Тема 4. Сша та Канада і їх вплив на світовий ринок

План

1. Зростання зовнішньополітичної активності США у післявоєнні часи. Канада після Другої світової війни; загострення національних проблем.

2. Внутрішня та зовнішня політика США 50-90-х років. Соціально – економічний розвиток Канади 1980 – 2006 р.

3. Зростання впливу США на міжнародному рівні після розпаду СРСР та країн комуністичного блоку. Розвиток взаємовідносин незалежної України з США та Канадою.

Література

Газін В., Копилов С. Новітня історія країн Європи та Америки. Підручник

для студентів ВНЗ.-К., 2005.

Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів.-К., 1995.

Іваницька О.П. Новітня історія країн Європи та Америки ( 1945 – 2002 ). – Вінниця, 2003.

Ладиченко Т., Коляда І. Всесвітня історія. Вік ХХ. – К., 1995.

Новейшая история стран Европы и Америки. ХХ век. 1945 – 2000. В 3–х ч. / Под ред. А. Родригеса и М. Пономарёва. – М., 2001. – Ч.2.

Организация Объединённых Наций. Сб. документов. – М., 1981.

Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн:Підручник.-К., 1997.

Шлепаков А.М., Буркут І.Г., Васильєва Л.Д. та ін. Українці в зарубіжному світі.- К., 1991.

Харц Л. Либеральная традиция в Америке.- М., 1993.

Политические портреты (В.Гавел, Л.Валенса, Дж. Бейкер и др.) /Сост. Н.М. Маслова.- М., 1991.

Юрківський В.М. Реіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник.- К., 2000.

Основні поняття: національна безпека, доктрина “стримування комунізму“, конфронтація, “холодна війна”, лібералізм і консерватизм, квебекська проблема, маккартизм, рейганоміка, міжнародний тероризм, глобалізація.

1. Зростання зовнішньополітичної активності сша у післявоєнні часи. Канада після Другої світової війни; загострення національних проблем

Повоєнний устрій світу багато в чому визначався стратегічними інтересами й політичною волею країн-переможниць у Другій світовій війні. Сполучені Штати Америки (США) зробили великий внесок у розгром фашизму і мілітаризму в роки Другої світової війни. Людські втрати країни складали понад 300 тис. вбитими і 800 тис. пораненими та такими, що потрапили у полон або зникли безвісти. Проте США, на теренах яких не велися військові дії, опинилися єдиною країною, чия економіка вийшла з війни значно більш зміцненою: за роки війни національний прибуток країни подвоївся. Основні суперники США або тимчасово вибули з конкурентної боротьби (Німеччина, Японія), або потрапили у фінансово-економічну залежність від США (Велика Британія, Франція). США використали ці обставини для можливості оволодіти новими ринками, збільшити експорт товарів й капіталів, створити розгалужену зону обігу власної національної валюти – долара.

На даний період спостерігається також зростання військової потужності США. На 1945 рік ця держава досягла найвищого за свою історію рівня військової потуги, зокрема, військово-морські й військово-повітряні сили базувалися на основних напрямках світових комунікацій і у найважливіших стратегічних пунктах. Наприкінці війни збройні сили США нараховували 12 млн. чол. Аж до 1949 року Сполучені Штати монопольно володіли ядерною зброєю, що створювало передумови для військово-політичної гегемонії у післявоєнному світі. Характеризуючи головні цілі зовнішньої політики США, слід зазначити таке: якщо до Другої світової війни зовнішньополітичний курс країни визначався політикою ізоляціонізму, то із зростанням економічної та військової потужності відбулася його кардинальна зміна у бік опори на військову силу, прагнення посилити свій вплив на розвиток подій в усіх країнах світу. Оптимальною з точки зору провідних кіл США формою устрою повоєнного світу був би “світ по-американські”. Таким чином, головними цілями зовнішньої політики США у перші повоєнні роки були: зміцнення національної безпеки, створення союзу західних країн, протидія поширенню комунізму, посилення позицій США в усьому світі. Для реалізації цих цілей Сполучені Штати здійснювали певні кроки і у внутрішній політиці, зокрема, 25 червня 1947 року конгрес, як вищий законодавчий орган країни, ухвалив Закон - “Про національну безпеку”, який вперше в американській історії запроваджував посаду міністра оборони. Крім того, були створені такі структури, як Національна рада безпеки і Центральне розвідувальне управління (ЦРУ).

