10. Охарактеризувати міжнародну політику Франції періоду Великої французької буржуазної революції.

ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ - буржуазно-демократична революція 1789-94 у Франції. Була результатом кризи феод.-абсолютистської системи. Виявом її стали глибокі суперечності між третім станом (буржуазія, селянство, робітники мануфактур, міська біднота) і пануючими привілейованими станами - дворянством та духівництвом. Провідною силою третього стану виступала буржуазія, яка була на той час революц. класом. Осн. суперечності суспільства поглибилися фінансовою, торг. і пром. кризою, а також неврожаєм і голодом попередніх років. У 1788-89 в країні склалася революц. ситуація. За цих умов монархія змушена була піти на поступки: скликати збори нотаблів (представників вищого дворянства, духівництва і чиновництва), а 5.V 1789 - Генеральні штати. Депутати третього стану, обрані в Генеральні штати, і ті, що приєдналися до них від перших двох станів, 17.VI оголосили себе Національними зборами, а 9.VII - Установчими зборами. Відкрита підготовка реакційних кіл на чолі з королем Людовіком XVI до розгону Установчих зборів стала приводом до революц. виступу нар. мас 13-14.VII у Парижі. Перший етап револю-ц і ї (14. VII 1789-10.VІІІ 1792). 14.VII 1789 повсталі маси столиці штурмом оволоділи Бастілією - держ. тюрмою-фортецею. Незабаром революція охопила всю країну. В містах народ замінював старі органи влади новими, бурж. муніципальними органами. В Парижі та ін. містах буржуазія створила свої збройні сили - Національну гвардію. Результатом революц. піднесення в країні стала Декларація прав людини і громадянина, прийнята 26. VIII 1789 Установчими зборами. Перший етап революції - період панування великої буржуазії та її партії - партії конституціоналістів (керівники - О.-Г. Мірабо, М.-Ж. Лафайєт, Ж.-С. Байї) і ліберал. дворянства. Однак ряд декретів, проголошених Установч. зборами, виражав інтереси всього третього стану, мав прогресивний характер (про скасування поділу населення на стани, про передачу церк. майна нації, про контроль д-ви над церквою, про поділ країни на 83 департаменти, про знищення цехів, про ліквідацію обмежень пром. виробництва і торгівлі). Установчі збори 1791 прийняли конституцію, за якою Франція стала конституційною монархією. Проте буржуазія не ліквідувала осн. феод. повинностей, прагнула стримати розмах революц. руху, усунути нар. маси від участі в політ. житті (декрети про запровадження цензової виборчої системи і поділ громадян на "активних" і "пасивних"). Ле Шапельє законом (1791) заборонялось проведення страйків і створення робітн. спілок. Антидемократична політика великої буржуазії викликала невдоволення широких нар. мас. Все більшу роль відігравали політ. клуби (якобінців, кордельєрів та ін.). Зростав вплив демократичних газет, зокрема газ. "Друг народу", яку видавав Ж.-П. Марат. Людовік XVI, не маючи змоги власними силами придушити революцію, вступив у таємні переговори з монархами єв-роп. д-в, які готувалися до інтервенції проти Франції. 17.VII 1791 на Марсовому полі в Парижі відбулася демонстрація трудящих, які вимагали встановлення республіки. За наказом Установчих зборів Нац. гвардія розстріляла демонстрантів. Це свідчило про те, що велика буржуазія перетворилася на контрреволюц. силу. 1.Х 1791 зібралися Законодавчі збори, обрані замість Установчих зборів на основі нової конституції. Більшість місць у цьому органі належала фельянам (конституціоналістам), меншість - якобінцям, із складу яких незабаром виділилися жірондисти. Між цими угрупованнями розгорнулася боротьба особливо в питанні війни проти єв-роп. коаліції монарх. д-в. У 1792 у війну проти революц. Франції вступили Австрія, Пруссія і Сардінське королівство, 1793 - Великобританія, Нідерланди, Іспанія, Неаполітанське королівство та ін. д-ви. В єдиний табір об'єдналася внутр. і зовн. контрреволюція. Патріотичне піднесення франц. народу вилилося у повстання 10.VIII 1792, яке повалило тисячолітню монархію і усунуло від влади велику буржуазію та ліберальне дворянство. Другий етап революції (10.VШ 1792 - 2.VІ 1793) характеризувався дальшим піднесенням В. ф. р. Респ. франц. армія здобула перемогу над австро-прусськими військами під Вальмі (20.