Тема 1. Вступ. Основні тенденції суспільного розвитку країн світу після Другої світової війни. Україна в контексті світового розвитку.

План

1. Предмет та основні завдання вивчення курсу “ Історія сучасного світу ”. Джерела та українська історіографія.

2. Поділ та класифікація країн світу.

3. Зміни у світі після Другої світової війни. Формування нової системи міжнародних відносин.

Л і т е р а т у р а

Организация Объединенных Наций. Сб. документов. – М., 1981.

Українська РСР на міжнародній арені. Зб документів і матеріалів. 1944 – 1984 рр. – К., 1984.

Буряков Ю.В. та ін. Всесвітня історія: новітні часи. 1945 – 1996. – К., 1996.

Новейшая история стран Европы и Америки ХХ века. 1945 – 2000. В 3 – х ч. – М., 2001.

Павленко Ю.В. История мировой цивилизации. – К., 2002.

Політична історія України ХХ ст. У 6 – ти т. / Редкол. І.Ф. Курас. – К., 2003.

Білоус О.Г., Мацейко Ю.М. Глобальна перспектива і сталий розвиток. – К., 2003.

Основні поняття: міжнародне співтовариство, колективна безпека, міжнародне співробітництво, тоталітаризм, “ холодна війна ”, принцип мирного співіснування, воєнно–політичні утворення, глобалізація, інтеграція, країни демократії.

1. Предмет та основні завдання курсу “ Історія сучасного світу ”. Джерела та українська історіографія

Дисципліну “ Історія сучасного світу ” введено в програмні курси вищих навчальних закладів порівняно недавно, і тому існує ще недостатня кількість науково – методичної літератури з даного предмету. Курс “ Історія сучасного світу ” хронологічно охоплює період після Другої світової війни і до сьогодення. Тобто, ми будемо вивчати історію країн Європи, Америки, Азії, Африки з другої половини ХХ – на початку ХХІ століття, а також визначемо тенденції політичного, соціально-економічного розвитку країн світу в новітню добу.

Визначаючи предмет і завдання курсу, доцільно, перш за все, з’ясувати суть широкого поняття “історія”. По-перше, у широкому розумінні слово “ історія ” – це загальний процес розвитку. Зокрема, ми говоримо про історію сучасного світу. По-друге, під історією у більш вузькому значенні цього слова ми розуміємо життя і розвиток людського суспільства. У процесі вивчення історії суспільства в історичній науці відбувається спеціалізація, відокремлення її частин. Насамперед це – всесвітня історія, складовою якої є історія сучасного світу; історія пов’язаних між собою регіонів (Європа, Америка, Причорноморський регіон та ін.); історія окремих країн (СРСР, Україна, Російська Федерація, США, Японія та ін.). Дослідження окремих сторін розвитку людства призвело до появи таких галузей історичної науки, як політична, соціальна, економічна, військова тощо. Ми будемо вивчати історію сучасного світу від часу закінчення Другої світової війни і до сьогодення. Головну увагу зосередимо на розгляді політичної та соціально-економічної історії і основних тенденцій сучасного розвитку держав світу, суспільств, народів, усієї сучасної цивілізації; проблемах міжнародних відносин у новітню добу, участі країн у сучасних світових процесах.

Належне місце у світовому співробітництві займає Україна. Досягнення незалежності, розбудова української держави створили умови для розвитку зовнішньої політики, зовнішньоекономічної діяльності України на якісно нових принципах – самостійності та рівноправності. І свідченням цього стало визнання України державами світу.

У сучасних умовах місце й роль України у світових процесах, перш за все, її інтеграція у світовий економічний простір, залежить від багатьох факторів. Серед них вагомими є її природно-ресурсний і людський потенціал, рівень економічного і науково-технічного розвитку, профіль спеціалізації (в регіоні і світовому масштабі), стан зовнішньоекономічної інфраструктури. Важливою передумовою інтеграції економіки України у світогосподарські процеси є якісне вдосконалення всіх складових, що визначають становище країни у світовій економіці, внутрішні ринкові перетворення. Тому значна увага при вивченні курсу “Історія сучасного світу” приділяється висвітленню відносин України з зарубіжними країнами, її участі у інтеграційних процесах, вирішенні глобальних проблем сучасності.

