§ 3. Соціальне питання й утопічний соціалізм

Ідеї соціалізму й комунізму мають давню історію, однак лише в XIX ст. вони виходять на передній план політичного життя і стають предметом гострих політичних дискусій. їх актуалізація викликана рядом обставин, серед яких слід шукати насамперед суперечності того процесу модернізації суспільного життя західних країн, початок якому поклали промисловий переворот і англійська й французька буржуаз­ні революції. Починаючи з перших десятиліть минулого сторіччя впливовим фактором європейського політичного життя стає робітничий рух, ідеологи якого піддають гострій критиці існуючу економічну систему і весь буржуазний лад.

В центр політичної боротьби тепер висувається соціаль­не питання — питання про справедливість існуючої системи виробництва та розподілу матеріальних благ, яка створює можливість присвоєння результатів праці тими, хто не пра­цює. Завдяки сен-сімоністам і марксистам до лексикону європейської політичної думки входять терміни «буржуазія» та «пролетаріат»; справедливе вирішення соціального пи­тання тепер ставиться у прямий зв'язок із фундаментальною реорганізацією суспільства, насамперед із знищенням «па­нування буржуазії». Європейський соціалізм початку мину­лого сторіччя має багато різновидів. Соціалістична критика буржуазного суспільства має певні спільні риси з його кон­сервативною критикою, однак вона принципово відрізня­ється від ідеології консерватизму передусім тим, що спря­мована в майбутнє, а не в минуле. Найбільш адекватне теоретичне оформлення вимоги та загальні настрої робітни­ків знаходять у соціалістичних і комуністичних ученнях,

139

де на відміну від лібералізму та консерватизму йдеться не стільки про свободи й права особистості, скільки про нову організацію соціально-економічного життя.

Ефективного вирішення соціального питання, як переко­нані прихильники соціалізму й комунізму, можна досягти не шляхом розвитку індивідуальної ініціативи, конкуренції та політичного плюралізму, а через посилення суспільного контролю над виробництвом і розподілом матеріальних благ та відповідного перевиховання людей на колективістських засадах. Акцентуючи увагу на значенні праці та ма!?ріаль-но-виробничої сфери в цілому, прихильники соціалісіичних ідей вимагають водночас ліквідації інституту приватної власності на засоби виробництва (вимога «спільності май­на» чи «суспільної власності» — одна з найголовніших у ко­муністичних вченнях починаючи з античних часів). Для більшості цих учень характерна недооцінка значення право­вих і політичних інститутів представницької демократії, яка поєднується з переоцінкою значення і можливостей соціаль­ного експерименту та вольових методів суспільної органі­зації.

Оцінюючи соціальні наслідки Французької революції 1889—1894 рр., ідеологи соціалізму, як правило, вказують на суперечність між їх лозунгами та реальними наслідками. Гасла свободи, рівності й братерства, проголошені револю­цією, не були реалізовані на практиці, і новий суспільний лад не тільки не ліквідував нерівності й експлуатації, а й посилив їх. Тому він сам заслуговує знищення, і на його уламках мусить бути вибудуване справедливе суспільство. Починаючи з праці Ф. Енгельса «Розвиток соціалізму від утопії до науки» в літературі набуває поширення поділ со­ціалізму на утопічний і науковий. Для такого поділу існу­ють певні підстави, однак його не слід абсолютизувати. Се­ред соціалістів-утопістів були теоретики рангу Сен-Сімона, які стояли на рівні науки свого часу і внесли вагомий доро­бок у суспільствознавство. Водночас далеко не все в «нау­ковому соціалізмі» витримало перевірку часом.

Більшість представників утопічного соціалізму прагнуть поставити соціальне знання на службу практичної реорга­нізації суспільства на справедливих засадах. Вони усвідом­люють, що реформування суспільного устрою тим чи іншим чином пов'язане з перебудовою відносин у матеріально-ви­робничій сфері. Як зауважив Лоренц фон Штейн, ідеологи соціалізму виходять з уявлення про громадянське суспіль­ство як систему, закономірності якої визначають характер державного устрою. Цим зумовлене, зокрема, прагнення соціалістів-утопістів до створення нових виробничих осеред-

140

ків — асоціацій, фаланстерів і т. п., де б можна було на практиці втілити справедливі стосунки між людьми.

Політичний слід в історії соціологічної думки лишила творчість Анрі де Сен-Сімона, вчителя і попередника О. Конта, котрого іноді називають «хрещеним батьком» со­ціології. Він не лише накреслив основні контури проекту «позитивної» реорганізації наукового знання, реалізувати який випала доля Конту, а й висловив ряд глибоких ідей щодо природи суспільного устрою західноєвропейських кра­їн пореволюційної доби. Залишаючись іще на грунті ідеа­лістичного розуміння закономірностей суспільного розвитку, Сен-Сімон водночас усвідомлює історичну необхідність пе­реходу «від устрою феодального і теологічного до устрою індустріального і наукового». Сен-Сімонова концепція «ін­дустріального суспільства» побудована на принципі проти­ставлення трудящих класів і класів «непрацюючих». Інду­стрія в його розумінні — це не лише те, що пов'язане з матеріальним виробництвом. Вона включає в себе усі різ­новиди творчої діяльності людини, спрямованої на примно­ження спільного блага.

Корінна суперечність сучасності криється, на його думку, у тому, що ключові позиції в суспільстві індустріалів про­довжують займати представники старої феодально-аристо­кратичної верстви. Індустріальна та феодальна системи яв­ляють собою головні форми суспільної організації, які знає людська історія від доби виникнення цивілізації. Феодальне суспільство'Сен-Сімон називає ще «мілітарним», підкрес­люючи, що типовою формою суспільного зв'язку між людь­ми тут виступає насилля, на той час в індустріальній системі людські стосунки будуються на принципах домовленості і співпраці. Пізніше опозиція «мілітаризм — індустріалізм» була переосмислена Г. Спенсером, який теж веде мову про принципову відмінність між мілітарними і торговельними суспільствами. З розвитком індустрії, як передбачав Сен-Сімон, має зростати значення організаційно-управлінського фактору в суспільному житті. Ідеалом суспільного устрою він вважає стан, коли «влада над людьми» поступиться місцем «владі над речами» (пізніше цей сен-сімонівський афоризм був повторений К. Марксом).

Консервативні, ліберальні та соціалістичні напрями в соціальній думці кінця XVIII — першої половини XIX ст. ще не можна віднести до соціології в строгому значенні цьо­го слова насамперед внаслідок їх відверто «неакадемічного» характеру і чітко вираженої політичної тенденційності. Од­нак їх представники порушують чимало проблем, які піз­ніше потраплять в коло інтересів соціологів. Це, насампе-

141

ред, питання про соціальну природу і функції демократич­них інститутів, специфіку ринкових відносин, форми реорга­нізації суспільних відносин, питання наукової організації і управління соціальною сферою тощо.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає зміст соціальної філософії консерватизму? Ін­тереси яких груп вона відбиває?

2. Визначте соціальний зміст і соціальну базу буржуазно-лібераль­ної ідеології. Які уявлення про суспільство покладені в її основу?

3. З якими уявленнями про природу і закономірності суспільного розвитку пов'язаний утопічний соціалізм?

4. Перелічіть основні риси демократичного суспільного устрою в описові А. Токвіля. Які суперечності притаманні демократії і яку не­безпеку несе вона з собою?