3.1.4. Реформування економічного механізму

управління охороною праці в Україні

Концептуальні основи реформування державного управління охороною праці з використанням економічних методів склалися в Україні з1991р. в період досягнення незалежності і були пов’язані з очікуваними економічними перспективами. Стан охорони праці в цей час визначався насамперед структурою господарського комплексу нашої держави, був пов’язаний з виробничими технологіями підвищеної безпеки у вугільній, металургійній, хімічній промисловості, командно-адміністративними методами профілактики нещасних випадків.

При цьому на практиці фактично реалізовувались інститут соціального забезпечення потерпілих і інститут часткового відшкодування збитку роботодавцем при наявності стійкої втрати працездатності, так як підприємства відшкодовували збиток соціальній і пенсійній системам по кожному випадку травмування, профзахворювання. Медико - соціальна реабілітація відбувалась через державне (бюджетне) фінансування витрат на охорону здоров’я.

Такий механізм відносин призвів до спотворення витрат на відновлення робочої сили, спотворив ціни на продукцію і не формував у підприємців економічного інтересу до проведення працеохоронних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Перехід до нових форм управління економікою вимагав змін методів регулювання охороною праці, адаптації їх до нових економічних умов.

Закон України „Про Охорону праці” дозволив закласти правові основи економічного управління охороною праці шляхом:

• розширення границь відшкодування збитку потерпілим на виробництві;

• повної економічної відповідальності роботодавця за усі складові шкоди спричиненої потерпілому;

• реалізації економічної відповідальності роботодавця через систему соціального страхування від нещасних випадків та захворювань;

• державного регулювання суспільно національних потреб в охороні праці через створення цільових фондів охорони праці та розробки Національної програми покращення становища безпеки, гігієни праці, виробничого середовища;

• створення державної системи статистичного обліку усіх витрат, пов'язаних з умовами і безпекою виробництва.

Таким чином, Закон декларував цілісний економічний механізм підвищення соціального захисту потерпілим від травм і профзахворювань, формування економічної зацікавленості роботодавця в охороні праці (див. додаток 3.1.4.2.).

Отже, реалізація нового типу економічних відносин в галузі охорони праці почалась з 1993 р. Роботодавці почали додатково виплачувати потерпілим одноразову допомогу; відшкодовувати витрати на медичну та соціальну реабілітацію; були створені фонди охорони праці; почався облік економічних наслідків шкідливих та небезпечних умов виробництва.

Період реформування управління охороною праці збігся з кризою в економіці, і соціально - економічні умови не сприяли реформуванню. Економічне реформування було не повним. Не була витримана основна стратегічна лінія, яка передбачала державне фінансування національних програм покращення стану безпеки, гігієни праці виробничого середовища. Були скасовані відрахування в фонд охорони праці. Ще не всі нові економічні механізми мали законодавчу базу, так як тільки в січні 1998 р. Верховною Радою України були прийняти Засади законодавства України про суспільно обов'язкове державне соціальне страхування. Кроком до вирішення створеного положення повинно було стати створення Закону соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань - в класичному розумінні соціального страхування ризиків втрати працездатності та заробітку ( вересень 1999 р.).

Введення моделі страхових відносин дозволило логічно об’єднати усі елементи соціального захисту людини від професійних ризиків (профілактику, компенсацію втраченого заробітку, реабілітацію потерпілих) у єдину в функціональному та фінансовому аспектах систему. При цьому зникає безпосередня залежність потерпілого робітника від роботодавців, відбувається акумуляція фінансових ресурсів, що полегшить цільове їх використання на основі принципу солідарної відповідальності, завершиться процес формування в державі реального економічного механізму управління охороною праці.

Таким чином в умовах ринку провідними стають наступні економічні важелі:

1. Економічна зацікавленість власника в одержані максимального прибутку, при зменшені витрат на відшкодування збитку постраждалим, пільг та компенсації за тяжкі, шкідливі і небезпечні умови праці, на штрафні санкції.

2. Необхідність постійного підвищення якості та конкуренто - спроможності продукції, що можливо тільки при сприятливих та безпечних умовах праці.

3. Необхідність укріплювати позиції підприємства на ринку серед вітчизняних та зарубіжних конкурентів.

4. Моральна та юридична відповідальність власника перед трудовим колективом за створення гуманних умов праці.

5. Необхідність у підвищенні продуктивності праці та віддачі витрачених людино-годин; прибутку по відношенню до вкладених інвестицій; у підвищенні ефективності використання людських, матеріальних та фінансових ресурсів.