Людина в системі людських відносин.
Людина є центром формування всіх суспільних відносин (економічних, політичних, соціальних, духовних). Як відомо, в основі всіх економічних відносин лежать категорії суспільного поділу праці та власності, що досліджуються за різними аспектами.
Власність як економічна категорія (економічна власність) – це сукупність відносин з приводу привласнення благ і послуг. Власність як соціальна категорія набуває більш ширшого, філософського розуміння. Проте, в наукових дослідженнях з’являється такий термін як «соціальна власність», який набуває де що іншого значення. Так, соціальна власність пов’язується з привласненням людських здібностей, на відміну від економічної, що пов’язується с привласненням певних, як правило, матеріальних благ.
Уречевлення Продукт праці відчужується
П
раця
= =
Олюднення Здібності не відчужуються
За К. Марксом (ПСС. - Т. 42, С. 98), привласнення людських здібностей - це істинно людська і соціальна власність.
2.3. Проблеми вибору в соціальній економіці. Економічна раціональність і соціальна справедливість.
Вибір суб’єкта ринкової економіки, що ґрунтується на економічній раціональності, відрізняється від вибору суб’єкта в соціальній економіці.
Економічна раціональність (доцільність) пов’язується з максимальним задоволенням потреб з мінімальними витратами. В теоретичних концепціях виділяють наступні види раціональності: 1) повна, обмежена; 2) об'єктивна, суб'єктивна; 3) раціональність цілей, засобів, результатів; 4) часткова або комплексна раціональність. Сучасна економічна теорія розширює межі економічної раціональності, завдяки тому, що вбирає окремі риси соціальної раціональності. Види соціальної раціональності класифікуються, за М.Вебером, по типах дії людини при виборі будь-чого:
цільова раціональність (свідомий вибір);
ціннісно-раціональний вибір (віра);
афективна раціональність (емоції);
традиційна раціональність (звички, традиції).
Слід зазначити, що вічною проблемою суспільства залишається суперечність «економічна раціональність - соціальна справедливість».
Справедливість – є одною з форм впорядковування суспільного життя і поведінки людей, тобто це поняття завжди соціальне. Соціальна справедливість як головний інтегруючий елемент суспільства, згуртовує суспільство на основі певного рівня довіри. Розрізняють такі філософські парадигми справедливості: відплатна; розподільча; мінова.
В економічній теорії розрізняють такі підходи в до змістовного тлумачення терміну справедливості розподілу благ, доходів: 1) егалітарний (зрівняльний); 2)утилітарний (по заслугах, по граничній корисності на користь того, хто одержує більше задоволення); 3) роулсіанський (на користь найменш забезпечених верств населення); 4) ринковий (за граничною корисністю чинників виробництва).
Економісти наводять своє розуміння соціальної справедливості. Наприклад, на думку М.Фридмена, соціальна справедливість – це особиста рівність; рівність можливостей; рівність результатів, а процес розподілу загострює суперечність між соціальною раціональністю і особистою свободою.
Соціальні проблеми – це явища, які відбивають загострення суперечностей в суспільстві і у взаємодії суспільства та природного середовища, що викликає загострення світових глобальних проблем, порушення загальної соціальної рівноваги. Підставами виникнення й загострення соціальних проблем є: 1) відхилення від норм соціального порядку; 2) класове протистояння (Маркс, Мілс, Даріндорф); 3) зіткнення інтересів різних груп.
Основні види соціальних проблем:
інтеграція та дезінтеграція соціальної системи;
згуртування та конфлікти в групі та між групами;
плинність і стабільність персоналу в організації;
еміграція та імміграція; демографічні проблеми;
посилення соціальної однорідності суспільства і соціальна диференціація; соціальне виключення (маргінали); поведінка, що відхиляється від норм (злочинність); соціальна напруженість;
зайнятість і безробіття тощо.
З розвитком суспільного виробництва відбувається: загострення соціальних проблем; збільшення витрат на їх рішення на всіх рівнях; зміни пріоритетності в системі економічних, соціальних і екологічних потреб.
Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку - закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, тобто максимально наблизитися до мети, повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ і на цій основі" - створення умов для задоволення одних потреб і просування до інших потреб більш високого рівня, задоволення яких, у свою чергу, створює умови для просування до потреб ще вищого рівня тощо.
Основні умови вибору в соціальній економіці (як і в ринковій економіці) ґрунтуються на обмеженості ресурсів (матеріальних, інтелектуальних, креативних) і безмежності потреб (економічних, соціальних і екологічних). При цьому відбувається певне ранжирування і гармонізація потреб.
На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виділити три етапи розвитку потреб:
перший (до середини 50-х років), коли домінують матеріально-речові потреби, хоча вже в першій третині XX ст. робочий тиждень законодавчо (з 20-х років) обмежується 40 годинами, спостерігається приріст вільного часу;
другий (з середини 50-х років) з переходом до "економіки споживання", коли формуються такі соціальні потреби, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги; в структурі особистого споживання збільшуються витрати на послуги, а частка витрат на харчування скорочується (в США - становить 15 відсотків, у Західній Європі - 20 відсотків, Японії - 27 відсотків);
третій (80-ті роки), коли відбуваються фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних з творчістю, духовним розвитком особистості, що вимагає як зміни характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу; відбувається перехід від домінування економічних потреб до домінування соціальних, від задоволення елементарних потреб - до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання - до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.
Кожний крок в розвитку суспільства - це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.
Механізм вибору в соціальній економіці передбачає певне узгодження економічного і соціального, поєднання економічного і соціального порядків (табл.3) життєдіяльності суспільства.
Людина як об'єкт і суб'єкт суспільного виробництва є його чинником і метою, розвиває свої потреби і здібності, стає основою (спільним знаменником) узгодження економічних і соціальних порядків.
Таблиця 3. Порівняння економічного і соціального порядків.
Характеристики порядку |
Економічний порядок |
Соціальний порядок |
Норми |
Юридичні |
Етичні, моральні |
Рівновага |
Ринкова |
Соціальна, в тому числі екологічна |
Конкуренція |
Ринкова |
Змагання, домінування, влада |
Ефективність |
Економічна |
Соціальна і екологічна |
Цілі |
Задоволення економічних потреб, отримання вигоди |
Задоволення соціальних і екологічних потреб, розвиток людини |