Розділ 1

ПСИХОЛОГІЯ ПРАЦІ ЯК ОБЛАСТЬ НАУКОВОГО ЗНАННЯ ПРО ПРАЦЮ

1.1. Об'єкт, предмет вивчення і задачі психології праці

Поняття «психологія» виникло на рубежі ХУ1-ХУП ст.; її автором найчастіше вважають німецького богослова Гокленіуса.

Примітно, але утруднення у визначенні об'єкту і предмету наукової дисципліни випробовують багато наук. Виділенню більш менш визнаного ученими об'єкту і предмету дослідження наукової дисципліни звичайно передує багаторічна активна наукова полеміка, але і пізніше ці питання залишаються одними з найбільш теоретично важких. Такий стан науки періодично повторюється. Так, наприклад, було відносно об'єкту і предмету загальної психології (П. Я. Гальперін, В. Н. Дружінін, Би. Ф. Ломів, А. Н. Леонтьев, З. Л. Рубінштейн і ін.), психології особи (А. Р. Асмолов), соціальної психології (Р. М. Андрєєва) і інших областей.

У психології праці ця проблема певною мірою обумовлена молодістю психології як науки (офіційною датою її народження прийнято рахувати 1879 р., коли в Лейпцігу Вільгельмом Вундтом була створена перша експериментальна психологічна лабораторія); недостатньо обширною областю загальновизнаних знань («жорсткого каркаса» знань, по П. Я. Гальперіну); тісною залежністю науки від динамічності розвитку суспільства; об'єктивною складністю психіки як вищої форми рухає матерії.

Під об'єктом науки частіше розуміється область реальностей, вивчення якої направлена дана наука. Предметом називають ті сторони реальності, якими представлений в даній науці її об'єкт. що є областю пильного інтересу вчених в даний історичний період. Так, наприклад, людина може бути об'єктом вивчення ряду природних і гуманітарних наук, психологія - лише одна з них. Але навіть сильно звужуючи об'єм реальності, що вивчається, і виділяючи, наприклад, психіку людини як об'єкт дослідження. Зрозуміло, що достатньо складно визначити сукупність процесів і явищ, що є онтологічною цілісністю, функціональною єдністю і стійкістю; сукупність структурних, функціональних і системних зв'язків.

Психологія праці є саме науковою дисципліною - як галузь психології, що вивчає умови, шляхи і методи науково обґрунтованого рішення практичних задач у області функціонування і формування людини як суб'єкта праці. «Ілюзія тільки прикладного характеру психології праці виникає у зв'язку з тим, що праця за своєю природою - умова і ланка суспільної практики... але це не виключає або тим більше робить зайвим фундаментальний підхід до його психологічного вивчення» [68, з. 85]. Найважливіший предмет вивчення науки - людина як суб'єкт праці. Поняття «суб'єкт» підкреслює роль людини як активного початку, як творця по відношенню до протистоячих йому об'єктів наочного і соціального середовища, матеріального миру, а не тільки лише «виконавця» зовні заданих відносин; як інтегруючий компонент системи «суб'єкт-об'єкт», що забезпечує взаємодію всіх її компонентів.

Е. А. Іванова розглядає працю виключно в контексті поняття «діяльність»: «основним видом діяльності людини є соціально обумовлена, усвідомлена, цілеспрямована праця, головні характеристики якої властиві і професійній (наочної) діяльності» [59, з. 7].

Н. С. Пряжников предметом психології праці вважає один з компонентів системи «суб'єкт-об'єкт»: «...предмет психології праці - це суб'єкт праці, тобто працівник, здібний до спонтанності і рефлексії своєї спонтанності в умовах виробничої діяльності» [108, з. 6]. При цьому суб'єкт (індивід або соціальна група) розуміється як носій наочно-практичної діяльності і пізнання, як джерело активності, направленої на об'єкт. Під об'єктом праці розуміється «конкретний трудовий процес, нормативно заданий, включаючий предмет, засоби (знаряддя), цілі і задачі праці, а також правила виконання роботи (технологія трудового процесу) і умови її організації (соціально-психологічні, мікрокліматичні, управління: нормування, планування і контроль)». Інакше, під об'єктом науки мається на увазі другий компонент системи «суб'єкт-об'єкт», виступаючий як мета дії [107,108]. В цілому, проте, дослідник понятійний не врівноважує зміст основних компонентів дисципліни - є визначення її предмету, але адекватно об'єкт науки не визначений.

Перш ніж ми визначимося з ключовими компонентами науки - її об'єктом і предметом, звернемося до самого феномена «праця», його філософського, економічного, культурного і психологічного змісту.

