Тема 5. Економіка групи

5.1. Поведінка та функції сім'ї в економіці.

5. 2. Основні види та роль груп в економіці.

Література

1. Беккер Г. С. Человеческое проведение: экономический подход. Избранные труды по экономической теории. – М.: ГУ ВШЭ, 2003.

2. Войтвич С.О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність. – К.: Інститут соціології НАН України, 1998.

3. Диба М. І. Соціальні аспекти перехідної економіки України // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. – Вип.6. – К.: КНЕУ, 2001.

4. Економіка знань: викликни глобалізації та Україна / За заг. ред.. А. П. Гальчинського, С. В. Льовочкина, В. П. Семиноженка. – К.: Вид-во НІСД, 2004.

5. Зайцев Ю. Соціалізація економіки України та системна трансформація суспільства: Методологія і практика. – К.: КНЕУ, 2002.

6. Лагутин В. Д. Людина і економіка: Соціоекономіка. – К.: Просвіта, 1996.

7. Мартинелли А. Рынки, правительства, сообщества и глобальное управление // Социологические исследования. – 2003. - № 1.

8. Марцинкевич В. Й., Соболева И. В. Экономика человека: Уч. пособие. – М.: Аспект пресс, 1995.

9. Олсон М. Логика коллективных действий. – М.: Экономика, 1995.

10. Пригожин А. И. Социология организаций. – М.: Наука, 1980.

11. Симончук Е. В. Средний класс: люди и статусы. – К.: Ин-т социологии НАН Украины, 2003.

12. Соціальна економіка Навч. посіб. / Кол. авт. О.О. Бєляєв, М. І. Диба, В. І. Кириленко та ін. — К.: КНЕУ, 2005.

13. Хейне П. Экономический образ мышления. – М.: Основы, 1995.

14. Эггертссон Т. Экономическое поведение и институты. – М.: Дело, 2001.

5.1. Поведінка та функції сім'ї в економіці.

Сім’я - це найменша клітина нашого суспільства,

в якій, як у фокусі, відображається все життя нашої країни

(В.О.Сухомлинський).

"Економічна людина" належить як до місцевого співтовариства, організації, соціальних груп, так і до родини (клану) як вузлу "сильних зв'язків", де визначаються межі і послідовність доступу до ресурсів домашнього господарства, диференціюються господарські права й обов'язки його членів.

Сімейна (родинна) економіка поєднує сукупність різних видів сімейної економічної та фінансової діяльності, яка забезпечує задоволення потреб членів сім'ї (приватне домашнє господарство, формування й витрачання сімейного бюджету тощо).

В основі родинної економіки лежать потреби сім'ї. Вони мають тенденцію до постійного зростання, але сімейний бюджет є об'єктивним обмежником сімейного споживання. Тому члени сім'ї в реальних витратах постійно мають ураховувати можливі джерела й обсяги доходів. Невідповідність між потребами та можливостями їх задоволення — основна проблема родинної економіки. Особливості інституту домашнього господарства проявляються через неформальні соціально-економічні відносини завдяки тому, що домашнє господарство є зоною неформальної зайнятості, неформальних трудових відносин і неформального обміну.

Сім'я виступає як соціальний інститут - своєрідний ціннісно-нормативний комплекс, за допомогою якого регулюється й контролюється поведінка членів сім'ї, визначаються їхні соціальні та економічні ролі, функції, статуси. Контроль сімейних відносин може здійснюватися як стосовно відносин подружжя (між чоловіком і дружиною), так і стосовно батьківства (між батьками і дітьми), набувати формальних і неформальних форм. Якщо порушення сімейних норм має епізодичний характер, не призводить до розпаду сім'ї, відмови від батьківства, то такі відхилення від нормативної поведінки контролюються громадською думкою, за допомогою неформальних санкцій з боку родичів, друзів, товаришів по роботі тощо. Коли виникають постійні сімейні конфлікти, які призводять до розлучення, тоді державно-правові органи (суди) визначають права та обов'язки колишнього подружжя щодо користування майном, виховання дітей тощо.

Сім'ї залежно від соціокультурних, економічних, історичних та інших умов набувають різних типів і видів:

— за формою шлюбу: моногамні сім'ї (шлюб між одним чоловіком та однією жінкою); полігамні (шлюб одного чоловіка з кількома жінками); сім'ї, що базуються на шлюбі однієї жінки з кількома чоловіками (поліандрія); сім'ї, де шлюб має групову форму;

— залежно від сфери вибору чоловіка або дружини: ендогамні (укладаються між партнерами однієї соціальної групи) та екзогамні (між партнерами з різних соціальних груп);

— за ієрархією влади (престижу): патріархальні (влада належить чоловікові), матріархальні (влада у жінки), егалітарні (влада розподіляється між чоловіком і жінкою порівну);

— за місцем мешкання подружжя після шлюбу: патрилокальні (молоді мешкають у домі батьків чоловіка) та матрилокальні (у домі батьків жінки);

— за кількістю дітей - багатодітна, середньо дітна і малодітна сім’я (сімейна орієнтація);

— за типом культури сім’ї залежно від панівних норм статевої моралі: анти сексуальна (репресивну),про сексуальна (толерантну), змішана.