ІХ 1792) і біля Жемапе (6.ХІ 1792). 21.IX 1792 на основі заг. виборчого права (для чоловіків) був обраний Конвент, який прийняв рішення про ліквідацію монархії, а 22.IX проголосив Францію республікою. В Конвенті розгорнулася боротьба між жірондистами (Ж.-П. Бріссо, П. Верньйо та ін.), які прагнули не допускати дальшого розвитку революц. процесу, і якобінцями (М.-М. Робесп'єр, Ж.-П. Марат, Ж.-Ж. Дантон, Л.-А. Сен-Жюст та ін.), що відображали прагнення серед/ і нижчих прошарків буржуазії, селянства і плебейства до поглиблення і розширення революції. Якобінці домоглися віддати Людовіка XVI до суду і винести йому смертний вирок. 21.І 1793 короля було страчено. Навесні 1793 погіршало екон. і воєнне становище країни; посилилися сел. рух і виступи міської бідноти. Це привело до дальшого загострення класової боротьби у Франції. Виразниками інтересів плебсу виступили "шалені", які вимагали встановлення максимумів (твердих цін на продукти харчування) і боротьби проти спекуляції. Враховуючи вимоги мас і політ. обстановку, якобінці пішли на союз з "шаленими". В цей час франц. війська зазнали поразки в Бельгії. Командуючий Центр, армією ген. Ш. Демур'є, який був тісно зв'язаний з жірондистами, зрадив революцію. Роялісти організували контрреволюц. повстання у Вандеі (див. Вандейські війни), яке поширилось на всю Бретань. За цих умов якобінці, незважаючи на опір жірон-дистів, домоглися, щоб Конвент 4.V 1793 прийняв декрет про максимуми. Жірондисти посилили репресії проти нар. рухів, зблизилися з відкрито контрреволюц. елементами. Така політика жірондистів викликала нар. повстання 31.V - 2.VI 1793, яке завершилося переходом влади до рук якобінців. Третій етап революції (2. VI 1793-27/28.VII 1794) - найвищий в її розвитку, етап революц.-демократичної диктатури якобінців. Останні прийшли до влади в критичний для країни момент. Бл. 2/3 тер. Франції було охоплено контрреволюц. повстаннями. Війська інтервентів вторглися з Пн., Сх. і Зх. Країна зазнавала голоду. Якобінці, розв'язавши революц. ініціативу мас і очоливши їх, відстояли завоювання народу, відбили сили інтервентів, підготували перемогу республіки. Якобінський Конвент передав селянам общинні землі та землі емігрантів, повністю ліквідував феод. права й привілеї, розв'язавши тим самим агр. питання на демократич. основі. Завдяки цьому сел. маси стали на бік якобінців. 24.VI 1793 Конвент затвердив нову конституцію, за якою Франція проголошувалась демократичною республікою. Але критичне становище республіки примусило якобінців відкласти запровадження конституції і. встановити режим революц.-демократичної диктатури. Влада була зосереджена в руках Конвенту, Комітету громадського порятунку (гол. орган революц. уряду) та Комітету громадської безпеки, які спиралися на орг-ції революц. нар. мас. У відповідь на контрреволюційні виступи і терористичні акти внутр. реакції (вбивство Ж.-П. Марата, Ж. Шальє та ін.) якобінська диктатура запровадила терор і репресії проти контрреволюціонерів, спекулянтів і саботажників. У серпні 1793 якобінці розгромили "шалених", які вимагали задоволення соціальних вимог найбідніших верств населення, введення в дію конституції 1793. Але під тиском плебейських мас 29.IX 1793 Конвент прийняв декрет про заг. максимум. За короткий час якобінці створили масову армію, налагодили воєнне виробництво, на командні посади в армії висунули талановитих людей з низів. 26.VI 1794 в битві поблизу Флеруса франц. армія завдала поразки інтервентам. З поч. 1794 в якобінському блоці розгорнулася внутр. боротьба. В березні - квітні 1794 робесп'єристи, що очолювали революц. уряд, розгромили ебертистів (ліві якобінці), в квітні - дантоністів (праве крило якобінського блоку, представники нової буржуазії). Внутр. боротьба ослабила якобінську диктатуру. 9 термідора (27/28.VII 1794) внаслідок контрреволюц. перевороту її було повалено (див. Термідоріанський переворот). До влади знову прийшла велика буржуазія.

