24. Проаналізувати систему Версальських мирних договорів 1919-1920 рр. Вашингтонська конференція 1921-1922 рр.

Версальська система мирних договорів.Основним питанням конференції у Версалі була підготовка мирного договору з Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).

За Версальським мирним договором з Німеччиною:

• Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни;

• Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам;

• Накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти;

• Ельзас та Лотарингія поверталися Франції, управління Саарською областю передавалося на 15 років Лізі Націй;

• Данциг (Гданськ) було оголошено «вільним містом»;

• Польщі поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань, деякі райони Прусії й Померанії);

• Данії передавався Північний Шлезвіг;

• До Бельгії відійшли округи Ейпен, КДальнеді, Морене.

Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919р., колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.Нейїський з Болгарією - 27 листопада 1919р., частина території Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.Тріанонський з Угорщиною - 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям.Севрський з Туреччиною -10 серпня 1920 p. втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни, які відбулися в результаті першої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні позиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.Вашингтонська конференція 1921 - 1922 рр.Для розгляду далекосхідних питань у листопаді 1921 - лютому 1922 рр. була скликана Вашингтонська конференція 9-ти держав - США, Великобританії, Японії, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії, КитаюНайактивніший учасник конференції - США, які намагалися встановити контроль над Азійсько-Тихоокеанським регіоном. Офіційна мета конференції - обмеження морських озброєнь і вирішення проблеми Далекого Сходу й Тихоокеанського регіону. В основному її рішення були спрямовані на обмеження програми Франції по збільшенню свого флоту і зменшенню впливу Японії, яка втрачала свої позиції в Китаї. США вимагали припинити в усіх країнах будівництво великих військових кораблів.13 грудня 1921 р. підписано договір «чотирьох держав» - США, Британії, Франції та Японії, який, в цілому, був договором про ненапад у зоні Тихого океану. Він скасував англо-японський договір 1902 року. Країни, що підписали договір, домовилися «поважати всі права стосовно їх острівних володінь у зоні Тихого океану». США надавалася можливість «придбання» островів у регіоні.6 лютого 1922 р. підписано договір про обмеження морських озброєнь (договір «п'яти держав») між США, Британією, Францією, Японією та Італією строком на 15 років.Одним з найскладніших на конференції вважалося питання Китаю. 6 лютого 1922 р. підписано договір «дев'яти держав», у якому йшлося про дотримання суверенітету, незалежності та територіальної цілісності Китаю і дотримання принципу «відкритих дверей», тобто «рівних можливостей, що відкриваються у Китаї для торгівлі і промисловості всіх націй». Фактично, це давало перевагу США в Китаї, оскільки до цього останній був поділений на сфери впливу тільки Франції, Англії та Японії. Держави-учасниці обіцяли не використовувати ситуацію, що склалася в Китаї, з метою здобуття переваг для себе. На той час у Китаї існували 2 уряди: у Пекіні -монархічний, у Кантоні - республіканський на чолі з Сунь Ятсеном, які ворогували між собою. Іноземні громадяни мали право екстериторіальності - тобто у разі порушення ними китайських законів вони не підлягали юрисдикції Китаю.Вашингтонська конференція зафіксувала нове співвідношення сил на Далекому Сході на користь США, Британії і Франції.

25. Дати аналіз міжнародних відносин та зовнішньої політики України та Росії в період громадянської війни та іноземної інтервенції (1918-1920 рр.).Громадянська війна в Росії: причини, періодизація, наслідки. Починаючи з листопада 1917р., на території всієї Росії формуються опозиційні сили, які ведуть жорстоку боротьбу проти більшовиків. Це офіцерські та козачі загони на Дону, у Сибіру, національні формування в Україні, на Кавказі тощо. У грудні 1917 - січні 1918 р. більшовицький уряд розв'язує громадянську війну проти опозиційних сил походом на Дон проти Каледіна та наступом на УНР.Колишні верховні головнокомандуючі російською армією Л. Корнілов та Н. Алексеев організували в Новочеркаську Добровольчу армію з незадоволеного російського офіцерства. На північному заході генерал Юденіч створив антибільшовицькі військові формування, на сході адмірал О. Колчак формує свою армію, у Заволжі генерал О. Дутов готується до наступу. На півночі антибільшовицький рух очолив лідер Союзу відродження Росії М. Чайковський. Таким чином, у суспільстві відбувається розкол на «своїх» та «чужих», розгортається гостра і надзвичайно жорстока боротьба, знецінюється людське життя, розвалюється економіка.Це велика трагедія народу, що має назву громадянська війна. Причини громадянської війни:

