32. Дайе оцінку діяльності вищих закладів освіти, які ісували на українських землях у пешій половині 18 ст.

Основним осередком вищої освіти була Києво-Могилянська академія. Ще до присвоєння в 1701 р. звання академії, цей навчальний заклад не поступався своїм освітнім рівнем європейським університетам. Академія була безстановим навчальним закладом, тут навчалися юнаки з усіх частин України та інших слов'янських країн.

В Академії крім наукових студій розвивалися мистецтва. Одними з найпопулярніших стали театральні вистави; авторами п'єс, режисерами й акторами були викладачі та студенти Академії.

Тут працювали кращі викладачі, відомі діячі культури того часу І. Гізель, І. Галятовський, І. Кононович-Горбацький, Й. Кроковськнй та ін.

Випускники академії викладали в інших навчальних закладах.

За зразком академії були відкриті колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові. Але загалом освітній рівень населення порівняно з XVII ст. знизився.

33. Охарактеризуйте українську барокову архітектуру 17-18ст. І вкажіть, чим відрізняється козацький бароковий храм від раму княжої доби. Порівняйте український та західноєвропейський стиль бароко

Новий стиль виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах, яким притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури. Споруди приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору. Результатом розвитку власне української традиції стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи. Провідним типом споруд стає так званий козацький собор — п'ятикупольний, з чотирма однаковими фасадами. Видатними архітекторами українського бароко були Іван Григорович-Барський, Степан Ковнір та ін. В архітектурі відрізняється від західноєвропейського бароко більш спокійними орнаментами та спрощеними формами.

34. Як пов’язанні між собою шкільна драма, інтермедія, вертеп? Коли в Україні зародився професійний театр?

Шкільна́ дра́ма — жанр латиномовної релігійної драматургії, що виник на межі 15-16 ст. в країнах Західної Європи. Походження шкільної драми пов'язане із статутом церковних та світських навчальних закладів, в яких сценічні вистави були обов'язковими для засвоєння латини. Особливого поширення набула завдяки єзуїтам, захопленим інтерпретацією біблійних та міфологічних сюжетів. Характер цих творів переважно церковний . Шкільна драма XVII-XVIII ст. відіграла позитивну роль в історії української літератури і театральної справи. Та особливе її значення полягає в тому, що вона дала поштовх до розвитку такого демократичного літературного жанру, як інтермедії та інтерлюдії, побутові гумористичні сценки. Сюжети інтермедій взяті з фольклорних джерел. Літературне значення їх у тому, що в них змальовані живі побутові картини, відзначені народним гумором. Інтерме́дія невеличкий розважальний  драматичний твір, який виконують між  актами вистави. Інтермедії лягли в основу української побутової драми, комедії. Близькою до шкільних драм і інтермедій була вертепна драма, яка ставилася в ляльковому театрі - вертепі. З вертепом найчастіше ходили «мандровані дяки». Вертеп виник у зв’язку з церковним святом Різдва, але з часом світська лялькова гра заслонила собою релігійну частину вертепної драми. Вертепна драма, як і інтермедії, теж готувала грунт для розвитку комедії в українській літературі XIX століття. Вертеп не завмер у XVIII ст., він продовжував активно існувати в мистецькому побуті народу протягом XIX-XX ст. (приблизно 1670 - після 1728).

Перший професійний український театр - театр корифеїв,  було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру. Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх. Театр Садовського проіснував сім років, до початку Першої світової війни, коли царською владою було закрито не тільки театр, а й усі українські газети, журнали, книгарні.

35 У чому, на ваш погляд, полягає феномен усної народної творчо­сті? Прокоментуйте висловлювання М.В.Гоголя "Якби наш край не мав такого багатства пісень, я ніколи не написав би його істо­рії, тому що я не збагнув би її й не мав би поняття про минуле".

36. Дайте визначення поняття «національно-культурне відродження», назвіть основні етапи цього процесу в Україні

Залежне становище українців у Речі Посполитій спричинило активізацію громадського руху, який історики характеризують як національно-культурне відродження. Ідеї гуманізму та Реформації, проникаючи в Україну, сприяли поширенню освіти, науки, пробуджували інтерес до української історії, мови. У суспільстві росла потреба в освічених людях як для розвитку торгівлі й виробництва, так і для здатності протистояти ополяченню та окатоличенню населення. 

Процес українського національного відродження історики, як правило, поділяють на три етапи:

-період збирання спадщини чи академічний етап (кінець XVIII -40-і pp. XIX ст.); -українофільський або культурницький етап (40-і pp. XIX ст. -кінець XIX ст.); -політичний етап (з кінця XIX ст.).

Перебіг усіх трьох етапів характеризується невпинною боротьбою діячів національної культури за право вільного розвитку великого творчого потенціалу свого народу, якому є чим пишатися, є що розвивати і є що сказати світові. У 1863 р. було введено Статут університетів, який надав їм досить широку автономію: право обирати всю адміністрацію, професорів, доцентів. Але у 1883 р. було впроваджено новий Статут, який відміняв автономію, обрання адміністрації, участь професорів в управлінні. Життя університету підлягало суворій регламентації та наглядові попечителя навчального округу. Запроваджувався контроль над студентами, вводилась обов'язкова уніформа. Цей статут діяв до 1917 р. Великим історичним здобутком української культури початку XIX ст. було впровадження нової української літературної мови, заснованої на принципах фіксації усного народного мовлення з вибірковим залученням певних "книжних" елементів минулого. У 1819 р. у Харкові з'явилася друком перша граматика, що постала на основі живої української мови Слобожанщини та Полтавщини. Автором граматики був викладач Харківського університету О.Пав-ловський.  Поява у 1840 р. "Кобзаря" Тараса Шевченка відкрила перед українською культурою нові ідейні та художні горизонти, які зумовили її самобуній розвиток у майбутньому.