Потрібно наголосити, що перші повоєнні роки були позначені зростанням зовнішньополітичної активності США. Так, Дж. Кеннан, радник посольства США у Москві, на початку 1946 року запропонував “доктрину стримування”, яка передбачала захист усього західного світу від можливого поширення ідеології та практики комунізму. Проблемі боротьби із зростанням впливу комунізму в світі була також присвячена “доктрина Трумена”, з якою президент США виступив у березні 1947 року на об’єднаному засіданні обох палат Конгресу США. Важливим показником вагомої ролі США у світі став факт їх особливого впливу при утворенні Північноатлантичного блоку (НАТО) у 1948 році, адже саме військові США посіли ключові посади у керівництві цієї організації. Значно посилилася роль США у світі завдяки реалізації “плану Маршалла”, під час якої, як вже зазначалося, було надано економічну допомогу 17-ти країнам Європи, включаючи й Західну Німеччину, для відновлення господарства, зруйнованого за роки війни. Втім, зростання міжнародного впливу США у добу “холодної війни” сприяло подальшій конфронтації та гонці озброєнь у світі.

Інша країна континенту – Канада, більше була зорієнтована на внутрішні аспекти свого розвитку, вона не мала значних геополітичних амбіцій на зразок США. У політичній системі Канади домінували дві партії поміркованого характеру – Ліберальна й Прогресивно-консервативна. Після закінчення Другої світової війни, користуючись економічним піднесенням в країні, ліберали тричі перемагали на виборах до парламенту (1945, 1949, 1953 рр.) У основі програми лібералів були принципи захисту вільного підприємництва, але із використанням регулюючої функції держави. Головним гаслом Ліберальної партії стала ідея побудови в Канаді нового соціального порядку на засадах концепції “держави загального добробуту”. Уряд лібералів започаткував курс на послаблення політичних зв’язків з Великою Британією і почав активну діяльність в напрямку досягнення повного суверенітету. В 1947 році в країні було ухвалено Закон про канадське громадянство, а також обговорювався проект розробки нового канадського прапора. Крім того, Верховний Суд Канади набув функцію вищої апеляційної інстанції. У 1952 році відбулася знаменна подія, яка зміцнила суверенітет країни – вперше генерал-губернатором Канади став канадець за походженням В. Мессі.

У зовнішній політиці уряди лібералів надавали великого значення американському ринку, були прихильні ідеї вільного торгового обміну із США. Водночас зростала і залежність Канади від ринку США, у низці галузей виробництва, передусім, в автомобільній, американський капітал переважав. Значне зростання імпорту із США вкрай негативно позначилося на зовнішньоторговельному балансі країни.

На парламентських виборах 1957 року перемогу отримала Прогресивно-консервативна партія. В основі її програми знаходилася ідея захисту принципів вільного підприємництва, розвитку економічної, політичної та військової співпраці з провідними країнами Заходу. Ця партія виступала також за обмеження ролі держави в економіці, за скорочення державних видатків.

Важливим кроком на шляху демократизації країни стало ухвалення у 1960 році Білля про права. Втім, у 1960-ті рр. політичне становище в Канаді відзначалося нестабільністю. Почав проявлятися цілий комплекс кризових явищ – у двопартійній системі влади, у сфері міжнародних стосунків, у соціально-економічній, фінансовій галузях. Проте, найбільш гострими для Канади 1960-1970-х рр. були етнічні проблеми. Особливістю цієї країни є наявність 2–ох великих чисельних етнічних груп – англо–канадців і франко – канадців, а також значної кількості етнічних меншин.

Національна проблема в Канаді – це, насамперед, проблема провінції Квебек. Загострення саме національного питання створило загрозу для існування Канади як федеративної держави. Адже франко-канадці Квебека почали претендувати на збільшення своєї ролі у політичному і економічному житті країни. В провінції з’явилися сепаратистські організації, які виступали за відокремлення Квебеку від Канади. У 1968 році була навіть створена Квебекська партія, що об’єднала послідовних прибічників сепарації провінції від Канади. Проблему Квебека намагався вирішити лідер Ліберальної партії П.Трюдо, що став у 1968 році прем’єр-міністром Канади. У програмі Трюдо одне з головних місць відводилося подоланню кризи Федерації. За ініціативою нового прем’єра у 1969 році канадський парламент ухвалив закон про надання французькій мові статусу другої державної мови на федеральному рівні. Трюдо, прагнучи консолідувати канадців у єдиній державі, намагався втілити у життя ідею існування в країні єдиної нації – канадської. Проти цієї концепції рішуче виступив квебекський парламент, що ухвалив у 1974 році. Закон про єдину державну мову у провінції – французьку.

У подальшому квебекська криза лише загострилася: у 1976 році на виборах у провінції Квебек до влади прийшла партія сепаратистів – Квебекська партія. Нею було поставлено питання про вихід провінції зі складу Канади. Тоді було навіть проведено у Квебеку референдум з цього питання (1980) , в ході якого лише 40% виборців провінції висловилося за надання Квебеку незалежності. Фактично після цього проблема франко- канадського Квебеку залишалася невирішеною.