Диспуты

Одной из самых распространенных форм преподавания был диспут (disputatio). Руководство университетов придавало им очень большое значение. Именно диспуты должны были научить школяров искусству спора, защите приобретенных знаний. В них на первое место выдвигалась диалектика.

Самым распространенным методом проведения диспутов был предложенный Пьером Абеляром метод pro et contra, sic et non (за и против, да и нет). Каждые две недели один из магистров держал речь по возможно более широкой теме и в заключение называл тезисы или вопросы, которые должны были стать предметом спора, затем в течении нескольких дней собирал со школяров все "за" и "против". Самым любопытным и самым торжественным был проходивший на подготовительном факультете диспут "о чем угодно" (disputatio de quodlibet). Темы диспутов были самые разнообразные:

1. Диспут, проведенный Маттео Акваспартой в 13 веке на тему "делается ли необходимое существование благодаря знанию этой вещи или может быть объектом интеллекта то, чего нет?", отразил борьбу между двумя философскими направлениями - номинализмом и реализмом.

2. Нужно было доказать или опровергнуть аристотелевский силлогизм "Все люди - животные. Сократ - человек. Следовательно, Сократ - животное".

3. Целый день мог идти диспут о том, может ли быть оставлена проповедь слова Божьего по запрету светской власти.

4. Можно ли связать заклинанием демонов и силы тьмы?

5. Допускается ли поединок и турнир по каноническим законам?

Разрешались и шуточные вопросы, но не предосудительного характера, хотя с точки зрения нашей морали они и могут показаться таковыми:

1. О верности наложниц священникам.

2. Может ли быть больше одного ангела в одном и том же месте?

Университетские власти стремились на диспутах к академизму. Запрещались резкие выражения, крики и оскорбления. Но тем не менее диспуты действительно часто переходили в сражения магистров и школяров. Не спасал и дубовый барьер и в дело шли не только весомые, но и увесистые оргументы

Бакалавры и магистры

И содержательно, и формально процесс получения знаний был достаточно жестко регламентирован. Учащийся проходил курс избранного им факультета в строго установленном порядке: чтобы иметь право по истечении положенного срока представиться к экзамену, он должен был прослушать в указанной последовательности указанное число определенных лекций и быть участником определенного числа диспутов. После того, как испытуемый сдавал этот экзамен, он становился обладателем первой ученой степени - звания бакалавра (baccalaurius). Далее цикл лекций, диспутов и сдача очередного экзамена повторялись, но по усложненной программе, и присваивалась новая ученая степень “магистра” (magister) или доктора (doctor), причем обычно “магистр” работал на более “низких” факультетах, а “доктор” - на высших.

4. Мета і завдання виховання за я. А. Коменським. Принцип природовідповідності за яна амоса коменським

Світогляд Коменського був суперечливим. За релігійними поглядами він - протестант. В питаннях теорії пізнання, що спостерігається у ряді його робіт, він виявляє значні матеріалістичні тенденції. У гносеологічному відношенні Коменський – сенсуаліст. Він стверджує, що світ пізнається. Подібно до Аристотеля і Бекона, Коменський заперечує можливість думки, знання, ідеї. Він стверджує, що розум є тільки «чиста дошка», де ще нічого не написано, але на якій з часом може бути написано все.

Дидактичні праці Коменського, і, в першу чергу, «Велика дидактика», побудовані на основі сенсуалістичної гносеології. Значне місце в них відводиться індуктивному методу. До цього методу він звертається також у підручниках «Видимий світ у малюнках», «відкриті двері до мов» і інших. Сенсуалістичний характер світогляду Коменського лежить в основі його вчення про наочність.

«Пансофія» Коменського визначила вимоги всебічної і систематичної освіти і пізнання. Його ідея «всіх учити всьому» випливає із міркувань про те, що всі люди здібні до пізнання й освіти, простий народ повинен отримати доступ до знань.

У відповідності з потребами часу виховання розглядалось як найважливіший засіб підготовки людини до діяльного, практичного життя, до пізнання реального світу. Коменський виходив із положення, що цілі і задачі виховання повинні витікати із пізнання людини.

Великий дидакт бачив у дитині майбутнього діяча, мудреця і з великою повагою та турботою ставився до його особистості.

У відповідності з основною метою виховання Коменський виділяє суттєві елементи виховання: створити людину, яка знає всі речі, яка є володарем речей і само себе, яка є такою, що себе і все підводить до Бога, джерела всіх речей, яка має здорове тіло. На думку вченого, цьому відповідає: наукове виховання; доброчесність чи моральність, релігійність, фізичне виховання.

У його головному|чільному| творі|твір| – «Велика дидактика», червоною ниткою проходить|минає| мисль|, що правильне воспитанеи| у всьому повинно погодитися з|із| природою.

Коменський вважав|лічив|, що людина як частина|частка| природи підкоряється її найголовнішим, загальнішим законам, що діють як в світі рослин і тварин, так і відносно людини. Він вказує|указує|, що «точний порядок|лад| школи треба запозичувати від природи, що необхідно сходити із|із| спостережень «над тими процесами, які всюди проявляє|виявляє| природа в своїх діях». Він намагається|пробує| встановити закономірності виховання шляхом аналогій з|із| природними «основоположеннями», законами природи. Слідує|прямує| від личать| правильні дидактичні міркування|тяма| Коменського від форми, в якій вони викладені.

Раніше кожне педагогічне положення|становище| обгрунтовували религизными| аргументами, обачно| цитатами з|із| так званого священного писання.

Коменський, не відмовляючись вовче| від цього старого способу, вводить|запроваджує| поряд з|поряд із| ним новий прийом аргументації, навіяний епохою Відродження, - заслання|посилання| на природу і намагається|пробує| сформулювати общией| закономірності природи і виховання.

Кажучи про закони природи, він ситал| природу створенням|створінням| провидіння.