19.Вік людини: біологічний, хронологічний, соціальний, психологічний.

Вік — поняття, що характеризує період (тривалість) життя живої іс­тоти, а також стадії життя. Відлік віку починають від народження до фізичної смерті. Поняття «вік» — багатоаспектне. Можна виділити чо­тири підвиди: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний.

Психологічний вік тісно пов'язаний з поняттям психологічного ча­су, а саме — з тим, як людина сама оцінює у внутрішньому світі свій вік. Так, молоді люди (від 20 до 40 років) оцінюють себе старшими, ніж вони є. Після 40 років спостерігається зворотна тенденція — люди сприймають себе молодшими, ніж вони є.

Головна особливість психологічного віку, часу — це взаємний вплив минулого, сьогодення та майбутнього на сприйняття сучасного, а через нього — і на поведінку людини.

Вікові особливості особистості розглядаються як елементи практи­чної психологів та є предметом дослідження вікової і диференціаль­ної психології . З погляду практичної психології суб'єкту діяльності звертають увагу на особливості психіки дорослої людини в рі­зні періоди її розвитку. Вікова психологія визначає, що дорослою людина стає після 25 ро­ків. Дорослий — це людина, яка самостійно досягла розуміння повної відповідальності за своє життя, за свої рішення, за свої дії («Я», сім’я, суспільство, робота, самоосвіта, самовдосконалення).

Розрізняють такі періоди розвитку дорослої людини після 25 років, як особистості:

1.Рання зрілість (25 - 35 років) хар-ся такими ознаками:

• включення до всіх сфер людської діяльності — демографічної, культурної, політичної, професійної;

• стабілізація якостей особистості;

• встановлення інтимності, близьких стосунків з іншою;

• наявність першого піку творчих здібностей (ЗО-35 років — мате­матика, фізика, хімія);

• соціальна та професійна адаптація;

• побудова власного способу життя, статусу, вироблення позиції в умовах засвоєння професійних ролей;

• перша психологічна криза переоцінки життєвого шляху (ЗО + 2 ро­ки) — роздуми над питаннями доцільності вибору, зміни життєвих планів та основних видів професійної діяльності, підвищення рівня кваліфікації, освіти.

2.Середня зрілість (35-45 років) — це необ­хідність пошуку відповідей на основні питання цього періоду: що таке життя? Про що мріяв? Що досягнуто?

У цей період усвідомлюється, що:

- половина життя прожита, має місце переоцінка цілей і домагань;

- має місце генеративність як здатність озирнутися навколо, зацікавитися іншими людьми;

- людина відчуває кризу середини життя;

Криза середини життя — це раптове усвідомлення і розуміння то­го, що половину життя прожито, а мрії і цілі молодих років не реалізо­вані, цілі не досягнуті і вже їх не досягнути, оскільки є реальні розбіж­ності між дійсністю та бажаннями.

У період кризи половини життя можливі два типи поведінки:

Перший тип — кризу не усвідомлено, відсутня ревізія своїх планів і домагань, перемагає похмурий погляд на життя, життя стає невиразним, втрачається акти­вність як запорука подальшого розвитку особистості в період пізньої зрілості.

Другий тип поведінки характеризується тим, що кризу усвідомлено через сприйняття та оцінку реалій життя, має місце ревізія та корекція минулих планів, домагань, формуються нові цілі, плани, завдання.

3.Пізня зрілість (45 - 60 років) властиві такі ознаки:

- занепокоєність — головна особливість цього періоду;

- глибинне оновлення особистості — як наслідок усвідомлення кризи попереднього періоду;

- відсутність занепокоєності — призведе до гальмування розвитку, відчуття запустіння, що викликає застій;

- за умов заспокоєності — відбувається концентрація інтересів на со­бі, з'являється надмірна турбота про себе;

- за умов активної праці (занепокоєність) спостерігаються висока продуктивність, наявність другого піку творчості в 50 - 60 років.

Існують ще такі періоди розвитку дорослої людини:

4.Похилий вік — 60-70 років,

5.Старість — 70-90 років,

6.Довгожитель — після 90 років.

Знання суб’єктом діяльності психологічних особливостей кожного вікового періоду (нестійкість і максималізм молоді; висока працездатність і професіоналізм дорослої людини; підвищена образливість, інтерес до спілкування, втомлюваність людей старшого віку) – необхідна умова забезпечення ефективної праці і результативної поведінки.