- безкомпромісне політичне протиборство політичних партій,

груп, соціальних верств, намагання знищити противника;

- прагнення колишньої керуючої верхівки повернути багатства і владу;

- економічні помилки більшовиків (запровадження політики «воєнного комунізму»;

- політичні помилки більшовиків, які в січні 1918 р. розігнали Установчі збори та в березні 1918 р. уклали сепаративний мир з Німеччиною;

- ігнорування більшовиками козацьких традицій і звичаїв та насильницьке переселення бідноти з центру Росії на козацькі землі сприяло незадоволенню російського козацтва і підштовхнуло до збройної боротьби;

- розв'язання проблем у суспільстві не шляхом пошуку компромісів, а шляхом фізичного знищення класового ворога. Це стало можливим під впливом російських традицій «пугачовщини» й «разінщини» та через відсутність демократичних традицій;

- відмова від сплати позичок царського і Тимчасового уряду, можливість виходу Росії з Першої світової війни, страх перед світовою революцією, призвело до іноземного втручання.Перший період: літо 1918 р. - жовтень 1918 р. — початок громадянської війни. Розгортання військової інтервенції Антанти.Другий період: листопад 1918 р. - квітень 1919 р. — посилення інтервенції Антанти.Третій період: 1919 р. — вирішальні перемоги над силами внутрішніх супротивників радянської влади та іноземних інтервентів.Четвертий період: 1920 р. — радянсько-польська війна і розгром білогвардійських військ Врангеля.Наслідки громадянської війни були надзвичайно трагічними в першу чергу для народу. Збитки, завдані війною, становили 50 млрд карбованців. Внаслідок економічної розрухи промислове виробництво впало у 1920 р. до 14% відносно рівня 1913 p., сільськогосподарське виробництво скоротилося майже вдвічі. Унаслідок застосування «білого» й «червоного» терору, від голоду та хвороб загинуло від 12 до 15 млн осіб. Громадянська війна поділила країну на два ворожі табори, змінила звичний спосіб життя і долі мільйонів людей. Наслідком війни стала еміграція багатьох людей. Більше 2 млн осіб опинилися за кордоном, і це були не лише активні учасники білогвардійського руху, а й робітники та селяни, що мобілізувалися до білих армій, а потім були виведені за кордон. В еміграції опинилося багато представників інтелігенції. Слід зазначити, що громадянська війна у Примор'ї та Забайкаллі тривала аж до 22 листопада 1922 p., коли Далекосхідна республіка перестала існувати й увійшла до складу Росії.У Середній Азії ще довгі роки тривала боротьба проти басмацьких формувань. Останні осередки селянського протистояння в Україні були ліквідовані лише в роки голодомору.

