§ 4. Інстинктивізм у. Мак-Дугала та соціологічні проблеми психоаналізу 3. Фрейда

Однією з течій у психологічній соціології є інстинктивізм. Як багато попередніх концепцій, він ще раз засвідчує про увагу і сквапність соціології до використання в своїй си­стемі нових ідей. Інстинкти були відомі давно. Ще давньо­грецький стоїк Хризіп увів це поняття для пояснення поведінки птахів і тварин, але тривалий час інстинкти за­лишалися для науки загадкою. Сам Дарвін не зміг відділи­ти інстинктивні здібності тварин від «розумних», без чого було важко розмежувати тваринну психіку від свідомості людини. На межі XIX—XX ст. дослідження інстинктів у біо­логії стимулювало пошуки пояснення численних явищ люд­ської психіки, які були незрозумілі з раціональної точки зору (гіпноз, установки, несвідоме, страх, гнів тощо) і стали розглядатись як імпульси чи інстинкти. Такі явища окремі

234

вчені спробували використати для пояснення соціальних процесів, а сама течія одержала назву інстинктивізму.

Найбільш розгорнуту концепцію соціологічного інстинк­тивізму розробив у своїй праці «Вступ до соціальної пси­хології» (1908) англо-американський психолог Уільям МАК-ДУГАЛЛ (1871—1938). Його концепцію ще інколи на­зивають «гормічною» (від грец. погте — поривання, ба­жання), бо Мак-Дугалл вважав, що організмові притаман­на вітальна енергія, уособлена в «горме» як рушійна сила в прояві інстинктів.

Мак-Дугалл розглядає інстинкти як основу життя і по­яснює форми людської поведінки та діяльності через де­термінацію їх притаманними людині інстинктами. Інстинк­ти є природженими та набутими; вони обумовлюють особ­ливості мислення і поведінки як індивідів, так і груп. У них — коріння й першоджерела особливостей кожного народу і кожного індивіда. -За визначенням Мак-Дугалла, інстинкт — це певна психофізіологічна диспозиція чи схиль­ність, яка спонукає індивіда сприймати певні явища відпо­відним чином і зазнавати при цьому певних емоційних збуджень та діяти відповідно до них або принаймні відчу­вати потребу до такої дії.

Інстинкти, становлячи причину людської думки та діяль­ності, є немовби спеціалізованими, оскільки кожному з ос­новних інстинктів відповідають конкретні емоційні та во­льові прагнення. Технологія соціальних процесів така: «гор­ме» зумовлює дію інстинкту, інстинкт породжує почуття і впливає на свідомість, а разом вони зумовлюють прояв дії чи появу інших процесів — явищ соціального життя.

У різні часи своєї наукової діяльності Мак-Дугалл на­зивав неоднакову кількість таких інстинктів, яким відпо­відають певні емоції. Інстинкту боротьби відповідає почут­тя страху', інстинкту відрази — емоція огиди, втечі — почут­тя самозбереження,. цікавості — здивування, войовничос­ті — гнів, самоствердження — впевненість у собі, будівниц­тва— чуття творення, стадності — почуття приналежності, батьківському інстинкту — почуття ніжності, а інстинкту відтворення роду — почуття ревнощів і жіночої покірливос­ті: Існує також коло інстинктів, для яких важко встанови­ти відповідні емоції; до них належать інстинкти сміху, колекціонерські, сексуальні, інстинкти дряпання, чхання тощо.

Через сукупність притаманних кожній людині інстинктів Мак-Дугалл намагається створити психологічну теорію сус­пільства. Загальні, надіндивідуальні процеси він розглядає як форми прояву на соціальному рівні окремих інстинктів

235

чи їх сукупності. Здирництво та скнарість він трактує як прояви інстинкту придбання, наслідком чого є процес нако­пичення суспільного багатства. Війни є наслідком прояву інстинкту войовничості та почуття гніву, схильністю людей до забіякуватості. Релігія розглядається як наслідок прояву інстинктів утечі, цікавості, самоприниження, батьківського інстинкту в їх синтезі, одночасному сумісному прояві.

