10. Південно – Східна Азія.

Південно – Східна Азія є різноманітною мозаїкою природних ландшафтів, культур і економік . Складається з півострівної материкової частини і дуги з тисячі островів. На розвиток цих регіонів великий вплив мають Індія, Китай, країни Європи, США.

11. Австралійський світ.

Австралія і Нова Зеландія утворюють Австралійський світ на підставі континентальних розмірів, відокремленості островів і домінуючої західної культурної спадщини. Чотири регіони: високоурбанізована серцевина з двох частин і обширна, переважно пустельна, внутрішня частина в Австралії; два головні острови у Новій Зеландії, які характеризуються значними географічними контрастами.

12. Тихоокеанський світ.

За домінуючим культурним критерієм виділяють три регіони: Меланезію, Мікронезію, Полінезію. Світ містить десятки тисяч островів.

Усі країни світу досить помітно відрізняються одна від одної як за розміром території й чисельністю населення, так і за економічною потужністю, а отже і місцем у світовому розвитку. Кожна країна має своє неповторне обличчя, відрізняється від інших за політичними, економічними, демографічними, культурними й іншими ознаками. Можна виділити групи країн за розмірами територій (великі, малі, держави – карлики тощо), за чисельністю населення, за соціально - політичним устроєм ( монархії, республіки ), за рівнем економічного розвитку, за географічним положенням.

Вчені також використовують типологічний підхід до класифікації країн світу, за яким враховуються дві основні характеристики : 1) показники рівня економічного розвитку; 2) соціально – економічна структура країн. Крім того, береться до уваги динаміка економічного розвитку, сутність відкритості економіки, орієнтація на демократичні перетворення.

Найбільш загальний характер має класифікація, запропонована ООН. Вона виокремлює три групи країн: індустріально розвинуті; країни з перехідною економікою; країни, що розвиваються (їх поділяють на дві підгрупи: нові індустріальні країни і найменш розвинені країни).

До індустріально розвинутих країн належать усі країни Західної Європи (крім Мальти, яка трактується як країна, що розвивається), США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія, Ізраїль. Іноді до цієї групи додають ще Південноафриканську Республіку. Тут також виділяють підгрупу найрозвиненіших країн світу – це “велика вісімка”: США, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Канада, Росія.

Частка індустріально розвинених країн у сукупному ВНП країн світу становить 54 відсотки, в тому числі частка “сімки” - 46 відсотків. Останнім часом цю групу країн називають “Золотим мільярдом” (мільярдом тому, що населення цих країн нараховує приблизно мільярд жителів, а золотим - через високий рівень економічного розвитку).

Країни з перехідною економікою - в минулому соціалістичні держави, що перебудовують економіку на ринкові засади. Серед них - країни СНД, Естонія, Литва, Латвія, Країни Центральної Європи. Доречно включити до цієї групи Китай, хоча ООН класифікувала його як країну, що розвивається.

Країни, що розвиваються: – колишні колонії, які стали індустріальними державами: Бразилія, Мексика, Аргентина, Республіка Корея, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Індонезія, Тайвань. Інколи сюди додають також Індію. Інша підгрупа – це найменш розвинені країни, які не спроможні самостійно здійснити індустріалізацію, подолати вражаючу бідність. Їхня частка у сукупному ВНП світу неухильно падає. Згідно з класифікацією ООН, до цієї підгрупи належать 45 країн, переважна частина яких знаходиться в Африці. Зокрема, Ефіопія, Уганда, Танзанія, Ангола, Сомалі, Судан, Чад та інші. В Азії – Афганістан, Бангладеш, Непал, М`янма (колишня Бірма), Йємен, Лаос. В Латинський Америці – Гаїті. Існує ще і неофіційна назва країн, що розвиваються - “третій світ”.

Для подолання розмитості схеми поділу країн на три групи, занадто загальними характеристиками, Світовий банк запропонував класифікацію за чіткою градацією рівнів розвитку відповідно до показників ВВП (валовий внутрішній продукт - це продукція, вироблена резидентами на просторі країни протягом року) на душу населення кожної країни. Фахівці цієї міжнародної організації вважають, що конкретно встановлена цифрова межа дозволить уникнути умовностей, які викликані історичними та іншими традиціями.

Згідно зі схемою Світового банку (на 2003 рік – це 209 країн) країни світу поділяються на чотири групи:

1. Країни з низьким рівнем доходу – менше 785 дол. на душу населення; таких країн 60.

