараз, навіть попри значні позитивні зрушення в економіці країни. Більше того, навіть успішне проведення політики економічного зростання автоматично не забезпечує ефективність впровадження відповідної соціальної політики у разі, якщо остання не є досконалою і комплексно розробленою. На сучасному етапі в Україні дія цих двох напрямків не є взаємодоповнюючою, що залишає відкритим питання вибору ефективної стратегії економічного зростання, саме з точки зору оптимізації соціальної політики загалом і подолання бідності зокрема.[12]

Поширення бідності в Україні обумовлює негативні демографічні тенденції, міграційний тиск на сусідні країни, низький платоспроможний попит на внутрішньому ринку, який гальмує розвиток економіки та відлякує потенційних інвесторів. Існуючий рівень бідності виключає можливості для інтеграції України у Європейське співтовариство. Тому подолання і профілактику бідності уряд України розглядає як основу досягнення усіх стратегічних цілей.Дані останніх років безперечно підтверджують, що Україна належить до країн із високим рівнем бідності. За різними оцінками, залежно від способів обрахування, бідність в Україні охоплює від 25% до 40% населення. Офіційні джерела, наприклад, доводять, що кількість бідного населення зараз дорівнює 28,6%, злиденних - 15%, що становить відповідно 13,9 і 7,3 млн. осіб. Разом з тим за останні три роки має місце хоча невелике, але збільшення цих показників: у 1999 р. бідні становили відповідно 27,8 (13,7 млн. осіб.), а злиденні 14,2% (7 млн. осіб.). Загалом, від найгостріших форм бідності сьогодні в Україні потерпає кожний десятий мешканець: показником цього рівня є прийнята для країн Центральної і Східної Європи та СНД вартість добового споживання, що не перевищує $4,3 за паритетом купівельної спроможності на умовного дорослого. Тривале зниження добробуту населення відсунуло його споживацьку спроможність на рівень 60-х років, а за деякими видами продуктів - на рівень 50-х. Частка витрат на харчування дорівнює 60, а в бідних сім'ях - 75% від загальних сімейних витрат, тоді як у розвинених країнах світу цей показник становить не більш 20-30%. Реальні прибутки бідного населення зростають значно повільніше, ніж доходи населення в цілому, а показник глибини бідності сягнув в Україні у 2001 році 25%, що характеризує дефіцит доходу бідного населення, який на зазначену величину менший за національний поріг бідності.Найголовнішою ознакою посталої проблеми бідності в Україні є те, що до традиційних форм бідності, присутніх у переважній більшості країн світу, додалася так звана «нова бідність», яка виникла внаслідок фактичного перерозподілу ресурсів і продуктів виробництва в країні. Відразу після початку процесу економічних реформ грошові доходи середньої української родини, за офіційною статистикою, зменшилися майже на 60%, що за світовими стандартами є надзвичайним явищем. Механізми, які удореформений період забезпечували нормальне відтворення людського потенціалу, були зруйновані. І як наслідок - утворилася значна маса нових бідних, тобто тих, хто за умов стабільного економічного розвитку не ризикував опинитися серед бідних (повністю зайняті або високо кваліфіковані та досвідчені працівники), але насправді саме вони опинилися чи ризикують опинитися в бідності найближчим часом. Різке припинення соціальних гарантій, які десятиліттями забезпечували певний рівень економічної та соціальної безпеки, поширило серед представників цієї групи почуття «полишеності» державою. Крім того, обираючи стратегію виживання, більшість нових бідних змушені були піти у тіньовий сектор економіки або зайнятися" натуральним господарством, таким чином обмеживши податкові надходження держави, а також створивши поживне середовище для корупції і злочинності.