12. Проблема субстанції в навчаннях спинозы і лейбница.

Бенедикт Спиноза.(матеріаліст) - (1632 - 1677). Народився в Амстердамі в єврейській родині. Знайомство С. з ідеями Деків. привело до розриву з іудаїзмом. С. був відлучений від громади і змушений був поживати в середовищі сектантів і добувати свій хліб шліфуванням лінз для телескопів. Умер від туберкульозу.

Основна мета фил. - завоювання панування над зовнішньою природою і соверш. челов. природи. Розвиваючи ці ідеї попередників він доповнив їхнім навчанням про волю.

С. учив, що сущ лише одна субстанція - природа, кіт є причиною самої себе. Прир. є з однієї сторони природою що діє, а з ін. - природою створеної. Як природа субстанція, що діє вона є, або, що теж саме - бог. Ототожнюючи прир і бога, С. заперечує ім. сверхприродного істоти, розчиняє бога в природі і тим самим обґрунтовує материалист. розуміння природи.

Обґрунтовує важливе розходження між сутністю й існуванням. В одиничних, минущих речах сущн. не совп. з істот., але у вічній і нескінченній субстанції із сутності з необхідністю випливає її існування. Тому буття бога (або субст) може бути доведено, т.е існування бога м.б. виведено з поняття про сутності бога (природи). Буття субст. одночасно і необхідно і вільно тому що не ім. ніякої причини, кот. спонукувала б субст до дії,крім її собств. сутності. Одинична річ не випливає із субст як зі своєї ближ. причини. Вона може випливати тільки з ін. кінцевої речі. Тому всяка ед. річ не має волю.

Від субст. варто відрізняти світ кон. речей, або совок. модусів. Модус це те, що ім. не саме по собі , а в іншому. Субст - єдина, її сутність виключає всяка безліч. Модусів же нескінченна безліч. Вони відносяться до субст як незліченні крапки, що лежать на прямій відносяться до самої прямої.

Прир. сущ. сама по собі, незалежно від розуму і поза розумом. Нескінченний розум міг би осягати беск субст. у всіх її видах і аспектах. Але наш розум не нескінченний. Тому він осягає ім. субстанції як нескінченну лише в 2 аспектах: як протяг і як мислення. ( атрибути субстанції).

Чіл як предмет пізнання, не составл ніякого виключення. Чіл. є істота, кот. модусові протяжеия - тілу, соотв модус мислення - душу. У будь-якому випадку людин - частина природи.

Готфрид Вільгельм Лейбниц (1646 - 1716) Закінчив Лейпцігський університет як юрист. Працював придворним історіографом і дипломатом.

Намагався з'єднати теоию з практикою. Відкрив незалежно від Ньютона диффер і интегр. исчичление, винайшов рахункову машину (могла навіть корені обчислювати). Винаходив і будував млина Насоси. Питання техніки і технології він ставив у зв'язок із принцип питаннями науки.

Розвиває навчання про буття у формі навчання про субстанцію. Декарт звів матеріальність до протягу. Л. думав, що з протягу можуть бути виведені лищь геометр, але не физ св-ва тіл: їхній рух, дія , опір... Тому необхідно припускати в субст такі св-ва, з кіт могли б бути виведені основні физ хар-ки тел.

Те, що речі володіють собств. дією приводить Л. до висновку, що речі в сутності сили. Будь-яка річ - субстанція, следов. число субст. нескінченно. Кожна субст. або сила є одиниця буття або монад. Монад - духовна одиниця буття, духовний атом.

Число є зовнішнім вираженням духовної сутності монады, выр її пасивності, обмеженості. Однак пасивність - похідний момент монады. Первинні якості кіт - самостійність, самодіяльність. Благодря мон. матерія обл. здатністю вічного саморуху.

Кожна мон одночасно - форма і матерія, тому що кожне мат тіло володіє опед формою. Форма - нематеріальна і представляє доцільно діючу силу, а тіло - це механ. сила. Тому прир. не можна пояснювати тільки з-нами механіки, необхідно ввести поняття про меті. Монад є відразу і підстава усіх своїх дій і їх ціль.

Як субстанції монады незалежний друг від друга. Між ниим немає физ взаємодії. Однак, будучи незалежні, мон. не ізольовані: у кожної монаде відбиває весь світовий лад, уся совок. монад. Тому Л. назыв м. "живим дзеркалом" всесвіту.

Т.к. дії м. - це тілесні акти, то вони підкоряються природі тіла і вимагають мех. пояснення, тобто объясн. через "діючі причини". А тому що дії ці є дії що розвивається монады, те вони підкоряються природі душі, вимагають объясн. за допомогою доцільності, т.е "кінцеві"(цільові) причини.

Поняття розвитку в Л. дуже широко. У природі усі нах. у розвитку. Розвиток є лише зміна первонач. форм шляхом нескінченно малих змін (немає ні походження ні знищення). Заперечує возм стрибків або розривів безперервності в розвитку.

Движ сила розвитку. У мон. происх непрер. зміна, що випливає з неї внутр. принципу. Бескон розмаїтість моментів, що розкриваються в розвитку монады, таїться в ній не матеріально, а лише ідеально, тобто як представлення.

Т.о. сила, леж. в основі розвитку всіх монад є сила представлення - перцепції. Представлення не ототожнюється зі свідомістю. Свідомість властива лише істоті, наділеному спос. самосвідомості - апперцепци - людині.

Т.к. здатність представл. властива всім мон, Л. робить висновок про те, що прир. одушевлена. Мон.Л. не тільки подоба атома, але і подоба мікроорганізму - це "стиснутий всесвіт".

У теор розвитку Л дає схему переходу неорг. світу в органічний. Мон представляють разл. ступіні розвитку, обумовлені разл. у здатності представлення. На нижчій ступіні коштують мон, що володіють темним представленням (не відрізняє представляється ні від себе, ні від всього інші). Потім мон з неясним представленням (відрізняють від всього іншого , але не від себе). Высш. ступенб - виразне представлення.

Центр поняття теорії Л. - поняття про "малий пецепциях", т.е про бескон малий разностях між ступінями розвивши свідомості. Звідси Л. виводить, що всяке сьогодення сост мон. завжди: 1. чревате будущи і 2. обтяжено всім її минулим. Буд. мон. укладено тільки в ній самої, і розвиток може складатися тільки в последов. розгортанні неї нач. стану.