2. Країни з рівнем доходу нижче середнього – від 785 до 3 125 дол.:, таких країн 59, серед них і Україна.

3. Країни з рівнем доходу вище середнього – від 3 125 до 9 655 дол.; їх - 37.

4. Країни з високим рівнем доходу – вище 9 655 дол. У цю групу, яка нараховує 53 країни, входять практично всі індустріально розвинені держави, деякі нафтодобувні країни Перської затоки, декілька невеликих держав, що живуть за рахунок туризму ( Багамські острови, Кайманові острови ).

Склад кожної групи щороку переглядається Світовим банком відповідно зі змінами в рівнях доходу в окремих країнах.

Недоліком цієї схеми є те що показник на душу населення сам по собі не дає ще суспільної характеристики економічного рівня держави. Так, Багамські острови , Кайманові острови, крім туризму, не мають розвиненої індустрії; їхній високий показник обумовлюється притокам валюти із–за кордону, бо вони являють собою так звані “офшорні зони” - куточки для втечі капіталу від високого оподаткування.

Україна і Росія, що мають неабиякий економічний потенціал, опинилися в одній групі із Соломоновими островами та Намібією.

До 1990–х років, за ідеологічним поділом періоду “холодної війни”, міжнародне співтовариство складалося з держав: першого світу – розвинутих капіталістичних країн, які формують “золотий мільярд” людства, наддержавну мегакоаліцію; другого світу – так званих соціалістичних держав, до яких належала Україна. [Назва “другий світ” була не стільки політичним чи економічним терміном, скільки номенклатурною схемою для означення 11 країн, з населенням 1 млрд. 475 млн. чол., які належали до так званого “Pax Sovetica”: Албанія, Болгарія, Китай, Чехословаччина, Східна Німеччина, Угорщина, Монголія, Польща, Румунія, СРСР, Югославія. За даними К.Гаджиєва, “соціалістичний табір” ( другий світ ) включав у 1986 році 26 країн з населенням 1,7 млрд. чол., або 37 відсотків населення земної кулі. ( Гаджиєв К.С. Введение в геополитику. – с. 180 ); третього світу: - країн, що розвиваються - африканських, азіатських та латиноамериканських держав.

У сучасних умовах цей доволі схематичний поділ застарів, оскільки відбулися кардинальні зміни у так званому “другому світі”, який розвивався поруч з ліквідацією табору соціалізму. Більшість держав перейшли до розряду країн “ перехідного стану ”. Серед 22 нових держав, що утворилися після розпаду СРСР, Чехословаччини і Югославії ( 15 пострадянських країн, у тому числі Україна, плюс Чехія, Словаччина, Сербія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Македонія, Словенія), відбуваються процеси глибокої диференціації, в результаті якої деякі з них мають шанси прилучитися до НМК, а інші – скотитися до рівня держав четвертого світу , що формується останнім часом переважно з країн субекваторіальної Африки. [Кажучи про четвертий світ, важливо пам’ятати, що це означення містить різні поняття: найбільші країни світу, які за своїми економічно – соціальними показниками не можуть належати навіть до країн, що розвиваються ( тобто до країн третього світу ); також ті понад 5000 етносів, народів і націй, які не мають власних національних держав і є об’єктом насильства, колонізації і денаціоналізації з боку держав, до яких ці народи належать ( наприклад, курди, що перебувають під владою пяти держав ). Існування четвертого світу є геополітичним викликом для ХХІ століття, здатним стати причиною багатьох міжнародних конфліктів. ( Колосов В.А., Мироненко В.С. Геополитика и политическая география. – М., 2001. С. 189 – 198. ]

У третьому світі країн, що розвиваються, також відбуваються динамічні процеси диференціації – збіднення одних і збагачення інших.

В основі сучасного світопорядку, що формуюється на зламі століть, як і тисячу років тому, лежить одне з найдревніших вічних правил гри – нерівніть, гетерогенність держав, їх споконвічний поділ на бідних і багатих, слабких і сильних. Новим елементом є те, що з одного боку - спостерігається збільшення розриву між економічним і соціальним розвитком бідних і багатих країн, з другого – відбуваються стрімкі переміщення держав з однієї групи до іншої. Такі можливості відкриває динамічний процес глобалізації, який за вмілого використання, дає шанс країнам змінити рейтингову позицію на вічній шкалі: бідність-багатство, слабкість-сила. Безперечною особливістю цього процесу є змінення провідної позиції країн, що входять до Наднаціональної Мегакоаліції.