Автор теорії не бачив соціально-економічних, техноло­гічних чи соціокультурних причин у розвитку міст, вважаю­чи урбанізацію проявом стадного інстинкту, який, на його думку, також лежить в основі різних форм колективності'та спільності людей.

Концепція Мак-Дугалла, побудована на інстинктах як першопричинах і механізмах розвитку соціального, багато в чому нагадує принципи соціологічного натуралізму, де соціальне досить-таки опромітизовується і зводиться до біо-фізіологічного. У цій концепції відсутні емпіричні дані, ма­теріали глибоких наукових спостережень. Це індуктивна і досить абстрактна схема штучного" припасування соціаль­ного до інстинктів, своєрідний інстинктивістський редукціо-нізм. Не випадково концепція Мак-Дугалла дістала досить скептичні оцінки з боку спеціалістів, хоча його книга «Вступ до соціальної психології» була своєрідним науковим бест-селлером і .протягом десяти років витримала 16 видань.

Інстинктивізм у соціології відзначається нечіткістю прин­ципів, слабкою аргументацією науково-дослідницьких емпі­ричних матеріалів. Різні представники інстинктивізму нара­ховують різну кількість інстинктів: у Мак-Дугалла їх від 11 до 18, у У. Джемса — 38, у Фрейда — 3. Останній відомий як основоположник психоаналізу.

Зігмунд Фрейд (1856—1939) — відомий австрійський лікар, психолог, філософ, соціолог, автор багатьох наукових праць, серед яких найвідоміші «Тлумачення сновидінь» (1900), «Психопатологія буденного життя» (1904), «Дотеп­ність та її відношення до несвідомого» (1905), «Нариси з психології сексуальності» (1905), «Тотем і табу» (1913), «Я» і «Воно» (1923) та ін.

У творчості 3. Фрейда виділяють три періоди. Перший період припадає на 1895—1905 рр., коли він став відомим як лікар, психолог, невропатолог своїми працями з питань дитячого церебрального паралічу та афазії (порушення мо­ви). Спостереження за неврозами приводить Фрейда до дум­ки про наявність у людині сильної ідеї, котра «виганяється» («витісняється») із свідомості, але в якійсь формі зали­шається в глибинах мозку. У другий період (1905—1920) він створює психоаналітичну систему, в основу якої поклав

236

ідею про несвідоме як основу психіки та сублімацію лібідо в різновиди людської творчості. Третій період (1920—1939) пов'язаний зі створенням другої психоаналітичної системи, коли Фрейд переглянув структуру інстинктів і під впливом лершої світової війни, критики абсолютизації ним сексуаль­ності та труднощів, пов'язаних зі зведенням усієї діяль­ності людини до лібідо, вводить у свою теорію два косміч­них начала («первісні потяги») — Життя (Ерос) і Смерть (Танатос).

Система Фрейда включає три основних компоненти: тео­рію несвідомого, вчення про дитячу сексуальність і теорію сновидінь, хоча пізніше він вніс до неї певні зміни й до­повнення.

3. Фрейд не обмежився аналізом психологічного світу людини, як це робили його попередники. Він намагався поєднати через індивідуальну психіку біологічне та соці­альне, індивідуальне та загальне. Розкриваючи сенс люд­ської поведінки через її інстинкти, нахили, пристрасті, потя­ги, Фрейд аналізує ці психічні явища в контексті зв'язку із соціальними процесами — нормами поведінки, творчістю, культурою і т. д.

Він розглядає психіку на трьох рівнях: несвідоме, перед-свідоме та свідоме. Несвідоме — головний елемент і джере­ло заряду мотиваційної енергії; воно становить суть психі­ки. Передсвідоме містить психічні акти, що можуть бути усвідомлені суб'єктом за певних умов, а свідоме розгляда­ється як елемент надбудови, що виростає над несвідомим і перебуває з ним у постійному конфлікті та залежить від нього.

