2. Глобалізація та проблеми збереження державного суверенітету

У сучасних умовах однією з глобальних, фундаментальних проблем став зростаючий конфлікт між національною державою, межами її самостійності й суверенітету і глобалізаційними процесами, які постійно посилюються у світі. На ранніх стадіях розвитку глобалістської ідеології виникло уявлення про відмирання в недалекому майбутньому національних держав і встановлення єдиної світової системи, керованої глобальним урядом. Прообраз такого уряду ряд дослідників бачили в ООН. Слід зазначити, що у сучасному світі 192 країни є членами ООН, але у різних регіонах світу безперервно спалахують конфлікти, що свідчить також про зниження ролі ООН у розв’язанні світових проблем.

Уперше від часів Вестфальського миру (1648), коли в Європі почалося формування сучасних національних суверенних держав, ознакою яких був повний контроль держави над територією і кордонами, наприкінці ХХ століття посилилася тенденція до зміни цих традиційних понять. Особливо це стосується принципів суверенітету.

Слід зазначити, що увага до питань суверенітету загострилась наприкінці ХХ століття: по-перше, у зв’язку з поглибленням процесів глобалізації. Про це свідчить розвиток всесвітніх інформаційних, фінансових, промислових, екологічних, культурних мереж, що обмежують суверенітет і, по-друге, від результату виникнення конфліктів, під час яких масово порушуються права людини (Косово, Руанда, Афганістан тощо).

Давайте нагадаємо, що поняття суверенітет грунтується на Конвенції Монтевідео (1933) щодо прав та обов’язків держав. Головними критеріями суверенітету було визначено стале населення країни, її територія та діючий уряд. Після Другої світової війни поняття суверенітету було доповнено положенням Хартії ООН, за яким світова організація, заснована на принципі суверенної рівності всіх держав світу і поваги до територіального суверенітету кожної країни, є невід’ємною основою міжнародних відносин. Хоча принцип невтручання у внутрішню політику держави продовжував залишатися основоположним для поняття державного суверенітету в системі міжнародних відносин, часто існування репресивних держав у ХХ столітті вів до багаточисельних людських трагедій і загрожував міжнародній та регіональній безпеці. Крім того, загрозі державному суверенітету сприяє послаблення в деяких країнах режиму кордонів, розколи, поділи держав; розширення критеріїв загроз миру і безпеці, таких як масове порушення прав людини і геноцид (репресії Іраку проти курдів, убивство мирного населення в Боснії, Косово, Сьєра-Леоне; неспроможність деяких держав ефективно здійснювати контроль над своєю територією і захищати населення своєї країни (Ліберія, Сомалі).

В умовах розвитку процесів глобалізації у всіх сферах людської діяльності, особливо в економічній, відбувається все більший “наступ” на принцип державного суверенітету. Так, потреби економічного розвитку держав світу постійно вступають у протиріччя з принципом існування державного суверенітету. Підпорядковуючись диктату економічної доцільності, держави відкривають свої кордони, даючи можливість проникненню у країну транснаціональних корпорацій, іноземних валют, потоків інформації з інших держав, наркотичних засобів та ін. Все це знижує ефективність функціонування державного апарату та вимагає шукати нові форми вирішення внутрішніх проблем розвитку держави, а також рахуватися із тими змінами, що приносить глобалізація. Мобільність потоків капіталу ускладнює контроль за ними з боку національних держав, посилює можливість проведення спекуляційних операцій, знижує стабільність національних валют.

Серед нових чинників міжнародного життя епохи глобалізації, які диктують свої умови суверенним державам і значно впливають на їх економічний та соціальний розвиток, можна назвати зростання за останні десятиліття ролі наднаціональних міжнародних інституцій ( Міжнародний Валютний фонд (МВФ), Світовий Банк (СБ), Світова організація торгівлі (СОТ), ООН та її спеціалізовані органи-Всесвітня організація інтелектуальної власності, Міжнародне агенство атомної енергії тощо. Сьогодні значно посилюється значення формальних і неформальних об’єднань країн, рішення яких відіграють важливу роль у сучасному світі. Різко збільшилася кількість таких міжнародних організацій: з 37 у 1909 році до 260 на початку ХХІ століття (НАТО, Європейський Союз, Рада Європи, СНД та ін.)