Методичні вказівки до вивчення теми:

Досудове розслідування – друга стадія кримінального процесу, яка настає після порушення кримінальної справи. Успішне виконання завдань кримінального судочинства у більшості справ було б неможливим безпосередньо у суді, оскільки повне, всебічне і об’єктивне дослідження судом обставин справи потребує більшої підготовчої роботи з виявлення, закріплення, перевірки доказів, які підтверджують вину особи у скоєні злочину.

Назва слідства “досудовим” викликане тим, що воно передує судовому слідству і покликане забезпечити успішне проведення судового розгляду. На досудове розслідування, як і на будь-яку стадію кримінального процесу, покладаються свої специфічні завдання, які можна вивчити, проаналізувавши стст. 2, 23, 23¹, 29 КПК України. Для досудового розслідування характерне і особливе коло суб’єктів. Після вивчення стст. 102, 103, 114, 114¹ КПК України слід назвати тих посадових осіб, які вправі здійснювати досудове розслідування, а також осіб, які можуть брати в ньому участь.

В ході підготовки до першого питання важливо засвоїти співвідношення змісту понять “дізнання”, “досудове слідство”, “досудове розслідування”.

Як процесуальне поняття дізнання означає частину досудового розслідування, в межах якого проводяться слідчі дії і оперативно-розшукові заходи з метою виявлення ознак злочину і встановлення осіб, що його вчинили (ст.103 КПК). Дізнання здійснюють посадові особи, які вказані в ст.101 КПК. Порядок провадження дізнання у кримінальному процесі залежить від того, ознаки якого злочину виявлені – тяжкого, особливо тяжкого або невеликої чи середньої тяжкості. В цьому розумінні можна говорити про два види дізнання у кримінальному процесі: 1) дізнання у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини; 2) дізнання у справах про злочини невеликої і середньої тяжкості. В ході самостійної підготовки над питанням про види дізнання слід вивчити стст. 104, 108, 109 КПК України і встановити різницю у порядку їх провадження. Крім цього, при розгляді питання щодо дізнання у справах про злочини невеликої і середньої тяжкості необхідно розкрити зміст поняття “встановлення особи”, з яким закон пов’язує обчислення строку дізнання у даній категорії справ, а в ряді випадків і строку досудового слідства (ч.5 ст.120 КПК).

Під загальними положеннями досудового слідства слід розуміти встановлені законом і обумовлені принципами кримінального процесу правила, які виражають його особливості як самостійної стадії процесу і визначають найбільш суттєві вимоги, що пред’являються до порядку проведення слідчих дій та прийняття рішень. В них містяться основні положення, які забезпечують єдиний і обов’язковий у всіх кримінальних справах процесуальний порядок розслідування. Загальні положення досудового слідства викладені у гл.11 КПК України. На занятті слід розглядати ті із них, які називаються викладачем.

  Нормативні акти і література:

• Наказ Генеральної прокуратури України від 19.09.2005 року № 4 «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство».

• Наказ Генеральної прокуратури України від 19.09.2005 року № 4/1 «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність».

• Наказ МВС України від 25.12.2003р. № 1600 «Про вдосконалення організації діяльності органів досудового слідства МВС України».

• О возмещении затрат на стационарное лечение лица, потерпевшего от преступления, и судебных издержек: Постановление Пленума Верховного Суда Украины от 07.07.1995г. № 11.

• Про практику застосування судами законодавства, чким передбачені права потерпілих від злочинів» Постанова Пленумуа Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13.

• Про практику застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8.

• О практике применения судами Украины законодательства о возмещении материального ущерба, причиненного преступлением и взыскании необоснованно нажитого имущества: Постановление Пленума Верховного Суда Украины от 31.03.1989г. № 3.

• О практике применения законодательства, предусматривающего государственную защиту судей, работников судов и правоохранительных органов, а также лиц, участвующих в судопроизводстве: Постановление Пленума Верховного суда от 18 червня 1999р №10

• Балашов А.И. Взаимодействие следователя и органа дознания при расследовании преступлений. – М.: Юрид. Лит., 1979.

• Бандурка О.М. Слідчий – моя професія. – Харків: Вид-во ун-ту внутр. Справ, 2000.

• Бандурка О.М. Професійна етика працівників органів внутрішніх справ: Навч. посібник. – Харків: Вид-во НУВС, 2001.

• Баулін О.В. Процесуальна незалежність слідчого – правова гарантія демократичного правосуддя // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1997. – № 1. – С. 109-112.

• Бахин В.П. Следственная практика: проблемы изучения и совершенствования. – К., 1991.

• Бахін В., Гончаренко В. Як розкриваються злочини. – К., 1996.

• Бахин В.П., Карпов Н.С. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью (данные исследований за 1980-2002 гг.). – Киев, 2002.

• Бердичевский Ф.Ю. Взаимодействие органов следствия и дознания как организационная система // Советское государство и право. – 1973. – № 12.