26. Проаналізувати рішення Генуезької (1922 р.) конференції та Рапальського договору. Причини ускладнення радянсько-англійських відносин.Генуезька конференція Питання про економічний стан в Європі було вирішено винести на обговорення міжнародного форуму. 6 січня 1922 р. В Канні відкрилася сесія Верховної ради Антанти, головним питанням якої було скликання міжнародної економічної конференції в Генуї в березні 1922 р. із запрошенням на неї делегацій Радянської Росії, Німеччини, Австрії, Угорщини і Болгарії - тобто країн, "держав-переможниць", що виявилися виключеними з круга. Це була перша післявоєнна конференція, скликана на недискримінаційній основі, тобто з участю і переможців, і переможених. У цьому полягало її символічне значення.Для Москви цей поворот в політиці західних держав був знайомий їх готовності відмовитися від спроб ігнорувати Росію і повернути їй статус "нормальної європейської держави". Ініціатором діалогу з Москвою виступила Великобританія, першою що визнала радянський уряд де-факто при ув'язненні з ним торгової угоди. За переговори з Росією виступила Італія, що теж де-факто визнала радянський уряд в грудні 1921 р. і уклала з ним торговельну угоду. Повні дипломатичні стосунки Москва до цього часу мала з Естонією, Литвою, Латвією, Польщею, Фінляндією, Туреччиною, Іраном і Афганістаном. Формально вважалося, що дипломатичні стосунків існують міжРадянською Росією і МНР, але остання юридично не мала статусу незалежної держави.У резолюції, що ухвалила в Канні, містилося дуже важливе для Радянської Росії зауваження про те, що "нації не можуть привласнювати собі права диктувати іншим принципи, на основі яких вони бажають організовувати своє внутрішнє економічне життя і свій образ правління. Кожна країна в цьому відношенні має право обирати для себе ту систему, яку вона віддає" перевазі. Така позиція Заходу означала з його боку принципову поступку, яка створювала основу для серйозних переговорів про нормалізацію стосунків Москви із зовнішнім світом.Генуезька конференція відкрилася 10 квітня 1922 р. Вона обговорювала чотири групи питань - політичні, економічні, фінансові і транспортні. У частині, що торкалася стосунків з Росією головними спірними питаннями були два: борги колишніх російських урядів західним кредиторам, визнання яких радянським керівництвом домагалися західні країни; і повернення колишнім власникам націоналізованої іноземної власності в Росії. Ні по одному з цих питань радянська делегація не поступилася. В той же час, вона заявила про визнання "каннської резолюції" як основи для переговорів із зарубіжними країнами і зробила свої пропозиції про представлення концесій для іноземного капіталу, список яких частково співпадав із списком об'єктів іноземної власності, націоналізованої більшовиками після жовтневої революції. Тактика західної сторони полягала в тому, щоб колективними зусиллями усіх держав знайти прийнятну компромісну схему вирішення питань боргів і іноземної власності в Росії. Позиція більшовиків визначалася прагненням розколоти "блок кредиторів". Радянська делегація була готові обговорювати не загальну схему вирішення боргової проблеми, а тільки конкретні питання компенсації окремим країнам за конкретні іноземні підприємства, копальні і тому подібне, пов'язуючи їх при цьому з вимогами про надання нових кредитів.Паралельно радянська сторона пред'явила контр-претензии країнам Антанти за матеріальний збиток, заподіяний під час інтервенції.Задовільного вирішення "російського питання" не вийшло. Франція, як і очікувалося, зайняла в питанні про боргах гранично жорстку позицію, а Великобританія не вирішувалася відкрито їй суперечити. Фактично конференція була зірвана безкомпромісністю Парижу. Бажаючи замаскувати провал переговорів, держави прийняли рішення перенести комплекс питань про стосунки зРосією на спеціальну конференцію в Гаазі, призначену на червень 1922 р.Раплльський договір — договір між РРФСР і Німеччиною, підписаний 16. IV в м. Рапалло (Італія) під час Генуезької конференції 1922 наркомом закордонних справ РРФСР Г. В. Чичеріним і рейхсміністром Німеччини В. Ратенау. Передбачав відновлення дипломатичних відносин між обома д-вами, які взаємно відмовлялись від відшкодування воєнних витрат, воєнних і невоєнних збитків та боргів і домовлялися про порядок врегулювання питань, які виникали між ними. Німеччина визнавала націоналізацію нім. держ. і приватної власності в РРФСР і відмовлялась від претензій на відшкодування збитків за вжиті Рад. урядом заходи по націоналізації при умові, що РРФСР не буде задовольняти подібних претензій ін. д-в. Обидва уряди погодилися застосовувати принцип найбільшого сприяння під час врегулювання взаємних торг. і госп. відносин. Рад. уряд відмовлявся від репарацій з Німеччини, передбачених Версальським мирним договором ¡919. Уряд Німеччини заявив про готовність надати допомогу нім. фірмам у справі розвитку ділових зв'язків з рад. орг-ціями. Р. д. розірвав кільце екон. і політ. блокади Рад. країни. За Берлінською угодою 5.XI 1922 Р. д. поширювався на ін. радянські республіки —УРСР, БРСР, ЗСФРР.

