30. Ідея оптимізму та гуманізму в спадщині а.С. Макаренка та в.О. Сухомлинського.

А.С. Макаренко (1888-1939) народився в Харківській губернії в сім’ї робітника – залізничника. Освіту отримав у 4-класному училищі, педагогічних курсах. Після цього працював вчителем у Краківському двокласному залізничному училищі (звільнили за напади на завідуючого), потім працював в іншому залізничному училищі. У 1914-17 р.р. навчався в Полтавському вчительському інституті, потім був редактором журналу. В інституті проявив себе як дуже здібний, талановитий, творчий молодий педагог. Після інституту працював в зразковій школі. Новаторська педагогічна діяльність Макаренка проявилася після революції. Працюючи в Краківському училищі, він багато уваги приділяв створенню педагогічного та дитячого колективу, роботі клубів та гуртків.

У 1920 р. Макаренку доручили створити в с. Ковалівці біля Полтави трудову колонію для неповнолітніх порушників і завідувати нею. У 1921 р. колонії було присвячено звання ім.. Горького.

За кілька років у колонії було створено приміщення для помешкання; господарська база, школа, комсомольська та піонерська робота, міцний, працездатний, творчий колектив вихованців та педагогів. Коли в колонії вже не було що робити, то у 1926 р. Макаренко добився, щоб колонія ім.. Горького була об’єднана з курязькою колонією, хоча в цьому був певний ризик.

У 1928 р. Макаренко приступив до керування трудовою колонією ім. Дзержинського у Харкові, де він працював до 1935 р. У комуні було: загальноосвітня школа, майстерні, завод (“Фед”), гуртки та секції, культурна робота (театр, клуб, кіно, оркестр, бібліотека). Великий орган – рада комунарів. Трудова комуна ім.. Дзержинського була найкращим навчально-виховним закладом інтернатного типу в СРСР. Макаренко було прийнято до спілки письменників. Працював заступником начальника трудової колонії. Потім переїхав у Москву, де займався громадсько-педагогічною діяльністю, писав твори, виступав з лекціями. У т1939 р. Макаренка було нагороджено орденом трудового Червоного Прапора. Виховальна система Макаренка: в основі і тільки в колективі людина може всебічно розвиватися, відкинувши принцип “одиночної пари” (учень і вчитель; об’єкт і суб’єкт виховання). У кожному колективі мусить бути ядро. Педагогічний колектив мусить бути сталим. Багато уваги Макаренко приділяв розумовому і моральному, фізичному, естетичному вихованню, трудовому.

Розумове: з тим, хто не вчиться, нам не по дорозі. Макаренко вносив деякі зміни у навчання. Він запропонував вивчення промисловості та с/г виробництва, робота у майстернях, цехах Макаренко давав зразкові уроки, сам відвідував уроки інших вчителів, вивчав ППД.

Моральне: Макаренко розв’язав такі проблеми: колектив і особа; свобода і необхідність; право і обов’язок; авторитет і влада; такт; вимогливість і свідома дисципліна.

Педагогічна спадщина: написав біля 150 творів (романи, повісті, оповідання, п’єси, статті). “Педагогічна поема”, Прапори на баштах, “Книга для батьків”, “Лекції про виховання дітей”, “Про мій досвід”.

Сухомлинський народився 28 вересня 1918 р. в с. Веселка Онуфрієвського району Кіровоградської області. 1926-1933 р. – Василівська семирічка. 1934 р. – стає студентом факультету мови і літератури в Кременчуцькому педагогічному інституті. По березень 1944 р. працює директором школи у с. Іва Удмуртської АССР. Потім виїжджає в Онуфріївський район, де працює завідуючим районним відділом народної освіти, разом викладає в школі. В 1955 р. захищає дисертацію. Помер 2 вересня 1970 р. написав твори “Серце віддаю дітям”, “Павлиська с/ш”, “Як ми виховували мужнє покоління”, “Духовний світ школяра”, “Народження громадянина”, “Слово до учнів”. Багатим джерелом творчості Сухомлинського є народна педагогіка. Дуже високо С. цінив в народній педагогіці традиції мудрої любові батьків до дітей, гуманного підходу до них, використання в навчанні, вихованні рідної мови. С. багато часу займався принципами, що витікали в процесі виховання. Він був основоположником теорії національного самовизначення учнів в процесі навчання і виховання. Усвідомлення підлітками того, що він вже не дитина – одна з якісно нових ознак свідомості, що зміцнюється в підлітковому віці і здійснює серйозний вплив на його духовний світ.

Прагнення до хорошого, висота морального – один з найважливіших мотивів, що заохочують до активної діяльності вихованців різного віку. С. вважав, що розумове виховання відбувається в процесі оволодіння знаннями, проте, воно не зводиться до нагромадження знань.

Жива, допитлива, творча думка формується у вихованні тоді, коли відносно знань він займає свою особисту життєву позицію. Активне вираження особистого ставлення до набутих знань – це і все, що слід назвати розумом особистості. Активність полягає в тому, що дитина стає діяльним, зацікавленим учасником процесу оволодіння знаннями, пізнання навчання приносить завдяки цьому глибоке почуття радості, схвильованості, емоційної піднесеності. Книги С. не є збірниками універсальних рецептів, що підходять на всі випадки життя. Праці педагога вчать мислити, вдумливо підходити до здійснення навчально-виховних задач, враховуючи різноманітність і неповторність конкретних педагогічних явищ, приймаючи до уваги особливості роботи і позитивні традиції кожної школи.