1.3. Сучасний стан охорони праці в Україні

Стан охорони праці в Україні залежить від стану економіки в країні. Економічна криза 90-х років призвела не тільки до падіння ВВП, зменшення виробництва всіх товарів і обсягу послуг у 2-3 рази, погіршення добробуту населення і ін. негативних явищ, а також до недопустимих норм зносу основних фондів у всіх галузях, перевищенню строків їх використання, відставання у технічному рівню від світових стандартів.

Ці негативні явища, а також практична відсутність державного фінансування на проблеми охорони праці та їх незадовільне матеріально-фінансове забезпечення на виробничому рівні призвели до фактичного занепаду системи охорони праці в Україні. По всіх основних показниках безпеки життєдіяльності наша країна з провідних позицій у минулому перемістилась на рівень слаборозвинених країн.

Відомо, що в системі „засоби праці – предмети праці – людський фактор”, найбільш слабким ланцюгом є людина. Вона за психофізичними можливостями відстає від потреб техніки. Особливо це відставання характерне для сучасної України у всіх сферах економіки, науки, культури, освіти, соціальній інфраструктурі та ін.

Все це призводить до негативних показників нашої країни у порівнянні з розвиненими країнами по травматизму, аваріям і техногенним катастрофам.

Так, Міжнародне бюро встановило, що в світі на 100 тис. працюючих кожен рік припадає 6 чол. загиблих, а в Україні – 11 чол., або майже в 2 рази більше (і це з урахуванням слаборозвинених країн).

Рівень травматизму у Франції, яка по площі, кількості населення і ступеню промислового розвитку близька до України, в 10 разів нижчий за наш. На кожен 1млн. т. вугілля в Україні при видобутку гинуть 5 шахтарів, а в США – в 20-30 разів менше.

Слід відзначити, що офіційна статистика відмічає як зменшення за останні роки кількості нещасних випадків (з 90 тис. до 47 тис. за рік), так і кількість смертельних травм на виробництві (з 3,25 тис. до 1,6 тис.). Але це не свідчить про поліпшення охорони праці, а лише про економічну кризу, зменшення обсягів виробництва чи зупинення діяльності багатьох підприємств.

На думку експертів МОП, незадовільний стан з охорони праці в Україні викликаний такими чинниками:

• незадовільна підготовка найманих працівників і роботодавців з питань охорони праці;

• відсутність належного контролю за станом безпеки праці на робочих місцях і виконанням встановлених норм;

• недостатнім забезпеченням працівників засобами колективної та індивідуальної безпеки;

• повільним впровадженням прогресивних і безпечних технологічних процесів;

• зносом (до 80 відсотків) технологічного обладнання;

• недостатньою роллю держави в організації, фінансуванні і контролю за системою охорони праці.

В період переходу до ринкової економіки, зміною форм власності, суттєвим зменшенням державного сектору економіки, непродуманою політикою приватизації, яка супроводжувалась масовою тінізацією і порушенням законодавства, зубожінням більшості верств населення, ростом інфляції та ін. негативними явищами увага до проблем охорони праці значно зменшилася. Держава, по суті, залишила за собою дві функції – нагляд за станом охорони праці і фіскальні функції до порушників діючого законодавства.

Все це не могло не призвести до тих показників травматизму, які є сьогодні в Україні у порівнянні з високорозвиненими країнами.

Нові умови господарювання вимагають і нових, ефективніших форм та методів профілактичної роботи. Мається на увазі обов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, яке нарешті закріплене законодавчо.

Задачі

• ввести такий механізм управління охороною праці, коли роботодавцям буде економічно не вигідно мати шкідливі і небезпечні умови виробництва;

• забезпечити надійне фінансування витрат, пов’язаних з виплатою компенсацій працівникам при втраті працездатності, а також пенсій по інвалідності і у випадку смерті годувальника;

• організувати надійну систему медичної, професійної та соціальної реабілітації потерпілих на виробництві;

• значно підвищити рівень усієї профілактичної роботи щодо запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.