Література

1. Лівшиць А.Я. Введення в ринкову економіку: Курс лекцій.- М.,1991.

2. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Економіка: принципи, проблеми й політика: Пер.с англ. - К., 1993.

3. Ринкова економіка: Підручник в 3 т.- М.,1992.

4. Самуэльсон И. Економіка: Пер. с англ. В 2-х т.- М., 1992.

5. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Економіка: Пер. с англ. - М., 1993.

6. Курс економічної теорії /Під ред.М.Н.Чепурина, Е.А.Кисельовій. Кірова,1994.

7. Хейнс П. Економічний спосіб мислення: Пер.с англ. Изд. 2-і стереотипне - М., 1992.

8. Лемешевский И.М. Теорії національної економіки. Мінськ, 1994.

9. Основи ринкової економіки/ Під ред. В.Д.Камаева, Б.И.Долишенко. М., 1991.

10. Райзберг Р.Б. Ринкова економіка. М., 1993.

Тема 15. Перехідна економіка

План лекції:

1. Економічні системи й перехідні стадії економічних систем.

2. Державне регулювання в перехідній економіці.

3. Перебудова відносин власності.

Перехід від адміністративно-командної економіки до ринкового означає корінне перетворення всієї системи соціально-економічних відносин (форм власності, поводження економічних суб'єктів, розподілу ресурсів і т.д.).

Перехід до ринку звичайно здійснюється по наступних головних напрямках: 1) лібералізація економіки (скасування або зменшення державного контролю, зокрема над цінами, зовнішньоекономічною діяльністю й ін.); 2) зміна відносин власності, включаючи формування приватного сектора й приватизацію переважної або значної частини колишнього державного сектора економіки; 3) перебудова структури економіки в напрямку збільшення випуску товарів і надання послуг, що користуються платоспроможним попитом; 4) фінансова стабілізація (крім Китаю).

Практика продемонструвала два головних варіанти перетворення адміністративно-командної економіки в ринкову: еволюційний шлях поступового створення ринкових інститутів і радикальний шлях («шокова терапія»). У дійсності майже всі країни з перехідною економікою використають ті або інші елементи як еволюційного, так і радикального шляху.

. В економіці більшості постсоціалістичних країн до реформи домінувала державна власність. У сучасних умовах оптимальної є та система, де існує різноманіття форм власності. Звідси логічно, що в провідні економічні реформи країнах узятий курс на перехід до системи, що сполучить приватні, державну й змішану форми власності.

Зміни у відносинах власності стали стрижнем економічної реформи в колишніх радянських республіках. Трансформація власності - процес складний і соціально гострий. На нинішньому етапі економічної реформи в Україні першочерговим завданням є приватизація об'єктів власності. Особливе значення придбало використання форм приватизації, найбільшою мірою сприятливому підвищенню ефективності підприємницької діяльності.

Центральною проблемою вдосконалювання системи власності є формування таких форм реалізації прав власності, які б відповідали принципам соціальної справедливості й у той же час максимально сприяли розвитку економіки.

При переході від планової до ринкової економіки в країнах, що здійснили індустріалізацію, необхідна фінансова, стабілізація. Її головною метою є придушення (або недопущення) високої інфляції, що підсилюється напередодні й відразу після краху адміністративно-командної системи.

Основні інструменти фінансової стабілізації - скорочення дефіциту держбюджету, використання неемісійних джерел фінансування цього дефіциту (випуск державних цінних паперів і залучення іноземних кредитів), припинення пільгового кредитування нацбанком дефіциту держбюджету, обмеження кредитування шляхом установлення процентної ставки вище рівня інфляції.

В індустріально розвинених країнах з перехідною економікою звичайно відбувається трансформаційний спад, викликаний як зміною форм власності, так і необхідністю усунення успадкованих структурних диспропорцій.

Поновлення економічного росту в перехідній економіці індустріального типу тісно пов'язане з фінансовою стабілізацією. Ріст починається тільки після придушення інфляції до рівня 30% у рік і нижче.

У перехідній економіці пріоритетними виявляються галузі, орієнтовані на задоволення платоспроможного попиту: виробництво споживчих і експортних товарів і надання послуг (фінансових, інформаційних, соціальних).