Тема 6. Економіка населення

6.1. Структура, сутнісні сили та функції населення в економіці

6.2. Людський капітал

6.3. Проблеми вибору та поведінка населення

6.4. Економічне мислення: поняття, роль в економіці та особливості формування

Література

1. Беккер Г.С. Человеческое проведение: экономический подход. Избранные труды по экономической теории. – М.: ГУ ВШЭ, 2003.

2. Войтвич С.О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність. – К.: Інститут соціології НАН України, 1998.

3. Диба М.І. Соціальні аспекти перехідної економіки України // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. – Вип.6. – К.: КЕНУ, 2001.

4. Економіка знань: викликни глобалізації та Україна / За заг. ред.. А.П. Гальчинського, С.В. Льовочкина, В.П. Семиноженка. – К.: Вид-во НІСД, 2004.

5. Зайцев Ю. Соціалізація економіки України та системна трансформація суспільства: Методологія і практика: Монографія. – К.: КНЕУ, 2002.

6. Лагутин В.Д. Людина і економіка: Соціоекономіка. – К.: Просвіта, 1996.

7. Мартинелли А. Рынки, правительства, сообщества и глобальное управление // Социологические исследования. – 2003. - № 1.

8. Марцинкевич В.Й., Соболева И.В. Экономика человека. – Учебное пособие для высш. учебн. заведений. – М.: Аспект пресс, 1995.

9. Олсон М. Логика коллективных действий. – М.: Экономика, 1995.

10. Соціальна економіка Навч. посіб. / Кол. авт. О.О. Бєляєв, М. І. Диба, В. І. Кириленко та ін. — К.: КНЕУ, 2005.

11. Хейне П. Экономический образ мышления. – М.: Основы, 1995.

12. Эггертссон Т. Экономическое поведение и институты. – М.: Дело, 2001.

6.1. Структура, сутнісні сили та функції населення в економіці

Населення (людність) — сукупність людей, що постійно живуть у межах якоїсь конкретно вказаної території . Загальна кількість населення України, за загальними підрахунками, наприкінці XVIII століття становила 7,9 мільйона чоловік. До середини XIX століття воно виросло до 12,1 мільйона.

У 1992 році Україна мала населення чисельністю 52.2 мільйони осіб у та була шостою з найбільших країн Європи на час здобуття незалежності.

Чисельність населення України на 1 лютого 2010 складала 45,94 млн. осіб. За чисельністю населення країна займає шосте місце в Європі після Росії, Німеччини, Франції, Великобританії, Італії і 25 у світі. Середня густота населення 77 чоловік на 1 квадратний кілометр. В національному складі переважають етнічні українці, що становлять понад 79 % всіх громадян України. Значне старіння населення веде до збільшення демографічного навантаження на працездатне населення.

населення виступає важливим фактором в економічному і соціальному розвитку країни. Прискорення демократизації суспільства, більш активне та послідовне формування ринкової економіки створять стратегічну перспективу виходу з демографічної кризи у відносно близькій історичній перспективі.

Соціальна структури населення — це система різноманітних видів спільнот — класових, майнових, професійних тощо і стійких, впорядкованих зв'язків між ними. Розрізняють основні і неосновні класи, групи і верстви всередині класів, а також проміжні прошарки між ними.

Існують певні розбіжності в уявленнях про критерії належності людей до певного класу, соціальної групи. Одні визначають соціальну групу, клас на підставі доходу, майнового стану, професії або роду занять, освіти тощо. Інші включають до певного класу, групи тих людей, які самі себе до них зарахували незалежно від соціально-економічних показників, що визначають їх соціальне становище.

До встановлення більшовицького режиму в Україні переважну більшість населення становили селяни-одноосібники і ремісники. Близько третини — робітники, торговці, заможні селяни, поміщики, і зовсім мало було службовців та спеціалістів. Колективізація, масові репресії 30—40-х років деформували соціальну структуру населення. Підсумки переписів ще й досі публікуються трьома суспільними групами: робітники, службовці та колгоспники (селяни). Чисельність населення інших суспільних груп і тих, хто не вказав суспільну групу, докладно не характеризують.

