7. Філософія платона. (Федон, Софіст, Бенкет, Федр - на вибір)

До кінця 5 у днэ основним типом древнегр фил був матеріалізм.

Платон (427-347днэ). Афінянин, був супротивником аф демократії. Фил розвиток почався в школі Сократа. У містах ю. Італії і Сицилії він продовжив ознайомлення з фил элейцев і піфагорійців. У 387м він повернувся в Афіни і заснував школу (академія).

Очевидно свою літ деят почав з невеликих діалогів по вопр етики. У зрілий період їм був написаний трактат Гос-во, потім діалоги Бенкет, Теэтет, Федон. Кпоздним роботам относитсядиалог "Закони". Ф. навчання П охоплює шир коло питань - про буття, світ і його походження, душі і пізнанні, суспільстві, роздягнув праці, воспитаниию мистецтві.

Світ чевств речей не є світ справді сущого: почуттів речі виник і гинуть, змінюються і рухаються, у них немає нічого щирого. Подлиной сутністю речей їхніми причинами явл безтілесні непочуттів форми (ідеї або види), що осягаються розумом. По отнош до чувст речей ідеї і причини і зразки і мети, кіт прагнуть речі, і поняття про загальну основу речей кожного класу.

Т.к. чувст речі минущі те вони повинні бути обумовлені не лише буттям, але і небуттям. Це небуття є матерія. (обл нерекращ руху, виникнення і зміни) Матер приймає на себе ідеї і превращ їхній у безліч ч. речей, розділених простором.

Область ідей являє собою піраміду, на вершині кіт ідея блага. Вона обумовлює пізнаванність, сущ предметів, від неї вони получ свою сутність. Ідея блага явл не тільки верховною причиною буття, але і його метою (телеологія - навчання про доцільність)

Ідеї вічні, ниезменны, тотожні, не зав від умов простору і часу.Світ год речей - мир вічного возникнов і загибелі, движ і мінливості, у ньому усі властивості відносні, обмежені усл простору і часу.

Знання є пригадування. До свого вселення в оболочку душу перебувала на небі і споглядала там істинно суще. З'єднавшись з тілом душу забуває те, що знала, але в глибині ці знання залишаються. Влсприятия мат предметів нагадують душі позабуті їй знання.

Ідеї пізнаються шляхом інтуїції, незалежної від чувст сприйняття, почуттів речі відбивають лише в думках, кіт не дають справжнього знання. Середину між мн і справжнім знанням займають математ знання.Вони мають щось родинне чувст речам і ідеям.

Буття - тотожних і незмінне, однак у діалогах Софіст і Парменид П. прих до висновку, що вищі пологи сущого - Буття, движ., спокій, тотожність і зміну - можуть мислиться тільки таким способом, що кожний з них і є і не є, і раве самому собі і не дорівнює., і тождественен собі і преходить в інше. Так буття оскільки воно рассматр саме по собі - єдине, вічно,

тотожно, незмінно, нерухомо, але воно ж оскільки воно рассм по отнош до іншому, містить у собі розходження, мінливо , рухливо. Тому буття содержт у собі протиріччя: воно єдино і множественно, вічно і минуще, незмінно і мінливо.

Протиріччя есь необхо умова для спонуканню душі до мислення. Мистецтво спонукати до міркування за допомогою виявлення протиріч, що таяться в повсякденних думках, є , по П., мистецтво діалектики.

У космогонічному учениип затверджує, що останніми эл-тами всіх речей явл неподільні трикутники або геометрическте безтілесні атоми.

Чіл душу незалежна від тіла і безсмертна. Душа складається з 3 частин: розумної, кіт створюється самим творцем, афективної і що жадає, кіт створюються нижчими богами. Перемога розумної частини над пристрастями і прагненнями возм при соотв вихованні. Т.к. люди не можуть особистими зусиллями прибл до досконалості те необхідно гос-во і закони. Гос-во засновано на поділі праці між розрядами своб громадян.

В уч. про розподіл громадян на розряди П керується своєї классиф частин душі. Раз частини повинний соотв розряд правителів-філософів, аффектной - воїнів, жаданої - ремісників. Кожен розряд повинний бути обмежений выполн своїх обов'язків і воздержив від вмеш у справи інших.

Приватна собств і родина - підривають умови суспільства. Тому П розробив план гуртожитку, заснованого на усуненні для править і воїнів - особистої власності, а також навчання про спільність дружин і гос вихованні дітей.

КРАСА: Той хто пройде весь шлях побачить наприкінці цього шляху щось дивно прекрасне, щось, по-перше вічне, тобто не знаючого ні народження ні смерті, ні росту, ні збідніння, по-друге не в чомусь прекрасне, а в чомусь потворне. Краса стане перед ним сама по собі, через себе саме, завжди однакова, всі інші різновиди прекрасного причетні до неї таким чином, що вони виникають і гинуть, а її не стає більше або менше. Він побачить її чистої, без домішок, без перекручувань, не обтяжену чіл плоттю. Це божественна краса.

Чіл увидевший цю красу зуміє родити не ознаки досконалості, а зовсім щире, тому що осягає він істину, а не примара.