1. Світогляд: сутність і форми. Світогляд і філософія.

Світогляд є система узагальнених відчувань, інтуїтивних представлень і теор. поглядів на навколишній світ і місце людини в ньому, на багатобічні отнош. чел. до світу, до самого себе і до ін. людей, система не завжди осознаных основних життєвих установок чіл., визначеної соц. групи і суспільства, їхніх переконань ідеалів, ціннісних ориентаци1й, соц.политий., моральних, етичних і релігійних принципів пізнання й оцінок. М. - це свого роду каркас структури особистості, класу або суспільства в цілому. Суб'єкт М. - особистість, соц. група і суспільство в цілому.

Основа М. - знання. Вони составл. інформаційну сторону М. Усяке пізнання формує мировоззр. каркас. Найбільша роль у формир. цього каркаса належить Ф., тому що Ф. виникла і сформувалася як відповідь на світоглядні питання людства. Будь-яка ф. виконує М. функцію, але не всяке М. философично. Ф. - це теорет. ядро М.

У структуру М. входять не тільки знання але і їхня оцінка. Т.е. М властива не тільки информ. але і ціннісна (аксиологическая) насиченість.

Знання входять у М. у виді переконань. У. - це та призма через кот. бачиться дійсність. У. - не тільки интелект. позиція ,але і эмоц. стан, стійка психол. установка; впевненість у правоті своїх ідеалів, принципів ідей поглядів, що підкоряють собі почуття совість волю і вчинки людини.

У структуру М. входять і ідеали. И. можуть бути як науково обґрунтованими так і ілюзорними, як досяжними так і нереальними. Як правило вони звернені в майбутнє. И. - основа духовного життя особистості. Наявність И. у М. характеризує його як опережающе відображення, як силу не тільки отраж. дійсність але й орієнтує на її зміну.

"Життя йде до досконалості керуючи ідеалом,- тим, що ще не сущ., але мислиться, уявляється можливим до осущ. Дійсність завжди суть втілення ідеалу, і, заперечуючи, змінюючи неї, ми робимо це тому, що ідеал утілений нами ж у ній, уже не задовольняє нас, ми маємо - створили в уяві - інший, кращий" - Горький.

М. складається під впливом соц. умов, виховання й утворення. Його форм. починається з дитинства. Воно визначає ж. позицію ч.

Ф. - це система самих загальних теор поглядів на світ, місце в ньому чіл., з'ясування разл форм відносини чел. до світу. Ф. відрізняється від ін. форм М. не стільки предметом, скільки способом його осмислення, ступенем интелект. розробленості проблем і методів подхлда до них.

2.Предмет філософії. Основні фил. Проблеми і напрямки.

Фил. - це така обл. дух. діяльності, кот. ґрунтується на особливому,фил. типі мислення, що лежить в основі ф. пізнання, і на самостійності предмета ф. Ф. не має такий же предмет як наприклад естеств. науки, у тім змісті, що предмет ф. не локалізований у межах того або іншого конкретної обл. знання як наприклад біол., геологія... Однак предмет у ф. є, і принцип. неможливість зазначеної його локалізації составл. його специф. особливість.

Ця та область дух. діяльності чіл., у підставі кот. лежить рефлексія над самою діяльністю і, отже, над її змістом, метою і формами й у кінцевому рахунку над з'ясуванням сутності самого чел. як суб'єкта культури, тобто сутнісних відносин чел. до світу.

Ф. виникла з перенесенням основної уваги а чел. у його відношенні до світу, тобто на чіл., що пізнає, преобраз. і світ, що діє. З плином історії конкретне наповнення цієї загальної специфіки ф. предмета неодноразово обновлялося, наповнялося новими значеннєвими нюансами, але завжди в основі ф. знання лежала установка на з'ясування зв'язку між чел. і світом, тобто на з'ясування внутрішніх цілей, причин і способів пізнання і перетворення світу людиною.

Ф. - це таким чином не просто н. дисципліна, а ще і специф. тип мислення і навіть свого роду ф. емоційний настрой, система мировоззр. почуттів.

Чи мається внутрішній розподіл ф. проблематики, у цілому ориентиованной на виявлення отношеий чел. зі світом? Ще в античності такий розподіл був намічений, хоча воно і не збігається із соврем. структкрой ф. знання, і насамперед тому, що ант. ф. містила в собі той склад знання, кот. у наслідку відійшов до ест. наук.

І усе-таки вже в ант. говорилося про ОНТОЛОГІЇ - навчанні про буття і про ГНОСЕОЛОГІЮ або ЭПИСТЕМОЛОГИ - навчанні про пізнання, і про ЛОГІКА - навчанні про форми мислення.

Ф. питання. Чи є насолода объективн властивістю цукру або це льшь суб'єктивне відчуття чіл.? Чи належить краса предм. природи, людям... або вона продиктована почуттям прекрасного, челов. здатністю сприймати красу? Питання про чел. волю. Чи зв'язаний прогрес суспільства лише з об'єктивними показниками темпів економ розвитку або ж включає і суб'єктивні, челов. аспекти? Усі ці воросы торкаються одну загальну проблему: співвідношення буття і свідомості, об'єктивного і суб'єктивного, світу і людини.

Бертран Рассел: " чирозділений світ на дух і матерію, а якщо пекло, те що таке дух і що таке матерія? Чи підлеглий дух матерії, або він має незалежні здібності? Чи має всесвіт яке або єдність або ціль? Чи розвивається всесвіт у напрямку до якій або мети? Чи дійсно ім. закони прир., або ми просто віримо в нах завдяки льшь властивої нам схильності до порядку? Потрібно чи добру бути вічним, щоб заслуговувати выс. оцінки, або ж до добра потрібно прагнути, навіть якщо всесвіт неминуче рухається до гебели? Досліджувати ці питання, якщо не відповідати на них, - справа філософії."

Велика багатопланова проблема " мирів-людин", по суті, виступає як універсальна і може розглядатися як всеобщаа формула, абстрактне вираження практично будь-який ф. проблеммы. От чому вона може бути в опр. змісті названа осн. воросом ф.