Домінуючим серед людських інстинктів у сфері несвідо­мого є лібідо (від грец. ІіЬісіо — статевий потяг, пристрасть). Це — загальна причина людської поведінки, діяльності, про­яву характеру тощо. Лібідо включає любов батьків, загаль­нолюдську любов, дружбу, ненависть, боротьбу, творчість і т. п.

Кожна людина з моменту свого народження перебуває під впливом імпульсів лібідо, на основі чого виникає так званий «Едіпів комплекс».

Це — одне з центральних понять у психоаналізі Фрейда. Суть його полягає в несвідомому статевому потязі до бать­ків протилежної статі та намаганні фізично усунути одного з них — представника однорідної статі. Фрейд назвав цей комплекс іменем старогрецького міфологічного героя Едіпа, який у сутичці вбиває людину, не знаючи, що то його бать­ко, й одружується з удовою, не відаючи, що це його мати. Дізнавшись про скоєне, Едіп переживає почуття вини.

237

Фрейд зазначає, що «Едіпів комплекс» характерний для представників чоловічої статі, а для жіночої — це «комп­лекс Електри»" (за ім'ям дочки Агамемнона, що допомагала брату вбити свою матір, яка разом зі своїм коханцем за­мордувала Агамемнона). В науковому ужитку в поняття «Едіпового комплексу» часто вкладають і «комплекс Елект-ри».

Згідно з концепцією Фрейда, «Едіпів комплекс» викли­кає в індивіда почуття вини та призводить до конфлікту в сфері несвідомого. Автор вважав, що першим об'єктом любові для хлопчика є мати («Едіпів комплекс»), а для дів­чинки — батько («комплекс Електри»), бо еротичність при­таманна людині з раннього дитинства. Але така любов га­небна, злочинна. Людина начебто пригадує свої бажання усунути одного з батьків (у залежності від статі) і зайняти його місце. Це відкриття викликає в особі гнів, обурення, і вона намагається подолати його, витіснити в несвідоме, бо така любов соромітня, осудлива. Витіснені неприємні намі^: ри не зникають безслідно, а залишаються в підсвідомому і посилають у свідоме імпульси, які людина відчуває як по­чуття провини, але не розуміє її причин. Так виникає не­вротичний стан, пов'язаний з реакцією організму на імпуль­си несвідомого з його прагненням до задоволення та си­стемою зовнішніх заборон — табу. Наслідком цього є істе­рія, неврастенія та інші психологічні розладнання, що му­чать невротиків.

Едіпів комплекс може знаходити прояв у сновидіннях, коли комплекси ненависті, вини, бажань у нормальних лю­дей виявляють себе в різних формах, у тому числі і таких, які у невротиків демонструються відкрито і гіпертрофовано. Фрейд створює на основі цього модель особистості і вклю­чає в неї три елементи — «Воно» (И), «Я» (Е^о) і «Над-Я» (Зирег-Е§о).

«Воно» — несвідоме — складається із забутих вражень дитинства, природжених інстинктів, згадок, що пов'язують людину з далекими предками доісторичних часів. «Воно» складне, ірраціональне і становить основу життя та діяль­ності індивіда, керується і підкоряється лише чуттєвому принципу задоволення безвідносно до соціальних обставин і реалій.

«Я» — сфера свідомого, посередник між «Воно» та зов­нішнім світом — природою, суспільством, соціальними ін­ститутами тощо. «Я» вимірює та зіставляє доцільність «Во­но» з «принципом реальності», доцільністю та зовнішньою необхідністю. Сфера свідомого обмежена і випливає із суб­страту несвідомого («Воно»). Всі особливості та властивос-

238

ті особи — почуття, мислення, фантазія, уявлення безпосе­редньо пов'язані з відтворенням несвідомого.

«Над-Я» — внутрішнє сумління особистості, «моральний цензор», який оцінює конкретні обставини чи ситуації з точ­ки зору соціальної чи моральної оцінки. «Над-Я» знаходить­ся між «Воно» та «Я».

