2. ”Перебудова” і розпад срср. Загострення національних проблем, активізація національних рухів

До 1985 року криза у тоталітарній системі стала загальною. Це проявлялося у економічній, політичній, духовній сфері, у життєдіяльності всього радянського суспільства. У березні 1985 року лідером КПРС стає 54-річний член Політбюро ЦК і секретар ЦК КПРС М.Горбачов. На той час ідеї більш глибокої реформації громадсько-політичного й соціально-економічного життя в СРСР стали набувати все більшої актуальності й чіткості. А з приходом до влади М.Горбачова відбулися кардинальні зміни у керівництві партії й країни, без яких було неможливо здійснювати новий політичний курс. З березня 1985 року в історії СРСР розпочався період, який отримав назву "перебудови". За задумом реформаторського крила радянського керівництва (його представляли, передовсім, М.Горбачов, О.Яковлєв, Е.Шеварднадзе) вона мала заторкнути всі сфери життя суспільства: економічну, політичну, ідеологічну, культурну, духовну. Проте мова не йшла про зміну саме політичного ладу. Прихильники реформ вважали соціалізм цілком життєздатним. Необхідно було, як вважали реформатори, його лише оновити, модифікувати, пристосувати до нових реалій, надати імпульсу для прискореного розвитку. Незважаючи на позитивні наміри, реформаторам не вдалося сформувати і створити чітку концепцію нової політики, що стало однією з причин її краху у майбутньому.

Перший етап реформ (1985-1986 рр.) розпочався в квітні 1985 року, коли було проголошено курс на прискорення соціально- економічного розвитку СРСР. Цей перший етап перетворень зводився до спроб зберегти існуючу економічну систему за рахунок прискорення соціально-економічного розвитку країни. Але вже до січня 1987 року значна частина керівників й суспільства зрозуміла, що в економіці країни не просто мали місце окремі недоліки, а фактично склався потужний механім гальмування, коріння якого сягали суті самої економічної системи. Головним змістом другого етапу реформи (1987-1989 рр.) стала орієнтація на перехід від командно-адміністративних методів господарювання на підприємствах до економічних, але при збереженні централізованого управління. Втім, нова реформа, що проводилась під керівництвом уряду, здійснювалася в умовах монополії державної власності в економіці. Поступово у свідомості багатьох людей вкорінювалася думка про необхідність реформування економічної системи в цілому.Третій етап реформ (1989-1990 рр.) був пов'язаний з тим, що все більше економістів доходили висновку про необхідність запровадження економічного плюралізму і, передовсім, законодавчого закріплення права на існування різних форм власності. Найбільш реальним шляхом до швидкого реформування всієї економічної системи в тих умовах був перехід до ринкових відносин. У підсумку була ухвалена програма, запропонована урядом, яка передбачала жорсткий державний контроль у процесі переходу до ринку.

Непослідовність й зволікання у здійсненні реформи призвели до поглиблення економічної кризи й різкого загострення соціальної та громадсько-політичної напруженності вже у 1990 році. Однак, невдачі в економіці змушували перейти до проведення й політичних перетворень. З плином часу ставало зрозумілим, що змусити працювати по-новому систему, яка вичерпала себе, неможливо. Виникала потреба її радикально реформувати, змінити основні принципи її функціонування. Втім, політичні реформи були неможливі без демократизації усієї системи суспільних відносин. 1987 рік став роком суттєвих зрушень в світогляді й настроях людей. Новий лідер М. Горбачов у своєму виступі вперше висунув ініціативу щодо здійснення “гласності й демократизації” суспільства. Курс на гласність означав значне пом'якшення цензури у ЗМІ, ліквідацію спецхранів у бібліотеках, публікацію раніше заборонених книг, масовий прокат “ідеологічно небезпечних” кінофільмів тощо. В країні з’явилися десятки, згодом сотні незалежних газет та журналів, більш вільним і незаангажованим ставало радіо і телебачення.