Неодмінним елементом соціальної структури будь-якого суспільства с проміжні, середні верстви населення. Вживаючи термін середні верстви (або середній клас), розрізняють як старі, так і нові середні прошарки. Існування перших пов'язане значною мірою з дрібнотоварним укладом. До цієї категорії відносились ремісники, селяни, дрібні підприємці, особи вільних професій. Деякі старі середні верстви в наших умовах є наче новими, якщо врахувати їхню фактичну легалізацію. Ріст чисельності цієї частини середнього класу зумовлений ускладненням організаційної структури господарської діяльності, розширенням сфери послуг. Нові середні верстви становлять конгломерат соціальних груп з різними інтересами та культурою.

Передумовами формування середнього класу виступають глибинні соціально-економічні, соціально-політичні та соціально-культурні процеси, які нуртують зараз у нашій країні. Найчисельнішими в складі цієї групи можуть бути кваліфіковані спеціалісти, що зосереджувалися в основному на об'єктах військово-промислового комплексу. В деяких регіонах України воєнне виробництво досягало 60—70% загального обсягу промислової продукції.

Скорочується чисельність працюючих у матеріальному виробництві, водночас збільшується кооперативний та індивідуальний сектори. Виникли нові сектори — кооперативи по виробництву товарів і послуг та індивідуальні селянські господарства, помітно зросла кількість особистих підсобних господарств. Значні групи населення охоплені нелегальною "тіньовою економікою".

Ухвалені законодавчі акти і рішення (часто ще недосконалі), що стосуються розвитку індивідуальної трудової діяльності, кооперативів, малих і спільних підприємств, оренди, фермерства та ін., сприяють легалізації як господарських об'єктів приватних укладів, так і пов'язаних з ними соціальних груп.

Соціальні групи, які претендують на включення до середнього класу, можуть становити значну частину населення України (висококваліфіковані робітники, інженерно-технічні працівники, службовці, інтелігенція та інші).

Велику соціальну групу становлять інтелігенція і кваліфіковані службовці з фіксованими доходами: лікарі, вчителі, працівники закладів культури, переважна більшість наукових працівників.

Робітники (робітництво), інженерно-технічна, науково-технічна інтелігенція і селянство займають найвагомішу частку у соціальному складі населення. Слід виділити окремо директорський "корпус" господарських керівників (технократія), політичну еліту і духовенство і не забувати про декласовані елементи (люмпени).

До робітників і службовців належать особи, які працюють у державних, приватних, кооперативних і громадських підприємствах, організаціях і установах. До селян відносяться члени сільськогосподарських підприємств, вт. ч. і ті, хто на час перепису був на тимчасовій роботі в промисловості, будівництві, на лісозаготівлях і т, п. Утриманці окремих осіб віднесені до тієї суспільної групи, що й особи, на утриманні яких вони перебували. Пенсіонери, стипендіати і військовослужбовці — до тієї суспільної групи, до якої вони належали, поки перейшли на пенсію, стипендію чи були покликані на військову службу.

Нинішній час характеризується широкими масштабами соціальних переміщень, переходів людей з одних класів, соціальних груп і верств в інші

Крім названих розрізняють ще соціально-просторову структуру населення (поділ населення на міське і сільське), а також національну (етнічну) структуру населення, яка відображає розвиток етносів, соціально-етнічних і міжнаціональних спільностей. Специфічною соціальною структурою населення є сімейна структура.

Географічні відмінності в соціальному складі населення стосуються в основному співвідношення чисельності робітників, службовців і селян за регіонами країни і залежать від господарської спеціалізації окремих територій.

Населення залежно від віку поділяється на:

• осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);

• осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки — від 16 до 54 років, чоловіки — від 16 до 59 років включно);

• осіб старших працездатного віку, по досягненні якого установлюється пенсія за віком (в Україні: жінки — з 55, чоловіки — з 60 років).

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці — це інваліди 1-ї і 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці — це підлітки і працюючі пенсіонери за віком.