Зміст діяльності сім'ї розкривається в її функціях - способах прояву активності, життєдіяльності сім'ї та її членів, спрямованої на задоволення базисних потреб індивідів та суспільства. Домашнє господарство (сім’я) створює можливості для задоволення особистих потреб сім'ї у продуктах і послугах; регулює соціально-економічні дії учасників домашнього господарства за мережевою формою регуляції; забезпечує стійкість суспільного розвитку шляхом рекреації людського капіталу, відтворення способів обміну, виробництва і споживання у сім'ї, що забезпечує внутрішню згуртованість спільноти.

Функції сім'ї, які є історично зумовленими, змінюються за характером та ієрархією в залежності від соціально-економічного становища суспільства, наступні:

1. Репродуктивна, тобто відтворення населення, полягає у дітонародженні і духовно-моральному відтворенні людини в сім'ї.

2. Сексуальна або інакше - функція регулювання і контролю сексуальної поведінки людини в суспільстві.

3. Виховна (або функція соціалізації), що полягає в навчанні, і догляді за дітьми, їх соціальному захисті.

4. Рекреативна, яка сприяє розвитку особистості членів сім'ї. Ця функція набуває особливого значення за умов загального соціального напруження, збільшення стресових ситуацій у сфері професійної діяльності, у побуті. Відтак збільшується значущість психологічної терапії, емоційної стабілізації.

5. Комунікативна, тобто задовольняє потребу людини у духовному спілкуванні, яке ґрунтується на взаєморозумінні і взаємопідтримці.

6. Соціального контролю, реалізація якої передбачає здійснення моральної регламентації поведінки членів сім'ї у спілкуванні та взаємодії одного з одним.

7. Економічна, що набуває особливого значення у вирішенні проблем родинної економіки.

"Сімейна економіка" або "домашнє господарство" являє собою первинну і найвизначнішу ланку усієї соціально-економічної системи в країні. Сімейне життя - це сфера особливих відносин, де товарно-грошові відносини, які властиві ринковій економіці в цілому, тут не мають місця або набувають специфічних форм.

Поведінка людей у сфері особистого життя, за І. Беккером, підлягає дії загальних законів економіки взагалі, і соціальної, зокрема, але прояв цих законів зазнає особливого впливу і являє собою предмет спеціального розгляду.

Так, люди одружуються тоді, коли сподіваються отримати більше радощів від браку, ніж від життя наодинці і пошуків більш ідеального супутника.

Кількість дітей в родині залежить від витрат і благ, що пов'язані з появою дитини на світ. Так, люди намагаються мати менше дітей, якщо жінка працює і має добре оплачувану роботу, державні субсидії і податкові пільги на утриманців скорочуються, вартість освіти і придбання професії зростає тощо. Зростання добробуту, зокрема в розвинених країнах, призводить не до зростання, як слід було б очікувати, а до скорочення кількості дітей в родинах.

Люди розлучаються тоді, коли вони більше не вірять в те, що краще й надалі зберігати сім'ю.

"Криза сім'ї" поєднує такі явища як зменшення народжуваності та зростання кількості розлучень. Рівень розлучень зростає, коли заробітки жінок починають перевищувати доходи чоловіків; для таких жінок виграш від браку скорочується. Високооплачувана жінка розглядає своє подружнє життя як свого роду "міні-фабрику", підсвідомо спів ставляє, що дає їй нова робота на "сімейній міні-фабриці" разом з усіма благами подружнього життя, та її досить високооплачувана робота в офісі чи на виробництві. Якщо остання переважає, чоловік має мало шансів утримати жінку біля домашнього вогнища.

Чим більш послідовною є урядова політика щодо подолання дискримінації жінок, тим вищим є соціальний статус жінки, отже і її доходи, але тим глибша "криза сім'ї" і нижча народжуваність.

Поділ праці в домашньому господарстві реагує на зміни в зайнятості на ринку праці.

Моделі поділу праці в домашньому господарстві:

- Традиційна модель трудової залежності (Dependent Labour), коли жіноча ринкова зайнятість вторинна стосовно чоловічої і не торкається домашніх обов'язків жінки.

- Егалітарна модель адаптивного партнерства (Adaptive Partnership), коли при збільшенні зайнятості жінки на ринку праці чоловік бере на себе частину її домашніх обов'язків.

- Перехідна модель поступової адаптації (Lagged Adaptation), коли перерозподіл домашніх обов'язків відбувається, але з досить великим (часто в покоління) тимчасовим розривом.

Залучення жінки в сфери формальної зайнятості поки що не несе їй відповідного звільнення від домашніх обов'язків, а відмова від роботи поза домівкою не пов'язана з адекватним збільшенням вільного часу.