21. Охарактеризувати міжнародні відносини періоду першої світової війни та участь у ній України.Міжнародні кризи останнього передвоєнного десятиліття і війни на Балканах сприяли крайньому загостренню основних імперіалістичних протиріч : англо-германских, франко-германских, російсько-німецьких і російсько-австрійських.Напередодні війни англійський кабінет вступив в переговори з Німеччиною з колоніальних питань. На початок 1914 року гонка озброєнь у у ворогуючих таборах досягла небачених раніше розмірів. Лідерство в ній залишалося за Німеччиною. Напередодні війни рейхстаг тричі ухвалював закони про збільшення складу армії в мирний час. Маючи найбільші темпи розвитку економіки серед великих імперіалістичних держав Європи, Німеччина встигла краще і швидше за усіх підготуватися до війни.Світова війна почалася 1 серпня 1914 року і тривала до 11 листопада 1918 року. Масштаби її до кінця 1917 року безперервно розширювалися.Ворогуючі коаліції гостро потребували нових союзників, особливо Центральні держави. Вони всіляко намагалися залучити у війну інші держави. Було підписано ряд угод стосовно розділу територій на Близькому і Середньому Сході.Англія і Франція обіцяли царській Росії особливі права в зоні чорноморських проток. В той же час, з лютого 1915 р. англійська ескадра, підтримана французами, кілька разів марно намагалася форсувати Дарданелли. В 1915 році Потрійний союз перетворився на Четвертний. Італія остаточно перейшла на сторону Антанти, а до держав Центральної осі (Німеччині і Австро-Угорщині) приєдналися Туреччина і Болгарія. Проте розширення австро-германского блоку не змогло забезпечити переваги центральних держав у війні. Сумарний військовий і економічний потенціал держав Антанти виявився вище, ніж потенціал Потрійного союзу. Слабка у військовому і економічному відношенні Болгарія, а також "дряхліючі" імперії - Австро-Угорщина і Туреччина, що переживали період розпаду в результаті наростання національно-визвольного руху народів, що знаходяться під їх владою, не могли бути надійними союзниками Німеччини в здійсненні її планів переділу світу. Незважаючи на цілий ряд досить успішних військових операцій як на західному, так і на російському фронтах, положення Німеччини до 1917 р. максимально ускладнилося і перемога супротивників австро-германского блоку стала практично неминучою. Проте, бойові дії тривали, наносячи значний ущерб воюючим країнам з економічною і демографічною точок зору. У умовах, що створилися, конфліктуючі сторони стали шукати можливості виходу з війни і уточнювати проекти післявоєнного устрою світу.Україна стала ареною військових дій двох протиборчих сил - Антанти (Англія, Франція, Росія) та Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія).Плани поневолення українських земель виношували обидва блоки імперіалістичних держав (Антанта та Троїстий союз). Зокрема, Росія готувалася загарбати Галичину, Закарпаття та Буковину. Австро-Угорщина прагнула приєднати до себе Волинь та Поділля. Німеччина готуючись до "дранг нах остен", мала на меті узяти під свій протекторат Донбас, Крим тощо. До російської армії було мобілізовано близько 3,5 млн. селян і робітників Східної України, а до австроугорської 250 тис. українців Західної України і 2500 січових стрільців.Отже, війна перетворила українські землі на об'єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів - на учасників братовбивчого протистояння. Крім того війна зумовила руйнацію народного господарства, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. Серед трудящих мас посилились антивоєнні настрої і відбулося піднесення національно-визвольного руху, що свідчило про назрівання демократичної революції.