Працересурсний потенціал — це дієздатна частина населення, що може бути зайняти у різних сферах і видах трудової діяльності; характеризується чисельністю трудових ресурсів, їх статевовіковою структурою, рівнем освіти і професійно-кваліфікованої підготовки, технічним оснащенням праці, фондом робочого часу, станом здоров'я, дисципліни та іншими соціально-економічними чинниками.

До трудових ресурсів належать: населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п’ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв’язку з тяжкими і шкідливими умовами праці); працюючі особи пенсійного віку; працюючі особи віком до 16 років.

Згідно з українським законодавством на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.

Зауважимо, що в Україні за останні роки склалася несприятлива тенденція, яка визначається скороченням частки населення молодшого від працездатного і працездатного віку і збільшенням частки населення старшого працездатного віку.

Відповідно до рекомендацій МОП і міжнародних конференцій статистиків праці все населення поділяється на економічно активне й економічно неактивне.

Економічно активне населення — це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати. До економічно активного населення належать особи у віці 15—70 років. Вони виконують роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві. До зазначеної категорії населення належать також безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. За цією методикою зайнятими вважаються особи, які працювали протягом тижня хоча б 1 год. (в особистому підсобному господарстві — не менше 30 год.) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Економічно неактивне населення — це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать: учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах; особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах; особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю; особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами; особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати; інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Використання трудових ресурсів у процесі праці передбачає їх відтворення, яке перебуває у взаємозв’язку із відтворенням суспільного продукту. Процес відтворення робочої сили є більш специфічним, ніж відтворення людського ресурсу, включає не тільки процес відтворення самого носія робочої сили, але й тих відносин, які виникають у процесі відтворення робочої сили (відносини найму, ринку праці, зайнятості).

Фази процесу відтворення робочої сили: 1. Формування (виробництво) робочої сили. До нього належать, з одного боку, постійне відновлення робочої сили, затраченої в процесі праці, і її якісне вдосконалення, а з другого — природне відтворення і виховання нових контингентів працездатного населення (зростання рівня загальної освіти і спеціальної підготовки, якісне вдосконалення сукупної робочої сили). Темпи і розміри підготовки робочої сили (перша фаза) залежать не тільки від створення необхідних для цього умов (матеріально-технічних і соціально-економічних), але й від темпів і розмірів, які змінюють стосунки між працівниками в процесі виробництва. 2. Розподіл і перерозподіл робочої сили за сферами зайнятості, галузями народного господарства, економічними регіонами. 3. Обмін, який служить з’єднанню робочої сили і засобів виробництва. При цьому учасниками обміну, з одного боку, є роботодавець, з другого — власник робочої сили. На ринку праці за дією законів попиту і пропозиції робочої сили визначається рівень заробітної плати, віддзеркалюється ступень відповідності вільних місць складу працівників, що прибувають на цей ринок; відбувається відбір найбільш здібних, підприємливих працівників; стимулюється висококваліфікована праця, дисципліна; проявляється взаємозв’язок між внеском кожного (граничною продуктивністю праці) і оплатою праці. 4. Споживання (використання) робочої сили, яке отримує своє матеріальне втілення в кінцевому продукті праці.

Усі фази органічно пов’язані між собою. Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили. Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик. Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов’язане зі зміною їхньої якості. Це — зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних і розумових здібностей тощо. Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють один одного.

Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму її відтворення (розширене — перевищення кількості народжень над числом смертей на 1000 осіб населення; просте відтворення — відсутність приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівняє числу смертей на 1000 осіб населення; звужене відтворення — не тільки відсутній природний приріст, а й відбувається його абсолютне зменшення — депопуляція), що пов’язано зі зниженням рівня шлюбності і народжуваності в країні, а також від величини дитячої смертності. Сучасній демографічній ситуації притаманна тенденція зменшення чисельності населення України, його економічно активної частини.