27. Проаналізувати міжнародні відносини в 1924-1925 рр. та роль США і Великої Британії у відродженні німецького мілітаризму.Після першої світової війни основною метою США в Європі залишалася Німеччина. Зробивши для себе деякі висновки з невдачі гітлерівського путчу 1923 р., американці вирішили залучити до справи фінансової колонізації Німеччини також і Англію з тим, щоб повністю ізолювати Францію як головна перешкода в першій половині 20-х років на шляху проникнення в Європу. Економічна колонізація Німеччині американським капіталом полегшувалося тим тяжким станом німецької економіки і насамперед важкої промисловості, яке склалося до 1923 р. в результаті програшу НімеччиноюПершої Світової війни і виплати нею повоєнних репарацій.У квітні 1924 р. американський банкір Чарльз Дауес висунув ряд пропозицій щодо врегулювання проблеми виплат репараційних платежів Німеччини. Ці пропозиції були винесені на обговорення міжнародної конференції в Лондоні в липні-серпні1924 р. Конференція завершилася 16 серпня 1924 прийняттям так званого "Плану Дауеса". Першим пунктом цього плану було рішення про виведення французьких військ з території Німеччини, який повинен був завершитися 31 липня 1925 Вже одне це рішення означало повну поразку Франції у боротьбі за гегемонію в Європі в 1918-1923 рр.. (М. В. Фрунзе, Вибрані твори, М., Воениздат, 1957, т. 2 (примітки), с. 490, 497) Але основним елементом "Плану Дауеса" було надання фінансової допомоги Німеччини від США і Англії у вигляді кредитів нібито для виплати репарацій Франції.Наприкінці 1922 - на початку 1923 рр. протиріччя між Німеччиною і країнами-переможницями загострилися. Найбільш гострим залишилося питання про репарації. У відповідь на невиконання Німеччиною репараційних зобов'язань, що були їй не під силу, Франція і Бельгія окупували Рурський басейн та Рейнську область. Окупація найбільш важливого промислового регіону призвела до загострення економічної кризи в Німеччині. Однак США та Велика Британія не підтримали Францію, боячись її посилення в Європі. У серпні 1924 р. міжнародна конференція змусила Францію та Бельгію вивести свої війська і ухвалила новий план щодо німецьких репарацій, який отримав назву «план Дауеса». Це був тимчасовий план, розрахований на 5 років. Німецькі виплати мали гарантуватися заставою залізниці та промисловості. Річні виплати мали піднятися за 5 років з одного до двох з половиною мільярдів франків золотом. У цілому план Дауеса відрізав чималий шматок від суми репарацій, визначеної станом платежів за 1921 р. План ставив економіку Німеччини у залежність від іноземного капіталу, передусім американського: Німеччині надавалося 800 млн марок у вигляді позики від США. План був розрахований на те, що німецькі підприємства та фірми перенесуть свою зовнішньоекономічну діяльність до Східної Європи, передусім до СРСР. Країни-переможниці прагнули позбавитися потенційного конкурента в Європі.План Дауеса' готував фунт для реваншизму і нацизму в Німеччині, сприяв її експансії на схід. Прийняття плану Дауеса свідчило про посилення позицій США в Європі та провал спроб Франції встановити свою гегемонію у Європі.У наступні роки план Дауеса виконувався задовільно. Німеччина дістала змогу платити завдяки припливові приватних американських капіталів. Велика частина платежів здійснювалася натурою. Такий стан речей не подобався західним країнам.

