31. Основні види запасів на підприємстві.

32. Нормування оборотних активів на готову продукцію.

Нормування оборотних активів на готову продукцію

До готової продукції відносять вироби, закінчені виробництвом і прийняті відділом технічного контролю. Норматив оборотних активів на готову продукцію визначається за формулою:

М = В × Д,                                                      

де В – одноденний випуск товарної продукції за виробничою собівартістю;

Д – норма запасу в днях.

Норму оборотних активів на готову продукцію визначають як час з моменту прийняття готової продукції на склад до здачі розрахункових документів у банк або до сплати продукції з акредитиву, платіжним дорученням, векселем, чеком з лімітованої чекової книжки і встановлюють окремо для готової продукції на складі і для відвантаженої готової продукції, розрахункові документи на яку ще не здано в банк.

33. Джерела формування оборотних засобів.

34. Управління активами.

Ефективне управління оборотним капіталом підприємства передбачає не тільки пошук і залучення додаткових джерел фінансування, а й раціональне їх розміщення в поточних активах підприємства.

Управління запасами. Теорія фінансового менеджменту, що виникла на Заході, передбачає інші алгоритми управління нормованими і ненормованими оборотними засобами, ніж вітчизняні методики.

Відповідна формула має вигляд:

                                              (6.15)

  де: EOQ – обсяг партії, од.;

F – вартість виконання одного замовлення (витрати на розміщення замовлення, по отриманню та перевірці товарів);

D – величина витрат запасів за той же період, од.;

H – витрати по утриманню ТМЦ на одиницю запасів за деякий період, в тому числі витрати по зберіганню, транспортуванню, страхуванню разом з рівнем прибутку на інвестований в запаси капітал.

Відповідно до П(С)БО вперше у вітчизняній обліковій практиці підприємства отримали можливість застосовувати способи оцінки матеріалів, широко відомі за кордоном, як ЛІФО і ФІФО (LIFO, FIFO).

Так метод ЛІФО передбачає першочергове списання на виробництво тих матеріалів, які були придбані останніми. Тоді величина залишків в балансі буде визначатись, виходячи із собівартості матеріалів, придбаних першими.

Використання методу ФІФО, навпаки, базується на тому, що матеріальні запаси на кінець періоду оцінюються за цінами останніх закупок, а на собівартість реалізованої продукції використані матеріали списуються за вартістю їх перших закупок.

Найбільш розповсюдженим методом оцінки  матеріальних запасів в нашій країні є метод оцінки за фактичною собівартістю придбання. До числа негативних наслідків його використання для підприємства слід віднести те, що він, з одного боку, занижує собівартість реалізованої продукції і, з іншого, тягне за собою суттєве заниження вартості матеріалів, а отже штучно завищує їх оборотність.

Контроль за ефективністю управління запасами на вітчизняних підприємствах здійснюють за допомогою аналізу зміни швидкості обороту запасів. В загальному випадку швидкість обороту виробничих запасів (ВЗ) підприємства прийнято розраховувати за допомогою формули:

К о.в.з. = .                      (6.19)

Середня величина виробничих запасів за даними балансу визначається за формулою:

Середня величина ВЗ = ,                              (6.20)

де Зп, Зк – відповідно величина запасів на початок періоду і на його кінець.

Потім визначається тривалість одного обороту в днях:

Тривалість обороту =360/оборотність запасів.

Управління дебіторською заборгованістю. Дебіторська заборгованість – це складова оборотного капіталу, яка представляє собою вимоги до фізичних чи юридичних осіб щодо оплати товарів, продукції, послуг. Збільшення дебіторської заборгованості означає вилучення коштів з обороту, що, в свою чергу, вимагає додаткового фінансування.

Традиційна класифікація дебіторської заборгованості передбачає її розподіл за правовим критерієм на строкову або прострочену. До строкової відноситься дебіторська заборгованість, строк погашення якої ще не настав або становить менше одного місяця і яка пов’язана з нормальними строками розрахунків, визначеними в угодах. Прострочена – це заборгованість з порушенням договірних термінів, або заборгованість, що пов’язана з помилками в оформленні розрахункових документів. Окремо необхідно виділити безнадійну дебіторську заборгованість – рахунки, які покупці не оплатили. Такі борги списуються на збитки по закінченні строку позовної давності.

Дебіторська заборгованість покупців – це фактично безвідсоткова позика контрагентам.

 

Рис. 6.10. Завдання управління дебіторською заборгованістю

Аналіз та контроль рівня дебіторської заборгованості на підприємстві. Після того, як встановлено тривалість виробничо-фінансового циклу, слід провести аналіз дебіторської заборгованості підприємства-постачальника.

Для розрахунку цих коефіцієнтів використовується бухгалтерський баланс і Звіт про фінансові результати.

Оборотність ДЗ = вир. Від реаліз./ДЗ сер ,                              (6.23)

де ВР – виручка від реалізації;

ДЗсер – середня дебіторська заборгованість.

Період погашення ДЗ = 360дню/оборотність ДЗ.                 (6.26)

Чим більший період погашення дебіторської заборгованості, тим вищий ризик її непогашення. Період до 60 днів вважається нормальним, до 90 днів – поганим, а більше 90 днів – суцільні проблеми.

Аналіз дебіторської заборгованості дозволяє зробити висновок про ефективність кредитної політики, що проводиться підприємством, виявити її недоліки і врахувати їх при розробці нової кредитної політики.