Зауважимо, що на початку метою політичної реформи було закріплення керівної ролі КПРС у суспільстві, пожвавлення діяльності Рад, залучення деяких змін до радянської системи парламентаризму, запровадження принципу поділу влади. В 1988 році запроваджувався новий вищий орган законодавчої влади – З'їзд народних депутатів СРСР і відповідні республіканські з'їзди. Реформуванню підлягала й виборча система. Вибори депутатів вперше стали проводитися на альтернативній та змагальній основі.

Перший З’їзд народних депутатів СРСР відкрився у травні 1989 року у Москві. Цілий ряд депутатів, що стояли на демократичних позиціях, утворили свою фракцію на з’їзді й назвали її “міжрегіональною депутатською групою”. Так почала оформлюватися відкрита парламентська опозиція. Вперше було утворено постійно діючий парламент - Верховну Раду СРСР, якому став підзвітний уряд - Рада Міністрів СРСР.Також запроваджувалась посада Президента СРСР (в березні 1990 року ним було обрано М.Горбачова).

Наприкінці 1980-х рр. значно активізувалися національні рухи в СРСР, головною метою яких було: розширення прав народів з набуттям суверенітету й незалежності. У роки перебудови створювалися нові масові національно-патріотичні об’єднання й організації. Серед них, зокрема, такі: “Народний рух України за перебудову”, “Народний фронт Естонії”, “Народний фронт Латвії”, “Саюдіс” у Литві, “Народний фронт Молдови”, тощо.

У листопаді 1988 року Верховна Рада ЕРСР проголосила державний суверенітет Естонії. Ця подія фактично стала початком розпаду СРСР. Протягом 1990 року Україна, Литва, Латвія, РРФСР і деякі інші радянські республіки ухвалили декларації про державний суверенітет.

У той період повсюди проводилися мітинги з вимогою скасування 6-ої статті Конституції СРСР. Й ця стаття була скасована на ІІІ Позачерговому з’їзді народних депутатів (березень 1990 року). Даною постановою фактично завершилася ціла епоха монопольного панування КПРС в країні. На ІІІ-му з’їзді першим (і останнім) Президентом СРСР було обрано М.Горбачова.

Після скасування державно-політичної монополії на владу КПРС в країні почала складатися багатопартійна система. У березні 1990 року Литва першою з союзних республік заявила про свій вихід зі складу Радянського Союзу.

19 серпня 1991 року на всю країну прозвучало повідомлення ТАРС про створення Державного комітету з надзвичайного стану СРСР (ДКНС). Втім, керівники РРФСР Б.Єльцин, І. Силаєв, Р.Хасбулатов у зверненні “До громадян Росії” заявили, що в країні почався реакційний державний переворот і закликали росіян до загального безстрокового страйку. Заколотників-членів ДКНС – невдовзі заарештували. Спробу державного перевороту було придушено. Після поразки антидемократичного заколоту події набули революційного характеру. Була зупинена діяльність КПРС, оголошено про початок реформи системи КДБ з метою його остаточної ліквідації. В країні швидко утверджувалися нові демократичні принципи. З 23 серпня до 1 вересня 1991 року проголосили свою незалежність Естонія, Латвія, Україна, Молдова, Азербайджан, Узбекистан, Киргизія.

8 грудня 1991 року у білоруській урядовій резиденції “Віскулі”, що у Біловезькій Пущі, зібралися керівники трьох республік – Білорусії, Росії та України (С.Шушкевич, Б.Єльцин, Л.Кравчук). Ці політичні лідери підписали Акт про припинення існування СРСР, в якому було підкреслено, що “Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування”. Там же уклали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), підписану керівниками Росії, України та Білорусії.

13 грудня 1991 року лідери держав Центральної Азії та Казахстану зібралися у Ашхабаді, щоб обговорити можливість утворення Центральноазійської конфедерації. Але незабаром вони ухвалили рішення про свою участь у СНД. 21 грудня того ж року в Алма-Аті відбулося підписання Декларації одинадцяти держав на підтримку Біловезької угоди про створення СНД.

Після підписання Алма-Атинської декларації перший і останній Президент СРСР М.Горбачов 25 грудня 1991 року виступив по телебаченню із заявою про припинення своєї діяльності на посаді Президента СРСР.