28. Розкрити процес і результати боротьби за створення системи колективної безпеки в Європі (30-ті рр.).Проблеми європейської колективної безпеки в зовнішній політиці СРСР. Уряд Радянського Союзу бив на сполох у зв'язку з розширенням агресії гітлерівців. У грудні 1933 р. він висунув ідею організації колективної відсічі агресорам. Радянська дипломатія керувалася завданням об'єднати держави з метою створення ефективної системи колективної безпеки в Європі ддя збереження загального миру.Посольство США в Москві сприйняло, як воно повідомило 4 травня 1935 р. Вашингтон, з роздратуванням «раптовий вибух дипломатичної ініціативи Радянського Союзу в Східній Європі». Посол у Москві У. Булліт вороже оцінив радянську ідею колективної безпеки і натякав, що існувала альтернатива більш «приваблива... — розв'язати руки Німеччини на Сході». Державний секретар США К. Хелл відмовився розглядати радянські пропозиції про колективні санкції й публічно закликав «не бити передчасно в барабан». Президент Ф. Рузвельт підтримав резолюцію конгресу й підписав ЗІ серпня 1935 р. закон про нейтралітет США. В лютому 1936 р. новий закон про нейтралітет США зберіг обмеження торгівлі зброєю з воюючими країнами, що пізніше негативно позначилося на долі Ефіопії та Іспанії. Сполучені Штати заздалегідь попереджали агресорів про своє «невтручання», хоч їхні фірми й продовжували торгувати стратегічною сировиною та зброєю з самими агресорами.В умовах розширення агресії мілітаристських країн РадянськийСоюз висував нові ініціативи, пропонуючи об'єднатися для колективної відсічі агресорам.1. На Женевській конференції з роззброєння, в якій брали участь 62 країни, СРСР, окрім пропозиції про загальне й повне роззброєння, в лютому 1933 р. вніс для обговорення проект конвенції про визначення агресора.2. В червні 1933 р. на Лондонській економічній конференції Радянський Союз запропонував програму міжнародного економічного співробітництва і вніс проект протоколу про економічний ненапад та мирне співіснування, про «економічне перемир'я».3. В липні 1933 р. СРСР, як уже згадувалося, підписав у Лондоні конвенцію про визначення агресора з 11 сусідніми країнами. Це створювало передумови для організації системи колективної безпеки.4. Радянська дипломатія активізувала переговори з Францією та іншими країнами про укладення Східного пакту. Відбувалися радянсько-французькі обміни візитами міністрів. Так, у липні 1933 р. до Франції прибув нарком закордонних справ СРСР М. литбинов, у серпні Радянський Союз відвідали майбутній прем'єр Франції Едуард Ерріо та міністр авіації П'єр Кот. 11 січня 1934 р. було підписано радянсько-французьку торговельну угоду. В грудні — угоди з Францією та Чехословаччиною про погодження умов Східного пакту.5. У 1933 — 1935 рр. СРСР установив дипломатичні відносини з 10 країнами: з Іспанією і США — в 1933 р.; з Угорщиною, Румунією, Чехословаччиною, Болгарією й Албанією — в 1934 р.; з Бельгією, Колумбією, Люксембургом — у 1935 р. Це була «друга смуга» дипломатичного визнання СРСР. У 1935 р. 29 держав підтримували дипломатичні відносини з Радянським Союзом.6. У вересні 1934 р. ЗО членів Ліги Націй звернулися до радянського уряду із запрошенням «вступити в Лігу Націй і принести їй своє цінне співробітництво». 18 вересня 1934 р. 39 голосами з 42 Радянський Союз був прийнятий до Ліги Націй і, як велика держава, отримав місце постійного члена Ради. Проти голосували тільки делегати Португалії, Голландії та Швейцарії.У січні 1935 р. в промові на сесії Ради Ліги Націй Лит-винов проголосив знаменне гасло: «Мир неділимий!» Він зазначав: «Час визнати, що немає безпеки тільки у влас­ному світі та спокою, якщо не забезпечено мир сусідів — ближніх і дальніх»; «усі прикордонні стовпи на всіх кордонах Європи є опорами миру, а усунення хоча б одного такого стовпа неминуче потягне за собою падіння всієї будівлі миру».7. Зусилля радянського уряду щодо створення колективної безпеки в Європі діставали підтримку в прогресивної громадськості Франції. Явна відмова західних країн від усякої протидії німецькій експансії ставила під загрозу безпеку й саме існування Франції. В цих умовах французький уряд просто змушений був відновляти колишній альянс із Росією. Після відповідних переговорів 2 травня 1935 р. в Парижі французький міністр закордонних справ Лаваль і радянський посол Потьомкін підписали договір про взаємну допомогу між Францією й Радянським Союзом. Договір, укладений на випадок нападу якоїсь європейської держави на одну із сторін) передбачав порядок надання взаємної допомоги навіть без рекомендації Ради Ліги Націй. Термін дії договору визначався на 5 років з можливістю його автоматичного продовження.В ході радянсько-французьких переговорів під час перебування Лаваля в Москві (ІЗ — 15 травня) обидві сторони заявили про свою готовність продовжувати зусилля щодо створення колективної безпеки в Європі.8.16 травня 1935 р. президент французької союзниці Чехословаччини Едуард Бенеш і радянський посланник Сергій Александровський підписали в Празі договір про взаємну допомогу між СРСР і Чехословаччиною. Він був ідентичний радянсько-французькому, за винятком статті 2 протоколу, яка передбачала надання взаємної допомоги тільки у випадку виступу Франції на допомогу жертві агресії.Обидва оборонні договори в той час мали важливе політичне значення, але вони не створили фундамент для справді дружніх відносин Франції та Чехословаччини з Радянським Союзом. Лаваль і французький посол у Берліні Франсуа-Понсе запевняли Гітлера, що Франція готова пожертвувати договором з Радянським Союзом, якщо це потрібно буде для угоди з Німеччиною. Не були підписані відповідні воєнні конвенції. Восени 1939 р., коли створилася пряма загроза нападу Німеччини на Чехосло-ваччину, Франція їй нічим не допомогла, а уряд Бенеша відмовився від пропозиції Сталіна про воєнну допомогу. Відповідальність за це несли уряд Даладьє— Лаваля й безпосередньо Бенеш.Таким чином, у середині 30-х років у міжнародних відносинах чітко визначилися три головні лінії: розширення агресії Німеччини, Італії та Японії й створення їхнього блоку; «невтручання» й «умиротворення» агресорів з боку західних демократичних держав; послідовна боротьба Радянського Союзу за колективну відсіч агресорам.Усипляючи пильність західних держав, гітлерівська Німеччина 18 червня 1935 р. підписала з Англією морську угоду. На словах декларуючи дотримання Локарнських угод, Німеччина домоглася узаконення збільшення свого військово-морського флоту до 35% і підводних човнів — до 100% відносно рівня Британії. Це був ще один крок у ремілітаризації Німеччини.Для справжньої відсічі агресії потрібно було згуртування миролюбних європейських держав у єдиному фронті колективної безпеки, як це наполегливо пропонував тоді Радянський Союз. На жаль, західні держави ухилилися від радянських пропозшай, що врешті-решт призвело до наростання воєнної агресії гітлерівської Німеччини. В умовах роздрібненості миролюбних сил, «умиротворення» гіт-лерівців західними державами й гарячкової підготовкиНімеччини, Японії та Італії до війни за новий переділ світу радянська програма колективної безпеки не була підтримана. Світова війна ставала неминучою.

