11. Рене декарт - основоположник раціоналізму (рассужд. Про метод)

Народився в 1596 м у Фр. у родині дворянина. Служив в армії. Багато подорожував. Довгі роки жив у Нідерландах, де займався науковою діяльністю. У 1649р. переселився в Стокгольм, де і вмер у 1650р.

Осн. риса ф. світогляду - дуалізм. Д. допускає 2 незалежних друг від ін. першооснови: мислячу субстанцію і матеріальну "протяжну субстанцію". У границях його фізики матерія являє собою единств. субстанцію, єдину підставу буття і пізнання. У той же час у психології, теорії пізнання, у навчанні про буття Д. - ідеаліст. У теор позн. Д. повідомляє самою достовірною істиною істину про ім. свідомість, мислення: "Я мислю отже Я існую". В уч. про буття він не тоько визнає сущ духовної субстанції, але і затверджує, що над ними обома як вищу субстанцію перебуває бог.

Декарт - видатний учений. Він творець аналит. геометри, запровадив метод координат, володів поняттям про функції. Від Деків. бере початок сист алгебраїчних позначень. У мех. Д. указав на відносність руху і спокою, сформулював з-н дії і протидії, а також з-н збереження повного кол-ва движ. при сооударении двох непружних тел.

Д. ототожнював матерію з протягом, або простором, вважаючи, що чувств. сприймані якості предметів самі по собі, т.е об'єктивно не сущ. Висновки з цього : світова матерія (=простір) беспредеьна, однорідна, не має порожнеч і нескінченно ділена. Зводить уся якісна розмаїтість прир. явищ до : 1. матерії, тожд. із простором і 2. до її руху. Дв. виникає в р-те поштовху. первон. толчек дав бог.

Проблема методу. Д. шукає безумовно достовірна вихідна теза для всього знання і метод, за допомогою якого можна, спираючи на цю тезу,

побудувати настільки ж достовірний будинок науки. За исх пункт він приймає сумнів у загальноприйнятому знанні ( тому що такої тези він не нах у схоластику). Цей сумнів є тільки предварит. прийом. Можна сумніватися у всьому, однак сам сумнів у всякому разі існує. Сумнів є один з актів мислення. Я сумніваюся, оскільки я мислю. Якщо т.про сомнени - достов. факт, то воно ім. лише оскільки сущ мислення, лише поск я сам сущ у якості мислячих. (Я мислю следов. я сущ) Це положення і є шукана достовірна опора знання. Цей висновок не тр. логічного док-ва, він є р-т інтуїції розуму.

Ясність і виразність мислення Д помилково повідомляє необх і достатніми ознаками всякого достовірного знання. Критерій істинності знання т.про не в практиці, а в челов. свідомості.

Мдеализм Д. збільшився релігійними предпос. його системи. У силу цього для док. реального ім. світу еобходимо док. ім. бога. У числі інших ідей у розумі сущ ідея бога. Як поняття про ім. усезроблений, ідея бога має більшу реальність чим усі ін. ідеї. У причині повинне бути принаймні стільки ж реальності скільки неї нах. у наслідку. Т.к. ми сущ і тому що мысуть наслідку першопричини, те сущ і сама першопричина тобто бог. Але якщо всесоверш. бог сущ, те цим виключається можливість, щоб він нас обманював. Цим обумовлена сама можливість позания.

Возм істини обумовлена ім. уроджених ідей або істин (нахилу розуму до відомих аксіом і положень) до кот. він відносить насамперед мат. аксіоми.

У пізнанні головну роль грає розум - раціоналізм. Д. думав, що джерелом вірогідності знання може бути тільки сам розум.

У проц. пізнання исключ. місце відвів дедукції. Вихідні положення - аксіоми. У лог ланцюга дедукції, след. за аксіомами, кожне слід ланка достовірна. Однак для ясного і виразного представлення всього ланцюга потрібна сила пам'яті. Тому непоср. очевидні вихідні положення, або інтуїції, мають перевага порівняно з рассужд. дедукції.

Воор. інтуїцією і дедукцією розум може достич достовірного знання у випадку якщо буде збройний методом. Метод Д. складається з 4 вимог: 1.допускати в кач. щирі тільки такі положення, кіт предсавл. розумові ясно і чітко, не можуть викликати ніяких сумнівів в істинності; 2. розчленовувати кожну складну пробл. на складові її частки пробл; 3. методично переходити від відомого і доведеного до неизв. і недодо.; 4.не допускати ніяких пропусків в ог. ланках дослідження.