27. Управління використанням прибутку.

Ефективність роботи підприємства значною мірою залежить від якості управлінських рішень, що стосуються використання одержаного прибутку. Приймаючи ці рішення, власники (менеджери) повинні всебічно зважити напрямки першочергових вкладень, фінансових ресурсів, виходячи з фінансового стану підприємства, рівня його матеріально-технічної бази, соціального розвитку колективу, можливостей прибуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній сфері тощо.

Розподіл і використання прибутку підприємства представлений на рис. 5.13.

 

 

Рис. 5.13. Розподіл і використання прибутку

 

Основні напрямки використання чистого прибутку: виробничо-технічний розвиток підприємства, соціальний розвиток, матеріальне заохочення (включаючи виплату дивідендів в акціонерних товариствах), інші витрати.

Підприємство в нових умовах оподаткування прибутку зацікавлене в тому, щоб його прибуток, визначений з метою оподаткування, був якомога меншим.

 

Рис. 5.14. Схема розподілу чистого прибутку

28. Сутність та структура оборотного капіталу.

Оборотні кошти як “авансовану в грошовій формі вартість для планомірного створення та використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу в мінімально необхідних розмірах, що забезпечують виконання підприємством виробничої програми і своєчасного здійснення розрахунків”. Це визначення, на перший погляд, істотно відрізняється від тих, що наводяться в західних виданнях з фінансового менеджменту. Насправді, в них є багато спільного як за змістом, так і за методами впливу на об’єкт управління, в ролі якого в даному випадку виступають оборотні активи, а авансована в них вартість представляє собою капітал підприємства.

Будь-яке виробництво починається з певної суми грошових коштів, які вкладаються у визначену кількість ресурсів для виробництва (або товари для продажу). В результаті стадії постачання оборотний капітал з грошової форми переходить у виробничу (предмети праці або товари).

Оборотний капітал характеризується не тільки обсягом і структурою, а й ліквідністю поточних активів. Ступінь ліквідності визначається здатністю поточних активів перетворюватись в процесі кругообороту на грошові засоби. Оборотний капітал – один з найважливіших показників ліквідності. Щоб визначити, чи ліквідний баланс, потрібно порівняти суму активів, що реалізуються до певного строку, із пасивами, які повинні бути до цього ж строку оплачені. Для розрахунку необхідно враховувати тільки ті статті балансу, які відображають зобов’язання перед третіми особами в межах поточного звітного періоду.

Ліквідним є той баланс, де всі зобов’язання перед кредиторами забезпечені активами, строк реалізації яких співпадає із строками оплати цих зобов’язань або їх випереджає. При цьому враховується, що, наприклад, виробничі запаси є менш ліквідними, ніж готова продукція, а абсолютно ліквідними виступають грошові кошти.

Таким чином, оборотний капітал виявляє певні взаємозв’язки між активом та пасивом балансу підприємства, тобто зобов’язання погашаються за допомогою активів, що повинні беззбитково реалізуватися:

NWC = CA – CL,                                                          (6.1)

де NWC – чистий оборотний капітал підприємства;

СА – поточні активи підприємства;

СL – поточні зобов’язання підприємства.

конкретних економічних умов.

Важливою частиною управління оборотним капіталом є визначення тривалості операційного циклу – інтервалу часу з моменту придбання виробничих ресурсів до моменту надходження грошових коштів за реалізований товар.

Тривалість періодів, в межах яких відбувається зміна форми майна підприємства із товарної у грошову і, навпаки, як правило, знаходять з пропорції:

p/t = C/O,                                                           (6.2)

 де p – середній строк перебування сум на рахунку бухгалтерського обліку;

t – часовий інтервал, за який береться оборот по рахунку;

O – оборот по рахунку за період, що розглядається;

C – середнє сальдо по рахунку за період, що розглядається.

Позикові оборотні кошти формуються у вигляді банківських кредитів і кредиторської заборгованості. Вони надаються підприємству у тимчасове користування. Частина з них є платною (кредити, позики), інша – безкоштовною (кредиторська заборгованість).