22. Показати участь Росії в першій світовій війні; проаналізувати причини поразок царських військ, їх наслідки. Лютнева буржуазно-демократична революція.Росія на початку 1917р. Вступила у смугу політичної, економічної і воєнної кризи. Оскільки країна не була готова до тривалої війни, яка "з'їдала" більшу частину бюджету держави, ЇЇ економіка поступово занепадала. Промисловість не встигала задовольняти потреби фронту, а про виробництво товарів широкого вжитку не могло бути й мови. Більшість робітників мобілізували до війська, фабрикам і заводям бракувало робочих рук. Через відсутність палива зупинялися залізниці, і у великих містах гостро відчувався брак продовольства. Це викликало обурення робітників, котрі і без того вели напівголодне існування. У сільському господарстві ситуація також була нелегкою. Більшість чоловіків мобілізували до армії. Майже половина з них загинула або стала інвалідами. Через брак робочих рук, низьку агрокультуру, відсутність передової техніки в країні з кожним роком війни все менше і менше збирали хліба, скорочувалося його постачання у міста і на фронт. Поміщицькі господарства занепадали і скорочували виробництво потрібних продуктів. Почастішали реквізиції коней та іншої худоби у селян для потреб армії. Війна вочевидь загострила нужду і страждання народу. Майже в кожній сім'ї хтось загинув, був поранений чи перебував на фронті, що викликало соціальну, психологічну нестабільність у суспільстві. Народ втомився від постійних негараздів, його патріотичний запал вичерпувався. Гасло "За віру, царя і вітчизну" вже не викликало ентузіазму в солдатів російської армії, котрі четвертий рік гинули в Галичині, Білорусії та Польщі. Російське самодержавство політичне вичерпало себе. Цар Микола П (1894-1918) та його оточення були неспроможні керувати гігантською імперією. Дворянство, яке оточувало царя, не сприймало жодних змін і не могло врятувати країну. Крим і загибель монархічної моделі управління була невідворотна. Та ні Микола II, ні його уряд цього не розуміли. Шлях перетворення Росії з абсолютної монархії на конституційну (скликання Думи) був повільним і болісним. Дума не змогла стати рушієм політичних, економічних і соціальних змін у країні. Нездари й авантюристи типу Г. Распутіна набували все більшого впливу на оточення царя. Політичні сили в Росії поляризувалися. Дворянство підтримувало самодержавство і не хотіло жодних докорінних змін. Кадети. октябристи та інші демократичні партії вимагали від царя та уряду стяти на шлях рішучих змін і тим самим відвернути катастрофу. Ліві партії - есери та меншовики • вважали, що тільки революція спроможна очистити російське суспільство і вивести його із кризи. На крайніх лівих позиціях стояло більшовицьке крило РСДРП(б) на чолі з В. Ульяновим (Леніним). Більшовики закликали до революційної боротьби, ліквідації "експлуататорських класів" і встановлення "диктатури пролетаріату". Крім того, проти російського самодержавства та імперської системи в цілому виступали національно-патрютичні сили поневолених народів. Отже, революція, що вибухнула в лютому 1917р., була породжена злиденністю робітництва і селянства, політичним безправ'ям народів, існуванням у Росії самодержавної монархії, що унеможливлювала розвиток демократичних свобод у російському суспільстві. Війна й економічна руїна прискорили революційний вибух у кращі. Проти самодержавства виступали різні верстви і сили Росії. Робітництво, селянство, інтелігенція вимагали рішучих змін. Вони й стали рушійними силами російської революції. Використовуючи складну ситуацію в кращі, повели широку пропаганду революційних ідей есери, меншовики й більшовики. На відміну від них кадети і октябристи вимагали змін без революційних потрясінь.