І. Тексти, різні за способом викладу. Робота ркдактора над ними

Традиційна класифікація виділяє три основних способи викладу і відповідно гри види текстів: оповідь, опис і міркування.

Оповідь являє собою розповідь про події, що ведеться у визначеній тимчасовій послідовності. Послідовність ця може бути прямою, коли про події розповідається в тому порядку, в якому вони відбувалися, може бути порушена додатковими лініями оповіді, поверненнями в минуле, екскурсами в майбутнє Події, про які йдеться в оповіді, називаються її вузлами, її погляду логіки вони рівноправні, зв'язок між ними сурядний Для синтаксичної структури оповіді характерна опора на дієслівні форми, головним чином на форми минулого часу доконаного виду, здатні передати закінчені дії, їхню зміну, рух подій у часі.

Існують два основних способи оповіді — епічний і сценічний У першому випадку дається загальне уявлення про події, що здійснилися, результати якихось дій, у другому — іюдіі осмислюються образно, увага читача звертається на подробиці. Звичність, закріпленість форми і конструктивних прийомів сприяють концентрації уваги читача на фактах — виявляють для нього зміст і новизну події чи явища, допомагають здобути з тексту точне, адекватне дійсності знання. Удаючись до літературного виправлення варто мати на увазі, що відхід від закріплених практикою композиційних схем вносить у текст додаткові смислові акценти, що повинні бути вмотивовані Жоден з елементів структури не може бути вільним віл інформаційного навантаження Хронікальне повідомлення, один із видів інформаційних матеріалів, гранично коротко співвідносить подію з часом її здійснення, констатуючи факт чи представляючи його як те, що обов'язково повинно здійснитися, (відповіді на питання, що, де і коли відбулося чи обов'язково відбудеться). Повідомлення з коротким коментарем, інший вид інформаційних матеріалів, може містити кілька вузлів оповіді. В основі їх послідовності лежить хронологічний принцип чи принцип смислового розгортання. Найстисліший варіант повідомлення — одне поширене речення з ускладненою синтаксичною структурою. Якщо ж повідомлення складає кілька речень, перша фраза — завжди провідна, інші залежні від неї і рівноправні між собою. Зв'язок між ними здійснюється через ключові слова, часто шляхом повтору.

Опис — спосіб викладу, за допомогою якого картина цілого створюється послідовним перерахуванням його властивостей і характерних рис. У більшості випадків він фіксує зовнішні, видимі особливості предмета, властиві йому у визначений момент. Описи прийнято розподіляти на статичні, якщо об'єкт знаходиться у стані спокою й незмінний, і динамічні, якщо об'єкт рухається й змінюється.

Фрагменти тексту, що складають опис, називаються його елементами, логічна структура являє собою послідовність рівноправних елементів, об'єднаних сурядним зв'язком. Синтаксичний зв'язок здійснюється за допомогою сполучних слів і сполучників, часто вживаним є синтаксичний паралелізм (однотипна побудова). На відміну від оповідання в описі зазвичай переважають форми дієслів недоконаного виду.

Опис мас включати найбільш характерні, істотні деталі, розташовані в такій послідовності, щоб читач міг уявити цілісну картину, не перевантажену зайвими подробицями і при цьому не відчув незадоволеності від неповноти викладу.

Описи в публіцистиці покликані інформувати читача й емоційно впливати на нього. Поставлене завдання виконується шляхом добору елементів опису, їх систематизації — порядок подання, вибір мовних засобів, що відбивають особливості авторського бачення ситуації. Одне із завдань редактора — простежити, щоб складниками опису були характерні саме для нього елементи й принцип їх систематизації витримувався послідовно.

Мета інформаційного опису — дати точне уявлення про предмет, перелічивши не тільки зовнішні, але і приховані від спостерігача ознаки, властиві об'єкту спостереження як родові ознаки. Їхня послідовність і стилістичні особливості визначені схемами, розробленими стосовно завдань, що інформаційні описи виконують у різких видах літератури (науковій, науково-популярній, довідковій, навчальній), у текстах науково-технічної інформації й реклами.