У домашньому господарстві класична "економічна людина", яка виступає, як правило, у ролі підприємця, що максимізує прибуток, чи споживача, який максимізує корисність, набуває інших якостей за специфічними соціально-економічними стратегіями домогосподарств.

Так, етика виживання селянських господарств (одна з їх базових стратегій) спирається на принцип "безпека понад усе" і виражається в запобіганні ризику, нехай навіть ціною зниження середніх доходів. Ця стратегія включає систему соціальних прийомів, сформованих віками: общинний перерозподіл землі, взаємну допомогу, добровільне фінансування суспільних потреб багатими хазяями, щоб гарантувати кожному "святе право на життя", застрахуватися від розвалу господарства перед загрозою різких коливань продуктивності за роками. "Критерієм віднесення діяльності до "праці" у домашньому господарстві , - вважає Е. Мінджіоні, - є внесок у матеріальне виживання".

В домашнє господарство характеризується не економікою, що ґрунтується на раціональному (грошовому) прорахунку варіантів використання обмежених ресурсів (за К. Поланьї - субстантивна економіка (substantive economy)), не конвенціональною максимізацією прибутку чи добробуту. На противагу фермерському господарству, що прагне до максимізації прибутку, селянське господарство орієнтується, за А. В. Чаяновим, на "побутові форми праце-споживацького балансу", намагаючись врівноважити вагу праці і рівень задоволення насущних потреб.

Однак, стратегія виживання, вважає В. В. Радаєв, не є єдиною політикою сімейного господарства. Їхні стратегії можуть бути розраховані на більш тривалу перспективу, по-своєму раціональні та можуть включаючи специфічні способи перспективного планування, які пов'язані, наприклад, із соціально-демографічним відтворенням (як і чого навчати своїх дітей, коли і з ким одружитися, де і на які засоби побудувати будинок молодим до того, як у них з'являться діти тощо); відтворенням домашнього господарства (відкладання заощаджень, нагромадження майна, одержання споживчих кредитів) з урахуванням інтересів і можливостей наступних поколінь. Так, домашнє господарство і фірма демонструють різні типи раціональності.

У господарській стратегії домашнього господарства сплітаються раціональні і традиційні, ціннісні й афективні елементи. Незважаючи на розвиненість сучасної сфери послуг, дуже багато обтяжливих обов'язків, як і раніше, виконуються усередині домашнього господарства, хоча економічно ефективніше було б найняти професіоналів. Багато людей просто не хочуть запрошувати в оселю "чужих" чи віддавати особисті речі "з дому".

У країнах "ринкової економіки" "сімейна економіка" становить основу усієї національної економіки. Лише невелика частка власності в такій економіці належить не сім'ям конкретних громадян, а державі.

Оскільки ринкові економіки засновані на приватній власності, то значна частка грошових надходжень в "домашніх господарствах" пов'язана так чи інакше з власністю різних видів. У такій економіці сім'ї виступають власниками різних видів виробничих ресурсів. Так, родини можуть володіти певними комерційними об'єктами (фабрика, завод, магазин, транспортний засіб, кафе), мати землю, цінні папери (акції, облігації), певні накопичення коштів в банках. Нарешті, сім'ї мають найцінніший ресурс - робочу силу членів своїх родин або родичів.

На усі види власності члени сім’ї отримуються доходи у певній, особливій формі. Так, комерційні об'єкти можуть приносити прибуток у формі "доходу на власність", цінні папери - дивіденди або доходи корпорацій, банківські заощадження - процент, земельні ділянки, що надаються в оренду, приносять ренту. І нарешті, на робочу силу, застосовувану в різних галузях народного господарства, отримується заробітна плата, підприємці - чи торговий чи промисловий прибуток, а люди творчої праці - гонорар за юридичну послугу, написання книжки, виступ артиста тощо. У структурі "сімейних доходів" відбивається вся сутність економічної системи.

Основу "соціальної економіки" і всього "домашнього господарства" становить сімейний бюджет – загальний обсяг та структура всіх доходів та витрат сім'ї за певний період часу (місяць, рік). Вивчення сімейних бюджетів окремих родин дає досить повне уявлення про стан економіки будь-якої країни. Дані про сімейні бюджети дають змогу оцінити ступінь економічного розвитку країни.

Закономірності (закон) Е. Енгеля. Із зростанням сімейних доходів:

• питома вага витрат сім'ї на харчування знижується,

• частка витрат на одяг, житло і комунальні послуги змінюється мало,

• частка витрат на задоволення культурних та інших нематеріальних потреб помітно зростає.

Це пояснюється тим, що чим більш нагальною є потреба, тим меншою мірою її задоволення залежить від величини доходу. За Е. Енгелем частка сімейних витрат на харчування є важливим показником економічного розвитку країни в цілому: чим менший відсоток цих витрат, тим вищим є рівень економічного розвитку.

За цим показником порівнюють рівень добробуту різних груп населення як в межах однієї країни, так і добробут громадян різних країн.