4. Проаналізувати еволюцію ставлення України до снд в 1992-2012 рр.

Украина и СНГ: 7-8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери України, Росії, Білорусі констатували розпад СРСР і підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Ратифікація цього документа відбувалася з відповідними застереженнями, що унеможливлювали перетворення України на частину нової союзної держави. Статут СНД прийнято 22 січня 1993р. і до цього часу не підписано Президентом України і не ратифіковано Верховною Радою. Якщо Президент та Верховна Рада України у Співдружності вбачали механізм цивілізованого розлучення, то для керівництва Російської Федерації Співдружність та її органи стали важелями інтеграції молодих держав та закріплення російських впливів на їхніх теренах. У 1993 році були створені функціонуючі органи СНД, які повинні відповідати за виконання рішень центральних органів. Лише Україна наполягала на наданні їм тільки координаційних функцій. Співпраця мала розвиватись у трьох оснвних сферах-економічній, політичній та військовій. Не обійшлося без складностей у відносинах України із СНД і у військовій сфері. 15 травня 1992р. у Ташкенті в рамках СНД підписано договір про колективну безпеку. Незважаючи на тиск, Україна не поставила підпис під цим документом. Україна виступає за впровадження у відносинах з країнами СНД режиму вільної торгівлі на основі Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15 квітня 1994р. без будь-яких вилучень тарифного чи нетарифного характеру, вбачаючи в цьому передумову подальшої економічної інтеграції, наприклад, створення на терені СНД Митного союзу. У той же час, Україна обережно ставиться до ініційованих Росією інтеграційних процесів в рамках СНД.Висновок: СНД-це маленька фікція СРСР. Організація була створена для того, щоб не втрачати деякі важелі впливу на колишні радянські республіки. Сама по собі організація є малоефективною. Її вплив поширюється тільки у внутрішньому колі держав-партнерів. Ставлення України до СНД можна назвати обережним. Це обумовлюється тим, що для України є не бажаним портити двосторонні відносини з Росією. Однак, повністю моніпулювати собою Україна намагається не дозволяти.

5. Ядерне роззброєння України: стратегічна помилка чи єдино можливий варіант – ваше бачення і обґрунтування.

Ядерне роззброєння України: після розпаду СРСР Україна успадкувала третій в світі після США і Росії ядерний арсенал.^[1] Він налічував 176 боєголовок МБР. З 1992 року в Україну почали направлятися делегації з Вашингтону і Москви. Амереканці пропонували знищити весь ядерний арсенал, а росіяни просили передати всю ядерну зброю Росії. Всі тактичні ядерні заряди були оперативно переміщені на російські заводи для знищення ще в першій половині 1992 року. 1992 року з ініціативи Вашингтону в Києві була проведена серія тристоронніх дослідницьких зустрічей: Україна, Росія і США. В ході обговорень американці запропонували розглянути можливість оплати процесу ядерного роззброєння України, а також певну компенсацію для Росії. 2 червня 1996 Україна офіційно втратила ядерний статус. В 1999 році 8 літаків «Ту-160» та 3 літаки Ту-95МС Україна обміняла за борг Росії за газ. В Україні поки що немає достатнього еквівалента навіть тактичній ядерній зброї у вигляді звичайних ефективних озброєнь.Сказати однозначно правильно вчинила Україна чи ні, віддавши свою ядерну зброю, важко. Звісно, у ядерному статусі України можна було вбачати пряму загрозу Європі та США (частина боєголовок була націлена саме на Штати). Це змушувало б світ дивитись на Україну під іншим кутом. Але проблема в тому, що «наличия» самої зброї недостатньо. Потрібно вміти правильно скористатись ситуацією. Чого Україна ніколи не робить. Потім, армія країни теж не витримує конкуренції. І важелі тиску на Україну щодо її ядерного роззброєння все рівно б знайшлись, оскільки це було потрібно могутнім державам, з якими Україна конкурувати не може. Друге питання в тому, що ця операція для України стала зовсім не вигідною. Можна було вимагати набагато більше, ніж безпечне перевезення зброї на територію Росії та списання газовогу боргу нею ж. Але грамотно скористатись ситуацією ми б все рівно не змогли, так як всередені країни теж не було політичної стабільності.