Для журналістських публікацій не характерні повні інформаційні описи, що повторюють те, що відомо читачу, акцент робиться на нове знання, корисні відомості. В основу логічної схеми інформаційного опису може бути покладено принцип як від часткового до загального, так і від загального до часткового.

Типові недоліки описових текстів — вибір нехарактерних елементів, що перевантажують текст «несуттєвими деталями», які заважають створенню цілісної картини; порушення обраної послідовності викладу (пропуск необхідних елементів, невиправдана мозаїчність опису); вибір неадекватних мовних засобів), що призводять до комунікативної неточності опису; перекручування фактичної основи опису, викликане найчастіше незнанням суті справи

Мета міркування — поглиблення наших знань про навколишній стан дослідження явищ, з'ясування їхніх причин, обгрунтування висновків, істинності чи хибності визначених положень Частини міркування: посилка, що формулює його думку; основна частина, що відбиває розумові операції висновку, що співвідноситься з посилкою і логічно випливає з ходу міркування. Іноді, щоб установити контакт із читачем, у міркування після посилку включаються роз'яснення.

Текст правильно побудованого міркування завжди фіксує процес виведення нового знання. Судження при цьому розташовуються в логічно зумовленій послідовності: одне судження за необхідності випливає з іншого, розвиває його і дає підставу для нового судження.

Особливості побудови міркувань знаходять своє відображення у синтаксичній структурі тексту, основою якої є прозаїчні строфи з ланцюговим зв'язком.

У журналістських матеріалах міркування являють собою більш вільну ніж суворий умовивід, форму розвитку думки. У ній реалізуються різні можливості наукового пояснення явищ дійсності, що найчастіше не претендують н правильне їхнє трактування, судження можуть зв'язуватися один з одним не у формі силогізму. У текстову конструкцію вводять конкретні факти, приклади, що ілюструють думку автора.

Значеннєві можливості міркувань необмежені. Вони можуть будуватися на дослідженні співвідношення між причиною й наслідком, на різних типах зіставлень і протиставлень, на аналогіях, гіпотезах, фіксації подібності й розбіжності, доказах істинності чи хибності суджень і т.ін. Хід міркувань має спиратися на різні методи дослідження; від часткового до загального, загального до часткового, метод класифікації.

Редактор зобов'язаний виявити і вивірити логічну структуру міркування, переконатися в правильності зв'язків між судженнями, точності їхніх виразників.

У своїй творчій практиці журналісти часто звертаються до міркування-доказу. Його основні частини: теза (судження, істинність якого обґрунтовується в ході міркування), аргументи (судження, за допомогою яких обґрунтовується істинність тези) і демонстрація (виведення істинності тези з аргументів). Розрізняють докази прямі (істинність тези підтверджується істинністю аргументів), непрямі (Істинність тези підтверджується спростуванням антитези, введеної в структуру міркування) і докази-спростування (доводиться хибність чи неспроможність тези) Робота редактора над текстом міркування-доказу передбачає суворе дотримання правил логічного доказу.

Вимогами підвищеної концентрації змісту й обмеженим обсягом тексту журналістського твору визначаються стилістичні особливості міркувань і вимоги до їхньої композиції. Редактор повинен оцінити наскільки чітко й раціонально побудований текст, подбати про те, щоб хід думки автора був зрозумілий читачу, іншими словами, володіти прийомами, що допомагають організувати виклад

Умовиводи в повній формі в матеріалах масової інформації зустрічаються рідко на відміну від публікацій наукової інформації Зазвичай розумові операції розвиваються за скороченою схемою умовиводу (ентимема), у ній відсутня одна з посилок, зміст якої відомий читачу. Необгрунтований пропуск посилки спричиняє неясність у тексті, а також необгрунтований висновок.

Типові недоліки невміло побудованих міркувань: відвернені побудови, у яких переважають узагальнені судження; беззмістовність, міркування "уявні", навмисне складна, «наукоподібна" форма викладу.