«Воно» вимагає максимального задоволення і владно диктує «Я» свої вимоги. «Я» намагається зберегти баланс, рівновагу і згоду з «Воно» та зовнішнім світом — соціаль­ною дійсністю. Але бажання насолоди й задоволення зде­більшого зіштовхується з існуючою системою соціальних заборон — табу. Тому «Я» не завжди здатне зберігати рів­новагу та консенсус із «Воно». Постійні конфлікти між прагненнями до задоволеності і'зовнішніми заборонами по­роджують «Над-Я», яке і визначає, чи дане явище моральне, чи воно належить до категорії заборонених, до табу.

На основі суперечностей і антагонізмів, які виникають між «Воно» та «Я», включаючи і «сторожа» — посередника «Над-Я», Фрейд будує свою гіпотезу, згідно з якою сексу­альні потяги є головними детермінантами індивідуального та соціального процесів. Несвідоме віддає свідомому знач­ну частину свого змісту — психічного багажу. Проте свідо­ме не завжди його сприймає чи усвідомлює, тоді як «сто­рож» «Над-Я» зменшує чи витісняє інформацію несвідомо­го або перетворює її в інші види та форми діяльності, враховуючи існуючі заборони у вигляді норм, санкцій, соці­ального контролю з боку держави, моралі, релігії тощо. Такі процеси трансформації імпульсів несвідомого Фрейд називає витісненням та сублімацією.

Спостереження за пацієнтами дало змогу Фрейдові поба­чити, що вони забувають про ті факти чи події, які були для них неприємними чи ганебними. Щоб згадати їх, пацієнту доводилося долати якісь важкі перешкоди для відтворення їх у пам'яті. На цій підставі вчений розробляє свою теорію витіснення. Технологічна схема її приблизно така. Вини­каючий у суб'єкта сексуальний імпульс-інстинкт входить у свідомість, де «моральний цензор», ' «контролер» і «сто­рож»— совість («Над-Я») оцінює його як неприйнятний і тому недопустимий у сферу свідомого. Імпульси совісті при­душують морально неприємне і соромітне сексуальне уяв­лення, і воно виганяється із свідомості в підсвідоме чи сфе­ру несвідомого. Фрейд розглядає витіснення як процес пси­хологічного захисту, за якого психічний акт, не здатний проникнути в свідомість, стає несвідомим, тобто відсуваєть­ся назад. Неприємні згадки, думки, емоції, що виганяються в несвідоме, не зникають безслідно. Вони «приглушуються»,

239

але впливають на індивіда, посилаючи свої імпульси, чим викликають тривогу, страх, напруження тощо, оскільки збе­рігають заряди психологічної енергії («катексіс») і нама­гаються повернутись у свідоме, шукають розрядку в діяль­ності людини.

У процесі витіснення виникає «двоїсте» несвідоме: одне приховане, але здатне стати свідомим, друге витіснене й загнане так глибоко, що саме по собі, без зовнішнього впли­ву не здатне до усвідомлення. Обидва різновиди несвідомого .нагадують про себе, постійно тривожать людину. Людина перебуває у збудженому стані «під владою опору». Най­складнішим процесом психоаналітичної терапії є процес знаходження таких засобів, які дали б змогу зрозуміти ви­тіснене вглиб, «прочитати» його, оскільки воно «створює сильну дію, не переходячи у свідоме і для усвідомлення чого потрібна особлива робота».

Конфлікт між свідомим і несвідомим, у тому числі і в розглянутому випадку, долається через процес сублімації (від лат.— зиЬІітаге — підноситись, високо підніматись).

Сублімація поряд з витісненням становить ще один ме­ханізм психологічного захисту, який спрямовує енергію не­свідомого (лібідо) на соціально сприйнятливі цілі та об'єк­ти, транспортує енергію інстинкту «Воно» у форми та види загальновизнаної і морально схвалюваної діяльності та її результатів.