Лютнева буржуазно-демократична революція 1917, друга російська революція, в результаті якої було повалено самодержавство і створені умови для переходу до соціалістичного етапу революції. Лютнева революція породжена в основному тими ж соціально-економічними протиріччями, що і Революція 1905–07 в Росії . Перед нею стояли корінні завдання демократичного перетворення країни: скидання царської монархії, встановлення демократичної республіки, ліквідація поміщицького землеволодіння, знищення національного гніту. «Буржуазна революція у нас не закінчена, – писав В. І. Ленін в 1911. – Самодержавство намагається по-новому вирішити заповідані нею і нав'язані всім об'єктивним ходом економічного розвитку завдання, але воно не може їх вирішити... Революційна криза на грунті недозволених буржуазно-демократичних завдань залишається неминучим» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 20, с. 307). Подальший розвиток капіталізму поглибив соціально-економічні протиріччя, ще більше зближує демократичні і соціалістичні завдання, що стояли перед пролетаріатом. Перша світова війна 1914–18 прискорила процес переростання монополістичного капіталу в державно-монополістичний і зростання політичної організованості буржуазії. Війна до крайності загострила всі соціальні конфлікти в країні, прискорила настання нової революції.

23. Дати аналіз діяльності Паризької мирної конференції після Комп’єнського перемир’я та завершення І світової війни.Підсумки Першої світової війни, що закінчилася підписанням 11 листопада 1918 р. Комп'єнського перемир'я, підбито на Паризькій мирній конференції (січень 1919 - січень 1920). Її метою були розробка і укладення мирних договорів між державами Антанти, які перемогли у війні, і державами Четверного союзу, які розпочали і програли її. Основні питання конференції вирішувалися «радою трьох»: прем'єр-міністром Великобританії Д. Ллойд-Джорджем, президентом США В. Вільсоном, прем'єр-міністром Франції Ж. Клемансо, що не задовольняло інші країни, які брали участь у війні на боці Антанти.Мета Франції - економічно послабити свого давнього суперника - Німеччину, встановити кордон по р. Рейн, заволодіти економічно розвинутими землями Німеччини (лівий берег Рейну, Саарський кам'яновугільний басейн).Великобританія, керуючися гаслом: «У Англії немає постійних союзників, є постійні інтереси», прагнула зберегти сильну Німеччину як противагу Франції на континенті, відібрати німецькі колонії.США, що перетворилися за роки війни на кредитора Європи, в документі, який отримав назву «14 пунктів» президента В.Вільсона» (опублікований 8 січня 1918 р.), відстоювали право європейських націй на самовизначення і утворення у Східній Європі самостійних держав, що змогли б стати противагою Німеччині, Британії та Франції.Після довгих дебатів, 28 червня 1919 р., було укладено Версальський мирний договір країн Антанти і Німеччини. За ним Німеччина втратила 1/7 частину території, 1/12 частину населення, позбавлялася всіх колоній. Армія, створена на принципі загального військового обов'язку, мала стати професійною з чисельністю не більше 100 тис. чол. (у тому числі 4 тис. офіцерів). Німеччині було заборонено мати авіацію, важку артилерію тощо. Вона повинна була за 42 роки виплатити репарацій на астрономічну суму 256 млрд золотих марок.