Розуміння К. Марксом суті суспільного виробництва і людини як суб'єкта діяльності лягло в основу всієї методології вітчизняної психологічної науки [6, 7, 33, 83, 114]. Таке розуміння різних соціальних, соціально-психологічних і психологічних феноменів червоною ниткою проходить в теоріях багатьох вітчизняних учених. Тому доцільно відразу прямо представити ці положення, з тим щоб в подальшому лише позначати ці «початкові положення», звертаючи увагу читача на методологічні і логічні першоджерела того або іншого розуміння обговорюваних в книзі феноменів.

Праця у вітчизняній психології розглядається як процес, в якому людина за допомогою своєї діяльності «опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою».

Праця є свідома діяльність людей, направлена на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб суспільства і особи.

Основними рисами праці людини прийнято вважати: його роль, що опосередковує, в процесі обміну речовин між людиною і природою; його доцільність; значення ідеального уявлення про результат, який передбачає трудовий акт; активізацію всіх пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення, уявлення, уяви) в плануванні і здійсненні трудової діяльності. У міру ускладнення техніки роль цих процесів все більш зростає. Об'єктивні і суб'єктивні перешкоди в процесі праці припускають прояв людиною певних вольових зусиль, сформованої і формується в процесі мотиваційної і смислової сфери. Праця є основним джерелом формування і прояву різноманітних відчуттів людини, які багато в чому визначаються ступенем задоволеності працею, самим процесом і його результатами.

Розглядаючи працю як складне історичне, соціальне, економічне і культурне явище, для кращого розуміння його суті необхідно розрізняти два різні аспекти цього єдиного феномена. Під працею у вузькому значенні слова ми розумітимемо спільну доцільну діяльність людини, направлену на підтримку свого фізичного існування, на задоволення своїх природних потреб; діяльність, що припускає її розділення на окремі дії, їх регламентацію, координацію активності окремої людини і груп людей. Праця в широкому значенні є суспільний по характеру процес взаємодії людей як по перетворенню ними зовнішнього світу, так і власної природи людини, процес його становлення і розвитку як особи, індивідуальності, активного суб'єкта своєї життєдіяльності.

Отже, перша сторона праці - певне відношення людини до природи. Перетворюючи зовнішнє середовище, людина тим самим перетворить і свою природу. Праця включає наступні ключові моменти:

1) доцільну діяльність, або саму працю;

2) предмети праці;

3) засоби праці;

4) результат праці.

У історичному процесі відбувається формування відношення до праці, в якій і створюються його ключові поняття. Зріле відношення до праці - це не тільки процес підтримки фізичного існування, але і соціальна активність людини ради самої потреби в праці. Становлення праці як такого було фундаментальною підставою виділення людини з тваринного світу і його формування як суспільного індивіда.

Друга сторона праці - суспільний характер відносин людей в процесі, умовах і результатах діяльного відношення до природи (кооперація, розділення, спеціалізація праці і ін.). Праця є перетворення зовнішнього світу з позиції людини, що бере участь в ньому, а виробництво - з позиції результату, продукту цього перетворення. При різних типах історичного розвитку праця виступає в різних формах [132, з. 376].

Зрозуміло, що психологія праці може бути лише частиною різноманітних знань про працю. При історичному аналізі легко встановити серйозну еволюцію уявлень про працю. В цілому праця - явище загальнокультурне, більш того - це явище перш за все вагоме [92, з. 1997].

Отже визнаючи дійсну складність розробки понятті апарату науки, в справжній роботі визначимося з основними робочими поняттями даної наукової дисципліни в її сучасному стані.

Об'єктом психології праці вважатимемо працю як соціальну активність людини як суб'єкт трудової діяльності. Предмет психології праці - це процеси, психологічні факти і закономірності, породжувані трудовою діяльністю людини, його розвитком і функціонуванням як індивід, суб'єкт, особа і індивідуальність.

У широкому значенні психологією праці називатимемо комплекс наукових дисциплін про працю як культурну і соціальну активність людини, виступаючої як його суб'єкт, його ключового компоненту, «системообразующего чинника».

У вузькому значенні психологія праці є комплекс наукових дисциплін про працю як процес функціонування і розвитку людини як суб'єкта праці, як окремого індивіда; це комплекс дисциплін про теоретико-методологических, психофізіологічні і психологічні підстави праці, про психологічні характеристики конкретної професійної діяльності, про професіонально важливі якості окремого індивіда як суб'єкта праці, професійних кризах і деструкціях, деформаціях, захворюваннях.

Головна задача психології праці - «вивчати і допомагати людині будувати оптимальну мотивацію і змістовну насиченість праці» [68, з. 13].