Такий економічний поділ країн, їх поляризація, по–перше, викликають бажання багатьох бідних держав приєднатися до команди заможніх, і по–друге, несуть загрозу нових конфліктів, повстань, терактів, що породжує нестабільність у деяких регіонах світу.

Серед країн, які ще не потрапили до складу НМК, можна визначити чотири групи: а) близькі союзники Коаліції, що мають економічний і політичний шанс потрапити до її складу; б) держави, які в майбутньому ( до 2025 року ) зможуть стати якщо не ворогами, то серйозними суперниками НМК – Росія, Китай, Індія, можливо Бразилія, населення яких становить понад 2,5 млрд. чол., а величезні природні ресурси дають можливість нарощувати промисловий і військовий потенціал, удосконалювати арсенали ядерно–ракетної зброї, інших видів зброї масового винищення; в) держави – відверті вороги НМК та того типу цивілізації, що вона репрезентує – КНДР, Іран, донедавна Ірак та інші (у цій групі можливі зміни); г) політично нейтральні та економічно відсталі країни Африки, Азії, які не визначатимуть політичний клімат у світі.

Американський вчений–політик З. Бжезинський (1997 р.) виділяє декілька категорій держав у сучасному світопорядку: 1) США – глобальна супердержава, єдиний полюс у монополярному світі; 2) геостратегічні діючі особи – держави, які мають здатність або волю здійснювати владу чи впливати на ситуацію за межами власних кордонів. Це – Франція, Німеччина, Росія, Китай, Індія; 3) принципово важливі геополітичні центри – держави, чиє значення випливає не з їх сили і мотивації, а скоріше з їх важливого місцезнаходження і наслідків їх потенціальної вразливості для дій з боку геостратегічних діючих осіб. Це – Україна, Азербайджан, Північна Корея, Туреччина та Іран.

Україна, на думку З. Бжезинського, “…новий і важливий простір на євразійській шахівниці, є геополітичним центром, тому що саме її ( України ) існування як незалежної держави, допомогає трансформувати Росію без України, Росія перестає бути євразійською імперією… Однак, якщо Росія поверне собі контроль над Україною з її 52 млн. населенням і великими ресурсами, а також виходом до Чорного моря, то Росія автоматично одержить можливість перетворитися на могутню імперську державу, що простягнеться в Європі та Азії ”.

Аналогічну, дещо модифіковану ідею висунув С. Гантінгтон, який вважає, що сучасна геополітична модель світу є гібридом одно і багатополюсної системи з однією наддержавою (США) і кількома великими державами, куди входять; німецько – французький кондомінімум в Європі, Росія в Євразії, Китай та Японія (потенційно) в Східній Азії, Індія у Південній Азії, Іран у Південно – Західній Азії, Бразилія в Латинській Америці, Південно – Африканська Республіка і Нігерія в Африці.

Далі С. Гантінгтон розміщує регіональні держави другого рівня, чиї інтереси часто суперечать наймогутнішім регіональним державам: Велика Британія – відносно Франції і Німеччини; Україна – відносно Росії; Південна Корея – відносно Японії; Пакистан – відносно Індії; Саудівська Аравія – відносно Іраку та Аргентина – відносно Бразилії.

Кардинально інше бачення сучасної ситуації у світі містить праця Олександра Дугіна: Основы геополитики. Геополитическое будущее России. Мыслить пространством. – М., 1999. Він звинувачує США та їх союзників у створенні “ мондіалістського ” проекту, який передбачає повну ліквідацію традиційних держав і створення планетарного цивілізаційного поля, яке керується з єдиного центру, що його можна умовно назвати “світовим урядом”. Мондіалістська концепція Великого Простору (планетарного “Pax Americana“), повністю виключає всі форми державного і політичного суверенітету будь–яких народів і держав.

Упродовж ХХ століття спостерігалася певна логічна закономірність: відбулося чотири докорінні зміни світопорядку, після кожної з яких скорочувалась кількість держав, які намагалися підкорити собі інші країни.

На думку американського економіста Джеффрі Сакса сьогодні світ поділений не ідеологіями, а технологіями. Невелика частина людства, що складається з 15 відсотків населення Землі, розробляє і впроваджує майже всі світові інновації. Друга частина, що складає 50 відсотків населення, застосовує ці інновації у виробництві та споживанні. Залишається більш ніж третина людства, що проживає у слаборозвинутих державах світу.