Становлення ринкових відносин характеризується природним переміщенням зайнятості з виробничої сфери у сферу обслуговування, але при цьому необхідно, щоб рівень виробництва забезпечував потреби економіки й населення за рахунок зростання ефективності виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації виробництва та праці.

До системи балансів трудових ресурсів належать: зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звітний і плановий); баланс розрахунку додаткової потреби в робітниках, професіоналах, фахівцях і технічних службовцях та джерел їх забезпечення; балансовий розрахунок потреби в підготовці кваліфікованих робітників; балансовий розрахунок залучення молоді до навчання і розподіл її після завершення навчання; балансові розрахунки потреби у професіоналах, фахівцях; міжгалузевий баланс затрат праці; баланс робочого часу.

Система балансів і балансових розрахунків розробляється по окремих регіонах і в цілому по державі. При цьому необхідно враховувати кон’юнктуру ринку праці, динаміку й структуру робочих місць у плановому періоді, зміну демографічної структури населення, напрямки та масштаби міграційних процесів; динаміку чисельності й структуру зайнятості населення працездатного віку; ефективність використання трудових ресурсів; джерела і масштаби формування професійно-кваліфікаційної структури працівників; темпи підвищення продуктивності праці тощо.

Баланс трудових ресурсів являє собою систему взаємозв’язаних показників, які характеризують формування та розподіл трудових ресурсів. Він складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і розподільної (розподіл трудових ресурсів). У сучасних умовах формування ринкових відносин існує невідповідність між наявністю ресурсів та потребою в них, що визначає необхідність вироблення додаткових заходів щодо інтенсифікації суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці тощо.

Ефективність використання трудових ресурсів як ресурсу економіки значною мірою залежить від складу трудових ресурсів за статтю, віком, освітою, професіоналізмом, станом здоров’я тощо. Трудові ресурси, які розглядаються з урахуванням таких параметрів, являють собою трудовий потенціал.

Трудовий потенціал — це сукупність кількісних і якісних характеристик, здібностей і можливостей трудоактивного населення, які реалізуються в межах і під впливом існуючої системи відносин. Природною основою цих характеристик трудового потенціалу є населення, яке оцінюється залежно від демографічного відтворення, життєвого потенціалу, здоров’я різних категорій і вікових груп, міграційних переміщень. Трудовий потенціал може скорочуватися або зростати під впливом демографічних процесів. Окрім того, у процесі життєвого циклу людини кількісні і якісні елементи трудового потенціалу мають різне значення.

У загальному вигляді трудовий потенціал характеризує певні можливості, які можуть бути використані для досягнення конкретної цілі. У ринкових умовах трудовий потенціал як економічна форма втілення людського фактора виробництва, реалізується в різних формах власності. Якщо поєднання робочої сили із засобами виробництва здійснюється на державних підприємствах, то трудовий потенціал є власністю держави. Якщо це поєднання здійснюється на приватному підприємстві — реалізується приватна форма власності. У тих випадках, коли особи ведуть індивідуальну трудову діяльність, вони є одночасно власниками речових і особистих факторів виробництва.

У процесі формування ринку праці та існування безробіття зростає величина нереалізованого трудового потенціалу суспільства. У зв’язку з цим суспільство несе непродуктивні витрати щодо забезпечення життєдіяльності працюючих, необхідності оплачувати набуття ними нових трудових навичок відповідно до потреб ринку.

Трудовий потенціал працівника — це його можлива трудова дієздатність, його ресурсні можливості у сфері праці. У процесі практичної діяльності потенційні можливості не завжди використовуються повною мірою. На окремому підприємстві трудовий потенціал являє собою сукупну трудову дієздатність його колективу, ресурсні можливості у сфері праці всіх працівників підприємства, виходячи з їхнього віку, фізичних можливостей, знань і професійно-кваліфікаційних навичок.

Таким чином, трудовий потенціал виражає, з одного боку, можливості участі працівника або всіх членів колективу підприємства в суспільно корисній діяльності як специфічного виробничого ресурсу, з іншого — характеристику якостей працівників, що відображають рівень розвитку їхніх здібностей, придатності і підготовленості до виконання робіт певного виду і якості, ставлення до праці, можливостей і готовності працювати з повною віддачею сил і здібностей.