• Борико С.В., Дергай Б.И., Митрохин Н.П. Обеспечение законности при производстве дознания: Учебное пособие. – Минск: ВШ МВД СССР, 1990.

• Будников В.Л. Обжалование действий и решений следователя. – Волгоград, 1990.

• Быковский И.Е. Соединение и выделение уголовных дел в советском уголовном процессе. – М., 1961.

• Власов В.И. Расследование преступлений. Проблемы качества. – Саратов, 1988.

• Гаврилов А.К. Раскрытие преступлений на предварительном следствии: Правовые и организационные вопросы. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1976.

• Газетдинов Н.И. Деятельность следователя по возмещению материального ущерба. – Казань, 1990.

• Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике. – К., 1984.

• Горбачов В. Підслідність кримінальних справ // Вісник Прокуратури. – 2003. – № 11(29). – С. 46-50.

• Грошевий Ю.М. Проблеми нормативного регулювання діяльності органів досудового розслідування у новому КПК України // Вісник АпрН України. – Харків: “Основа”, 1994. – № 2. – С. 138-147.

• Гусев Л.Н. Подследственность и подсудность в советском уголовном процессе. – М., 1974.

• Гуткин И.М. Вопросы совершенствования процессуального и организационного руководства в сфере дознания // Совершенствование уголовно-процессуальной деятельности органов внутренних дел: Труды Академии МВД СССР. – М., 1984.

• Джига М.В., Баулін О.В., Лук’янець С.І., Стахівський С.М. Провадження дізнання в Україні. – К., 1999.

• Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя. – К., 1984.

• Дубривный В.А. Деятельность следователя по расследованию преступлений. Цели. Действия. – Саратов, 1987.

• Зеленецький В.С. Поняття дізнання // Вісник АпрН України. – 1997. – № 4. – С. 106-110.

• Зинатуллин З.З., Салахов М.С., Чулюкин Л.Д. Подследственность уголовных дел. – Казань, 1986.

• Игнатенко А.А., Макаренко Е.И. Формы взаимодействия следователя с органами дознания при раскрытии и расследовании насильственных преступлений с признаками их совершения организованной группой / Серийные убийства и их предупреждение: юридические и психологические аспекты. Материалы международной научно-практической конференции. Часть 3. – Ростов-на-Дону: РЮИ МВД России, 1998. – С. 46-51.

• Клименко В. Взаємодія органів дізнання зі слідчими військових прокуратур при провадженні розслідування // Право України. – 2000. – № 3. – С. 63.

• Кругликов А.П. Сущность и правовые формы взаимодействия органов предварительного следствия и дознания. Учебное пособие. – Волгоград, 1985.

• Крылов И.Ф., Бастрыкин А.М., Розыск, дознание, следствие. – Ленинград, 1984.

• Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. – М., 1986.

• Лопушанский Ф.А. Следственная профилактика преступлений. – К., 1980.

• Марков А.Я. Дознание по преступлениям, подследственным следователю: Учебное пособие. – 1995.

• Михайлов А.И. Отдельные поручения следователя. – М., 1971.

• Павлов Н.Е. Общие условия предварительного расследования (сравнительные исследования). – М., 1982.

• Панюшкин В.А. Научно-технический прогресс и уголовное судопроизводство. – Воронеж, 1988.

• Шимановский В.В. Общие условия производства предварительного следствия. - Ленинград, 1983.

• Орлова А.А. Органы предварительного расследования. – Иркутск, 1994.

• Павлухин Л.В. Расследование в форме дознания. – Томск, 1979.

• Романюк Б. Використання спеціальних знань слідчим на стадії досудового слідства // Право України. – 2002. – № 3. – С. 137-143.

• Рыжаков А.П. Предварительное расследование. – М., 1997.

• Рыжаков А.П. Органы дознания в уголовном процессе. – М.: Городец, 1999.

• Савонюк Р.Ю. Доказування в досудовому слідстві: Навчальний посібник / За ред. Доктора юридичних наук, академіка АпрН України О.М. Бандурки. – Сімферополь: Вид-во ДОЛЯ, 2003.

• Слінько С. Гарантії тимчасових та кількісних характеристик кримінального процесу // Вісник Прокуратури. – 2003. – № 11 (29). – С. 84-88.

• Смітієенко З., Клименко Я. Обов’язок слідчого по своєчасному забезпеченню цивільного позову у кримінальному процесі // Право України. – 2002. – № 4. – С. 56-61.

• Тертышник В.М., Слинько С.В. Взаимодействие следователя с иными подразделениями органов внутренних дел при расследовании преступлений. – Х.: Ун-т внутр. Дел, 1995.

• Уваров Б., Тарасов А. Особенности расследования группой («бригадой») // Социалистическая законность. – 1989. – № 11.

• Шиманский В.В. Общие условия производства предварительного следствия. – Л., 1983.

• Ягодинский В.Н. Подследственность преступлений. – К., 1994.

• Якубович Н.А. Теоретические основы предварительного следствия. – М., 1972.