29. Охарактеризувати Мюнхенську угоду чотирьох держав 30 вересня 1938 р.Після загарбання Австрії (березень 1938 р.) німецькі апетити зросли. Своєю черговою жертвою Гітлер вибрав Чехословаччину. Німеччина вимагала від Праги передачу Судетської області, де більшість населення становили німці. У Німеччині була розгорнута широка пропагандистська акція, що показувала «нестерпне становище німецької національної менши­ни» у Чехословаччині. У відповідь Прага оголосила часткову мобілізацію. Міжнародну кризу, що склалася, мала розв'язати конференція за участю провідних країн Європи.Напередодні конференції стало відомо, що Велика Британія і навіть Франція, з якою у Чехословаччини був підписаний союзний договір про взаємодопомогу (1935 р.) підуть на поступки Гітлеру і не будуть відстоювати інтереси Чехословаччини. СРСР, з яким у Чехословаччини також був підписаний військовий договір, поставив надання військової допомоги у пряму залежність від позиції Франції.29-30 вересня 1938 р. у Мюнхені відбулася конференція за участю чотирьох держав — Німеччини (Гітлер), Італії (Муссоліні), Великої Британії (Чемберлен) та Франції (Далад'є). Чехословацьку делегацію було запрошено лише для того, щоб вона вислухала рішення. В обстановці повної відсутності підтримки з боку західних країнЧехословаччина погодилася виконати рішення конфедерації— віддати Німеччині Судетську область.Мюнхенська конференція показала неспроможність Великої Британії та Франції зупинити німецькій експансіонізм і коштом «малих держав» Центра-льно-Східної Європи заспокоїти зростаючі апетити гітлерівців. Мюнхенська угода стала наступним кроком політичного «умиротворення», яке врешті-решт і призвело до Другої світової війни.Гітлер, який зрозумів, що Захід не готовий до війни і будь-що прагне її уникнути, висував усе нові вимоги. Наступним кроком Гітлера стало розчленування Чехословаччини. Унаслідок складної дипломатичної гри, ініційованої Гітлером, до якої була втягнута більшість країн Європи, йому вдалося без єдиного пострілу 15 березня 1939 р. окупувати Чехію. Словаччина отримала ілюзорну незалежність, підпорядкувавши Берліну свою внутрішню та зовнішню політику, а Закарпаття, що також належало до складу Чехословаччини було віддано на поталу Угорщині як винагороду за приєднання до «ан-тикомінтернівського пакту».