5. Підприємство як підсистема національного господарства.
Будь-яке підприємство представляє собою складне поєднання різноманітних ресурсів, організованих та скоординованих з метою виробництва товарів.
Успішне функціонування підприємства можливе при дотриманні інтересів всіх зацікавлених у діяльності підприємства груп та інститутів:
Акціонери - Дивіденди, зростання добробуту підприємства, соціальний престиж
Керівник (менеджер) - Дохід як заробітна плата, гарантія робочого місця, визначена свобода дій, розширення сфери діяльності, соціальний престиж
Співробітники - Заробітна плата, гарантія робочого місця, задовільні умови праці
Банки (кредитори) - Одержання відсотків за інвестований капітал, гарантія погашення кредиту
Покупці - Придбання продуктів і товарів відповідно до потреб якості, кількості, ціни, сервісу
Постачальники - Збут продуктів та послуг
Держава - Сплата податків
Громадськість - Гарантія дієздатності, зниження забруднення навколишнього середовища тощо
6. Організаційне та інформаційне забезпечення процесу управління фінансами.
Кожне підприємство розпоряджається трьома потоками фінансової інформації: нормативною, плановою і фактичною.
Інформаційне забезпечення процесу управління фінансами – це сукупність інформаційних ресурсів і способів їх організації, необхідних та придатних для реалізації аналітичних процедур, які забезпечують фінансову сторону діяльності підприємства.
Рис. 2.6. Інформаційне забезпечення процесу управління фінансами
Перший блок – це закони, постанови та інші нормативні акти, положення і документи, які, насамперед, визначають правову основу фінансових інститутів, ринку цінних паперів. Документи, представлені в цьому блоці, мають обов’язковий для виконання характер.
До другого блоку входять нормативні документи державних органів (Міністерства фінансів України, НБУ тощо), міжнародних організацій та інших фінансових інститутів, які містять вимоги, рекомендації та кількісні нормативи в сфері фінансів до учасників ринку. Не всі документи цього блоку є обов’язковими для виконання.
Третій блок характеризує майновий та фінансовий стан підприємства.
Четвертий блок - інформація цього блоку дуже важлива для юридичних і фізичних осіб, які безпосередньо зайняті операціями на ринку цінних паперів.
П’ятий блок (несистемні дані) включає в себе відомості, які або не мають безпосереднього відношення до інформації фінансового характеру, або виникають поза будь-якою інформаційною системою. До першого типу належать офіційна статистика загальноекономічної спрямованості, дані аудиторських компаній тощо. До другого типу належать дані, надруковані в різних засобах масової інформації, неофіційні дані тощо.
7. Поняття фінансової звітності та її значення в ринковій економіці.
Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” дає наступне визначення фінансової звітності:
“Фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період” (ст. 1 Закону).
Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності для прийняття рішень в ринковій економіці є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” фінансова звітність підприємств не є комерційною таємницею підприємства.
Однак, крім відкритої для зовнішніх користувачів, існує ще й закрита звітність. Вона задовольняє інтереси власника, її призначення – забезпечити ефективне управління внутрішніми підрозділами, прийняття оперативних рішень на рівні цехових дільниць тощо.
Це досягається шляхом створення системи додаткового внутрішньогосподарського або управлінського обліку.
Серед зовнішніх користувачів фінансової звітності виділяють дві групи: користувачі, безпосередньо зацікавлені в діяльності підприємства; користувачі, опосередковано зацікавлені в ній.
До першої групи відносяться:
теперішні та потенційні власники підприємства, яким необхідно визначити збільшення або зменшення частки власних засобів підприємства та оцінити ефективність використання ресурсів керівництвом підприємства;
теперішні та потенційні кредитори, які використовують звітність для оцінки доцільності надання або продовження кредиту, визначення умов кредитування, гарантій повернення умов кредитів, оцінки довіри до підприємства, як до клієнта;
постачальники та покупці, які визначають надійність ділових зв’язків з клієнтом;
держава в особі податкових органів, які перевіряють правильність оформлення звітних документів, розрахунок податків, визначають податкову політику;
службовці підприємства, які цікавляться даними звітності з точки зору рівня їх заробітної плати та перспектив роботи на даному підприємстві.
До другої групи користувачів належать юридичні та фізичні особи, яким вивчення звітності необхідно для захисту інтересів першої групи користувачів, а саме:
аудиторські служби, які перевіряють дані звітності на відповідність законодавству та загальноприйнятим правилам обліку та звітності з метою захисту інтересів інвесторів;
консультанти по фінансових питаннях, які використовують звітність з метою розробки рекомендацій своїм клієнтам щодо розміщення капіталу в те чи інше підприємство;
біржі цінних паперів;
держоргани, які приймають рішення про реєстрацію підприємств, призупинення діяльності підприємств та оцінюють необхідність зміни методів обліку та складання звітності;
законодавчі органи;
юристи, яким необхідна звітність для оцінки виконання умов договорів, дотримання законодавчих норм при розподілі прибутку, а також для визначення умов пенсійного забезпечення;
преса та інформаційні агенства, які використовують звітність для підготовки оглядів, оцінки тенденцій розвитку і аналізу діяльності окремих підприємств та галузей, розрахунку узагальнених показників фінансової діяльності;
статистичні органи, які використовують звітність для статистичних узагальнень по галузях та для порівняльного аналізу і оцінки результатів діяльності на галузевому рівні;
профспілки, зацікавлені у фінансовій інформації для визначення власних вимог у відношенні до заробітної плати та умов трудових угод.