20. Відкриття педагогічного інституту при Харк. Унів-ті

Наказом від 26 січня 1803р. у Харкові були засновані перші вищі навч.заклади: Імператорський унів-т, а при ньому педагогічний інститут. У їх відкритті важливу роль відіграли громад.діячі-харків’яни В.Н.Каразін та Г.Ф.Квітка-основ’яненко. Вивчення пед.наук на базі вищої школи почин. в Харкові з січня 1805р.– від початку д-сті університету, а поглиблена пед.підготовка студентів– з вересня 1812р., коли були введені спецкурси пед. напрямку.

Перший ректор – Рижський; у 1805 – 4 фак-ти: іст.-філологічний, фіз-мат, медичний, юрид. Спеціальну підготовку здійснював пед-інститут (перший директор–Х.П.Роммель). Почавши функціонувати в 1805р., декілька десятиріч відігравав роль спорідненої аспірантури і навіть докторантури, оскільки забезпечував кадрами свої та університетські кафедри. Фактично був самост.навч.закладом і разом з унів-том мав готувати вчителів для шкіл та кандидатів на посади викладачів вищої шк. Щоріч.випуск – 10-15 учителів; питання вирішувались конференцією або заг.зборами. У педінститут приймали студентів 2 та 3 курсів унів-ту, а також осіб, що його закінчили. Протягом 3-х р. здобували заг.освіт.знання та спец. пед. підготовку. Вивчали психол-пед. цикл наук, спец. методики, проходили практику в гімназіях і школах. Майбутні викладачі проходили поглиб. пед.підготовку, отримували ступінь кандидата наук; найздібніші – магістра наук.

В унів-ті та інституті навчались лише чоловіки; завдяки їх існуванню з’явилась можливість відкрити й інститут для навчання жінок. У 1812р. відкрито Інститутшляхетних дівчат.

1852р. – відкриття кафедри педагогіки при пед.інституті.

21. Ідея народності у спадщині к.Д.Ушинського. Стаття «Про народність у громадському вихованні».

В основі пед ситеми К.Ушинського лежить ідея народності. «Всяка жива історична народність є найпрекраснішим створінням Господа на землі, і вихованню залишається тільки черпати з цього багатого і чистого джерела», – писав він у статті «про народність в громадському вих..».

Під народністю К.У. розумів своєрідність кожного народу, зумовлену його історичними та географічними умовами.

Характерною рисою для народності, в розумінні К.У., є громадськість. Він був переконаний у тому, що народна ідея вих. вимагає широкої громадської атмосфери навколо себе і не може бути здійснена без залучення найширших громадських сил. К.У писав: «Сам народ і його великі люди прокладають шлях в майбутнє: виховання тільки йде по цій дорозі…».

Керуючись ідеєю народності, К.У. прийшов до висновку, що народна освіта повинна знаходитись в руках народу, а навчання дітей здійснюватися рідною мовою, яка є найяскравішим виявом народності. Навчання дітей рідною мовою, на думку К.У., має на меті: розвиток «природженої душевної здібності, яку називають даром слова», введення дітей у свідоме володіння скарбами рідної мови, пояснення їм логіки цієї мови, тобто граматичних законів у її логічній системі. Ці три цілі, зауважував педагог, досягаються не одна за одною, а разом.

Загальна оцінка ролі та значення мови в громадському житті дана К.У. в його чудовій статті «Рідне слово». «Мова народу – найкращий цвіт усього його духовного життя, який ніколи не в’яне». Він вважав, що основними завданнями народної школи у вихованні особистості є виховання патріотизму засобами рідної мови, яка не тільки виражає духовні якості народу, а й являється найкращим його наставником, що вчив народ ще тоді, коли не було ні книжок, ні школи.