Серед проблем, що розробляються сучасною історичною наукою, є дослідження історії політичного та соціально-політичного розвитку сучасного світу. Спираючись на широку джерельну базу (законодавчі акти, договори, архівні документи, статистичні дані, документи діяльності міжнародних організацій, кінофотодокументи та ін.), українські вчені (історики, політологи, економісти) системно вивчають та аналізують різні питання та проблеми розвитку зарубіжних країн, складні процеси у сучасному світі. Визначальним процесом розвитку сучасного світу, як зазначають у своїх працях вчені, є глоболізація у всіх сферах людської діяльності. Це закономірна тенденція світової історії має величезний вплив на розвиток окремих народів, світового співробітництва в цілому (див. Павленко Ю.В. История мировой цивилизации. – К., 2002; Пахомов Ю.М. Цивилизационные модели современности. – К., 2002; Білорус О.Г. Економічна система глобалізму. – К., 2003; Білорус О.Г., Мацейко Ю.М. Глобальна перспектива. – К., 2005 та ін.).

Важливим є творчий доробок науковців Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України в дослідженні актуальних проблем світової економіки, міжнародних економічних відносин у сучасному світі. Широко відомі наукові школи вчених Ю. Пахомова, О.Білоуса, В.П.Кириченка, О. Плотнікова з цивілізаційного аналізу сучасного світу, політичної, економічної та соціальної глобалістики, проблем транскордонного і регіонального співробітництва, ролі провідних країн світу у вирішенні актуальних проблем сучасності.

Значний внесок у вивчення історії України як складової всесвітньої історії здійснили українські історики С. Кульчицький, І. Курас, О. Лисенко, А.Слюсаренко, В.Танцюра, у наукових працях яких висвітлюються історичні аспекти зовнішньої політики України, її взаємозв’язки з країнами світу, участь нашої держави у сучасних світових процесах. Вчені наголошують на необхідності відстоювання у відносинах з іншими державами національних інтересів.

Однією із особливостей розвитку сучасного світу є інтеграційні процеси, постійне підвищення ролі міжнародних політичних, економічних та громадських організацій (ООН, Європейський Союз (ЄС) , Співдружність Незалежних держав (СНД), Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), Міжнародний валютний фонд (МВФ), транснаціональні корпорації (ТНК), Світова організація торгівлі (СОТ) та інші міжнародні організації. Особливо це стосується Європейського континенту.

Вперше закономірності європейської інтеграції були досліджені Є.Хаасом – вченим університету Барклі (САШ), політологом німецького походження, який у 1958 р. у книзі “Объединённая Европа: политические, социальные и экономические силы. 1950-1957 гг.” - проаналізував діяльність Європейської Ради вугілля та сталі (ЄРВС). Зазначена публікація та його подальша робота започаткували один із найбільш впливових на сучасному етапі напрямків наукових досліджень європейської інтеграції.

Європейська інтеграція знаходиться в центрі уваги вітчизняних політологів, істориків з перших років розбудови незалежної України. Розглядаючи перспективи вступу до провідних європейських політичних і економічних організацій і аналізуючи підходи до євроінтеграційного процесу, українські вчені О. Ковальова, В. Кремень, Ф. Рудич, Д. Табачник, В. Ткаченко виходять із необхідності встановлення з європейською спільністю найтісніших зв’язків у політичній, соціальній, культурній сферах, що дають змогу утвердити самостійність української держави (Кремень В., Табачник Д, Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу. – К., 1996.; Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичні та практичні аспекти. За ред. Ф. Рудича. – К., 2002; Ковальова. О. Стратегія євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України. – К., 2003.)

Серед питань, що постали перед науковцями - розвиток двосторонніх відносин України з Європейським Союзом (ЄС), визначення пріоритетів співробітництва, створення внутрішніх передумов для вступу в ЄС.

Відомо, Україна першою з країн СНД уклала угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом (16 червня 1994 р.), тим самим визначивши правовий механізм взаємодії між двома сторонами. 11 червня 1998 р. Указом Президента України було затверджено “Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу”, в якій проголошено, що набуття Україною повноправного членства в ЄС є стратегічною метою. З 1995 року Україна - повноправний член Ради Європи.

Як зазначає відомий вчений, представник української діаспори В.Федорович у роботі “Україна і світова політика. – К., 2003”, враховуючи своє геополітичне розташування, значні зовнішні впливи на розвиток українських земель держав, до яких входила Україна протягом тривалого часу, вона впродовж віків перебувала та ще й досі немов на роздоріжжі між Сходом і Заходом. І сьогодні, серед українських вчених, політиків, частини населення існують протилежні погляди на проблеми європейської інтеграції України, відносини України з НАТО, ЄС, Російською Федерацією, іншими країнами близького зарубіжжя. Можна погодитися з висновками вчених, що головною особливістю відносин України з сусідніми державами є висока їх залежність не лише від економічних, а й суто політичних чинників.

Таким чином, інтеграція в Європу, зміцнення політичних, економічних, культурних взаємозв’язків з Росією, країнами Причорноморського регіону, іншими державами світу є основними проблемами зовнішньої політики України, які, можливо, і слід вирішувати на комплексній основі.