130.Спілкування, його особливості.

Спілкування –психологічний контакт між людьми, який виявляється в обміні інформації, виконанні сукупних дій, емоційному впливі один на одного, наявності відчуття спільності.

Виникнувши на початку людського суспільства у найпримітивніших формах, спілкування пройшло довгий шлях розвитку, вдос­коналюючись разом із розвитком суспільного виробництва і суспільної свідомості. Спілкування ускладнювалося у своїх конкретних формах, збагачувався його зміст, відчуваючи на собі вплив пануючих форм суспільної свідомості. Матеріальне спілкування, зрештою, детермінує спілкування духовне так само, як матеріальне виробництво — духовне, суспільне буття — суспільну свідомість.

Основною структурною одиницею аналізу міжособистісного спілкування є не окрема людина, а взаємозв'язок, взаємодія людей, що вступають у спілкування. Це означає, що кожний з учасників спілкування істотно впливає на поведінку іншого, між їхніми висловленнями і вчинками виникають причинні залежності. Обмінюючись повідомленнями, співрозмовники пристосовують їх до конкретної ситуації спілкування; зміст і отриманої інформації значною мірою переробляється, реструктуризується в залежності від неминуче виникаючої оцінки самих себе, один одного, оточення.

Будь-яка взаємодія людини з предметним світом завжди опосередкована спілкуванням. Організуюча роль спілкування виявляється не тільки у спільній, але й в індивідуальній діяльності. Навіть діючи ізольовано, поза безпосередніми контактами з іншими людьми, людина все-таки знаходиться з ними в опосередкованому спілкуванні, включена у суспільні зв'язки і відносини, використовує у своїй діяльності накопичені у процесі історичного розвитку людства знання, засоби й способи праці.

131.Характеристика комунікативної сторони спілкування.

Комунікація , у вузьк. розумінні, - люди в процесі спільної діяльності обмінюються між собою різними ідеалами, уявленнями, інтересами, настроями, почуттями, настановами й ін. Усе це можна розглядати як інформацію, і тоді сам процес комунікації може розумітися як процес обміну інформацією.

Однак необхідно пам'ятати, що в процесі людського спілку­вання інформація не тільки передається, але й формується уточ­нюється і розвивається.

По-перше, у спілкуванні двох індивідів кожний є активним суб'єктом: взаємне інформування їх припускає налагодження спільної діяльності. У комунікативному процесі відбувається не лише «рух інформації», але, як мінімум, активний обмін нею. Тому у кожному комунікативному процесі реально існують в єдності діяльність, спілкування і пізнання. По-друге, характер обміну інформацією між людьми визнача­ється тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть вплинути один на одного. Комунікативний вплив, що при цьому виникає, є не чим іншим як психологічним впливом одного комунікатора на іншого для зміни його поведінки. Ефективність комунікації виміряється саме тим, наскільки результативним є цей вплив.

По-третє, комунікативний вплив як результат обміну інфор­мацією можливий лише тоді, коли людина, що направила інформацію (комунікатор), і людина, що приймає її (реципієнт), мають єдину чи подібну систему кодифікації і декодифікації («усі повинні говорити однією мовою»). Це особливі важливо тому, що комунікатор і реципієнт у комунікативному процесі постійно міняються місцями. Будь-який обмін інформацією між ними можливий лише за умові інтерсуб'єктивності знаку, тобто за умови, що знаки, а головне закріплені за ними значення, відомі всім учасникам комунікативного процесу. Тільки прийняття єдиної системи значені забезпечує можливість партнерам розуміти один одного. Вчетверте, в умовах людської комунікації можуть виникати специфічні комунікативні бар'єри. Ці бар'єрі не пов'язані з уразливими місцями в якому-небудь каналі комунікації чи з нечіткістю кодування і декодування. Комунікативна сторона спілкування, чи комунікація у вузькому розумінні слова, складається з обмін інформацією між індивідами, що спілкуються. Гарний комунікатор має багатий репертуар комунікативних технік, які використовуються на різних рівнях спілкування.