3. Демократичні перетворення у країнах Східної Європи у 80-90-роки хх ст. Україна і східноєвропейські країни.

Революції кінця 1980-х – початку 1990-х рр. виявилися наслідком глибокої системної кризи у політичній, соціально-економічній, духовній сферах, яку переживали протягом свого існування країни Східної Європи. Комуністичні режими сприяли політичному і економічному банкрутству східноєвропейських країн. Події, які відбувалися в цей час, були за своїм характером революційними, народними, демократичними, антитоталітарними. Вони призвели до змін кардинального характеру суспільно-політичних та соціально-економічних відносин в країнах Східної Європи, до глибоких змін на міжнародній арені, до змін геополітичних обставин у світі.

Загальні риси революцій в країнах Східної Європи:

Намагання опозиційних Командно-бюрократичні

політичних сил ліквідувати системи в країнах

монопольну владу правлячої Східної Європи виявили

компартії та на основі свою нездатність до

широкої демократії повністю проведення глибоких реформ

поновити життя суспільства в різних сферах

Антисоціалістичні лозунги Масовість, широка участь

з метою ліквідації інтелігенції, молоді, робітників

тоталітарно-бюрократичного і службовців

соціалізму

Мали мирний характер Жоден з лідерів

(за виключенням Румунії) комуністичних режимів

не був залишений при

владі після революції

12 вересня 1989 року у Польщі до влади прийшов перший в усій післявоєнній Східній Європі некомуністичний кабінет Т. Мазовецького. Почався демократизм тоталітарної державної моделі. Було змінено назву ПНР на Польську Респуліку. Була проведена департизація армії.

У Німеччині наслідком масового антитоталітарного руху стало об’єднання ФРН та НДР, починаючи з падіння у листопаді 1989 року Берлінської стіни.

На з’їзді угорської компартії у жовтні 1989 року замість УСРП була створена Угорська соціалістична партія (УСП) з соціал-демократичною cпрямованністю. В ці дні перестала існувати Угорська Народна Республіка, країна отримала нову офіційну назву – Угорська республіка. Почалася зміна усієї системи державного і політичного устрою Угорщини.

Події у Болгарії, за умов відсутності масової опозиції існуючому режиму, загострилися на пленумі ЦК БКП. 10 листопада 1989 року почалися революційні перетворення: лідер компартії Т. Живков був знятий з посади секретаря ЦК БКП і голови державної ради. У квітні 1990 року Болгарська компартія змінила назву на Болгарську соціалістичну партію. 12 липня 1991 року була прийнята нова конституція. У жовтні 1991 року відбулися вибори у нові Народні збори Болгарії. У січні 1992 року на перших прямих президентських виборах, які відбулися відповідно до нової конституції, переміг лідер СДС Ж.Желєв, який до цього 1 серпня 1990 року вже вибирався президентом Болгарії.

“Оксамитова революція” у Чехословаччині почалася з розгону владою студентської демонстрації у листопаді 1989 року. З 21 листопада у відповідь на дії поліції у Празі почалися масові виступи громадян. Виникли опозиційні організації – “Громадський форум” у чеських землях і “Суспільство проти насилля” у Словаччині. Поліція відступила, опозиційні організації сформували новий коаліційний уряд. 28-29 грудня 1989 року федеральні збори обрали президентом Чехословаччини В.Гавела. 20 квітня 1990 року федеральні збори на знак поваги до національних відчуттів словаків змінило офіційну назву країни, яка отримала нову назву – Чеська і Словацька Федеративна Республіка (ЧСФР). У червні 1991 року відбулися переговори між лідерами Чехії та Словаччини. Керівники Громадської демократичної партії та Руху за демократичну Словаччину домовилися про припинення існування федерації. 17 липня 1992 року Словацька національна рада проголосила суверенітет Словаччини. 31 грудня 1992 року ЧСФР припинила існування, замість неї з 1 січня 1993 року виникли Чеська Республіка і Словацька Республіка.

У Румунії революційні події почалися з репресій урядових сил, наслідком яких стало кровопролиття в містечку Тимишоара. 20 грудня 1989 року повстання охопило столицю Бухарест. У травні 1990 року відбулися вибори, на яких перемогу здобув Фронт національного спасіння. Лідер ФНС І. Ілієвку був обраний президентом країни, а вже восени 1996 р. президентом був обраний представник націонал-ліберальної партії Еміль Константинеску.

Особливо трагічно події розвивалися в Югославії, де революційні хвилювання мас сталися внаслідок намагання союзних республік відокремитися від центру. Розпад Союзу комуністів Югославії у січні 1990 року на республіканські компартії став початком розпаду югославської федерації. У червні 1991 року Хорватія і Словенія проголосили себе незалежними і суверенними республіками. Слідом за ними незалежність проголосили у 1991 році Македонія, у жовтні 1991 року Боснія і Герцеговина; після цих подій у квітні 1992 року Сербія і Чорногорія створили Союзну Республіку Югославію (СРЮ); з липня 2002 року – Союз Сербії та Чорногорії.