Таким чином, поняття сублімації і дослівно й змістовно означає піднесення суб'єктивної діяльності від нижчих, ни­цих форм до вищих, вишуканих і шляхетних. Сублімація як елемент психологічного самозахисту в психоаналізі Фрей-да відіграє дуже істотну роль у поясненні механізмів пере­творення енергії інстинкту в різноманітні форми соціальної життєдіяльності і показує, як інстинктивні потяги до насо­лоди замінюються штучними суррогатами (щось подібне до того, якби замість меду дали цукор, чи -замість цукру — са­харин).

За допомогою процесу сублімації 3. Фрейд намагається пояснити все багатство суспільних явищ і процесів.

Придушені заряди психічної енергії виявляють себе у сновидіннях, в необачному гуморі та дотепах, в описках, обмовках. Замінниками справжнього природного задово­лення є всі форми людської діяльності, такі як інтелекту­альна, мистецька, політична, релігійна, моральна і т. д. Фрейд розглядає їх як наслідок процесів витіснення та суб­лімації, трактуючи останні як раціоналізацію своїх дій суб'єктом.

Сутність раціоналізації полягає у маскуванні, прихову-

240

ванні, утаємниченні дійсних егоїстичних почуттів, бажань, помислів заради власного комфорту, позбавлення від стану напруги та.конфлікту із собою та зовнішнім середовищем. З цією метою людина виробляє спеціальний захисний меха­нізм, за допомогою якого утаємнює справжні мотиви, за­вуальовує їх для себе й для інших соціально сприйнятливи; ми доказами та мотивами, які не мають нічого спільного з реальними. Цей процес самозахисту завдяки раціоналізації забезпечує індивіду можливість збереження почуття власної гідності, поваги та авторитету, позбавляє від страху, три­воги й інших явищ психологічного дискомфорту. Раціоналі­зація в цьому аспекті може розглядатись як своєрідний варіант індивідуальної ідеології, що спирається на фіктивні засоби захисту і виправдання власної діяльності.

Досліджуючи суто клінічні форми людської поведінки, Фрейд звертає увагу на деякі явища звичайного буденного життя — гумор, описки, провали пам'яті тощо і розглядає їх як проривання «лібідо» через цензуру свідомості у ви­гляді своєрідної «нейтральної» розрядки внутрішніх сексу­альних імпульсів. Про це він пише у праці «Психопатологія буденного життя».

Пізніше, спираючись на свої досягнення у вирішенні про­блем психології індивіда, Фрейд звертається до досліджен­ня історії та культури з метою пошуків відтворення там сексуальних комплексів. Наслідком цього були праці «То­тем і табу», «Психологія мас і аналіз людського», в яких він робить спробу через «Едіпів комплекс» проаналізувати творчість Леонардо да Вінчі, В. Шекспіра, Ф. М. Достоєв-ського та ін.

Методологічним принципом аналізу всіх соціокультурних процесів у творчості Фрейда став, по суті, принцип сублі­мації. Вчений розглядає культуру як сублімовану діяльність, що виникає на основі відмовлення від задоволення імпуль­сів несвідомого. Культура — це діяльність, обернена в сфе­ру творчості. Процес розвитку культури зменшує долю людського щастя, бо чим більше сублімованих форм діяль­ності, тим у більшій мірі залишаються незадоволені при­родні бажання людини та її відчуття вини.

Інтересам культури Фрейд протиставляє любов, якій культура загрожує своїми заборонами.

На думку Фрейда, суть і основу культури становить від­мова від первісних потягів, а тому культура є будівлею на замінованому, майданчику (оскільки дикі і злі первісні імпульси не зникають у людини, а сублімуються в здобут­ках культури). Людство має певні досягнення в науці, тех­ніці, мистецтві, в підкоренні природи, але це не знімає на-

241

пруження, не дає щастя і не зменшує страждань. "Пер­вісна людина не мала обмежень у задоволенні своїх ба­жань і була впевнена, що вона щаслива, тоді як людина культури замінила можливість бути щасливою на почуття власної безпеки. Вона придушує свої бажання, обмежена тягарем численних табу і тому приречена на страждання.