Параметри трудового потенціалу колективу підприємства: 1) параметри виробничих складових трудового потенціалу: чисельність персоналу; кількість робочого часу, який можливо відпрацювати за нормального рівня інтенсивності праці; професійно-кваліфікаційна структура; підвищення та оновлення професійного рівня; творча активність. 2) параметри, що характеризують соціально-демографічні складові трудового потенціалу: статево-вікова структура; рівень освіти; сімейна структура; стан здоров’я тощо.

Якісна характеристика трудового потенціалу передбачає оцінювання: фізичного і психологічного потенціалу працівників (здатність і схильність працівника до праці, стан здоров’я, фізичного розвитку тощо); обсягу загальних і спеціальних знань, трудових навичок і вмінь, що обумовлюють здатність до праці певної якості (освітній, кваліфікаційний рівні тощо); якість членів колективу як суб’єктів господарської діяльності (відповідальність, співпричетність до економічної діяльності підприємства тощо). Оцінити деякі якісні характеристики можна з використанням кількісних показників. Наприклад, для оцінювання стану здоров’я застосовують показники частоти і важкості захворювань на 100 працівників, для оцінювання рівня кваліфікації — показник середнього розряду робітників, рівня професійної підготовки — показник частки осіб, які закінчили ПТУ, кількість місяців професійної підготовки тощо.

Трудовий потенціал підприємства — величина непостійна. Його кількісні і якісні характеристики змінюються під впливом як об’єктивних факторів (змін у речовому компоненті виробництва, трудових відносинах), так і управлінських рішень.

Національний ринок праці охоплює все суспільне відтворення — через нього кожна галузь і кожне підприємство одержують необхідну їм кількість кадрів не тільки заданого професіонально-кваліфікаційного складу, але й певних культурних і етичних властивостей, адекватних вимогам цивілізованої і демократичної економіки.

На ринку праці реалізується можливість:

- вільного вибору професії, галузі, місця діяльності, що стимулюється пріоритетними пропозиціями (рівень оплати праці, можливості реалізації творчих задумів і т. д.);

- наймання і звільнення за дотриманням норм трудового законодавства, що захищає інтереси людей з точки зору гарантій праці, його оплати;

- незалежної і разом з тим економічно заохочуваної міграції трудових ресурсів між регіонами, галузями і професійно-кваліфікаційними групами, котра звичайно сприяє покращенню умов життя і трудової діяльності;

- вільного руху заробітної плати та інших доходів при збереженні пріоритету освіти, дотримання установленого законом гарантованого мінімуму заробітної плати, що забезпечує прожитковий мінімум, і регулювання верхньої межі доходів через податкову систему, засновану на прогресивній шкалі.

У конкретних ринкових відносинах відображаються глибокі процеси: розвиток економіки, розвиток і відтворення людського ресурсу (загальної і професійної культури, творчих можливостей, етичних норм), розвиток і відтворення на розширеній основі економічних відносин (відносин власності, розподілу, обміну тощо). Вони створюють важливу складову економічного прогресу в суспільстві, його змісту.

Робоча сила являє собою товар особливого роду, виробничо-творчі якості якого цілком визначають ефективність конкурентної економіки, її можливості створення високоякісних товарів і комфортних послуг, масштаби і темпи науково-технічного прогресу й організаційних перетворень. Тому підготовка і випуск на ринок праці освіченої і творчо активної робочої сили, забезпечення її кваліфікаційної і територіальної мобільності є однією з пріоритетних у відтворенні робочої сили, однією з першооснов життєдіяльності економічної формації.

Чим вище загальний рівень розвитку економіки, чим більш складні завдання їй припадає вирішувати, тим значнішою є потреба в робочій силі вищої кваліфікації. Закон розширеного відтворення робочої сили в умовах ринкової економіки: неухильне підвищення рівня кваліфікації робочої сили, що спирається на досягнення науково-технічного прогресу.