При всіх дискусійних і далеко не беззаперечних поло­женнях концепції психоаналізу найпереконливішим дока­зом, що в ній містяться певні раціональні елементи, були терапевтичні досягнення Фрейда — лікаря-психіатра, а пер­винною емпіричною основою її стали талановиті, на рів­ні лікарського мистецтва результати клінічних спостере­жень.

Теорія психоаналізу викликала досить сильну опозицію і неприйняття, в основі чого були більше моральні, аніж наукові міркування. Адже теоретичні положення психоана­лізу, при всій спірності та критичній оцінці сучасниками, все ж мали за собою досить міцну аргументацію — психо­терапевтичний метод і практичні досягнення 3. Фрейда в лікуванні неврозів.

Вчення Фрейда лягло в основу багатьох напрямів і шкіл у різних галузях знання. Фрейдівську психологію мистецтва сприйняли багато видатних митців — Томас Манн, Ромен Роллан, Стефан Цвейг, Сальваторе Далі та ін.

Психоаналітична орієнтація виявилася дуже поширеною і в соціології. Концепцію 3. Фрейда розвивали його послі­довники й учні, на її основі виникли такі течії, як неофрей-дизм (К. Хорні, Е. Фромм, Г. С. Салліван), фрейдомарк-сизм (Г. Маркузе, Ф. Райх), численні напрями в лінгвісти­ці, герменевтиці. Принципи психоаналізу широко застосо-. вуються в дослідженнях проблем соціалізації особистості, у вивченні безробіття, в політичній психології.

Аналізуючи теорію Фрейда, слід пам'ятати, що в основі своїй це все ж одна із загальних психологічних теорій, і найзначнішим її досягненням була розробка саме проблем несвідомого. Як і кожне наукове відкриття, несвідоме було абсолютизовано і поширено на розуміння тих процесів, де його безпосередня роль не є такою значною, як це спробу­вали представити творці психоаналізу—Фрейд і його по­слідовники.

Є певний парадокс у системі Фрейда. Висуваючи ірра­ціональне, несвідоме як першопричину соціального, автор намагався дати раціональне пояснення ірраціонального. Визнаючи домінанту «Воно» щодо «Я», Фрейд усе ж пока­зує «Я» як причину «Воно», бо витіснення інстинктивних імпульсів у несвідоме здійснює свідоме. Без свідомого не-

242

має несвідомого, а між тим несвідоме виявляється первин­ ним. , ,

Помітна також примітивізація людини та суспільства у цій системі, діяльність і залежність яких визначаються при­мітивними інстинктами. Звичайно, їх дію не можна виклю­чити з життя людини, але й уее багатство людської куль­тури та життєдіяльності неможливо звести лише до інстинк­тів. Загалом теорія Фрейда має певні раціональні елементи, і завдання науки — визначити їх значення і місце в житті людини.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає особливість психологічного напряму серед інших течій у соціології XIX ст.?

2. Чим пояснити значні наукові досягнення психологічного на­пряму в соціології в пізнанні соціальних явищ?

3. Знайдіть спільні та відмінні риси між концепціями «психології народів» та «психології юрби».

4. Розкрийте зміст теорії наслідування Г. Тарда і критично про­аналізуйте достовірність її основних положень.

5. У чому полягає сутність і значення інтеракціоністської концеп­ції Ч. X. Кулі для розуміння соціальної організації та процесів соці­алізації і комунікації?

6- Розкрийте сутність і критично проаналізуйте концепцію інстинк-тивізму У. Мак-Дугалла, виділивши її характерні особливості.

7. Проаналізуйте основні методологічні принципи психоаналітичної теорії 3. Фрейда і покажіть межі їх пізнавальних можливостей.

8. Розкрийте взаємозв'язок між теорією витіснення і процесом суб­лімації у вченні 3. Фрейда і покажіть їх значення в культурно-істо­ричній діяльності.

9. Які внутрішні суперечності притаманні психоаналітичній теорії 3. Фрейда і чому вона не може науково пояснити механізми і рушійні сили розвитку суспільства?