3. Соціальне партнерство. Громадянське суспільство.

Соціальне партнерство являє собою такий тип і систему відносин між роботодавцями і працівниками, за якого в межах соціального миру забезпечується узгодження їхніх соціально-трудових відносин. Функціонування системи соціального партнерства здійснюється на тристоронній (трипартизм) співпраці спілки підприємців (підприємців), тобто роботодавців, профспілок та органів державної влади.

Гарантією ефективного функціонування механізму соціального партнерства є чітке визначення інтересів кожної з трьох основних соціальних сил суспільства, розумний розподіл ролей і відповідальності за визначення і реалізацію спільної соціально-економічної політики.

Мета соціального партнерства полягає в прагненні держави, роботодавців і найманих працівників досягти загального блага в суспільстві через підвищення продуктивності праці, розвиток науково-технічного прогресу, збільшення валового національного продукту, підвищення рівня життя.

Згідно з принципами, розробленими Міжнародною організацією праці (МОП), соціальне партнерство має ґрунтуватися на демократичних засадах: свободі, справедливості, плюралізму, бажанні сторін досягти взаєморозуміння та наданні можливостей брати участь у прийнятті спільних рішень.

Правовою основою системи соціального партнерства є Конституція України, Закони України «Про колективні договори і угоди», «Про професійні союзи, їх права і гарантії діяльності» інші закони і нормативні правові акти, що регулюють трудові відносини, положення і рекомендації МОП.

Держава забезпечує правове регулювання взаємовідносин між партнерами, організовує і координує переговори, встановлює, гарантує і контролює дотримання мінімальних норм і гарантій у сфері праці і соціально-трудових відносин (умови оплати праці, відпочинку, соціального захисту населення тощо).

Підприємці (роботодавці), захищаючи свої інтереси і права як власників засобів виробництва, у соціальному партнерстві вбачають можливість проведення погодженої технічної, економічної політики без різких потрясінь і руйнівних конфліктів. Підприємці несуть основну відповідальність за результати господарювання, забезпечення належних умов праці і розмірів її оплати та фінансового забезпечення соціального захисту працівників.

Профспілки як захисники і виразники інтересів найманих працівників покликані виборювати і захищати соціальні, економічні та професійні права працівників, боротися за соціальну справедливість, сприяти створенню для людини належних умов праці й життя.

Система соціального партнерства об’єднує можливості держави, підприємців і профспілок для досягнення соціального миру, сприяє створенню належних умов для економічного розвитку країни, позитивно впливає на формування і використання трудових ресурсів. Здійснення цього відбувається за допомогою розроблення і реалізації узгоджених економічних і соціальних програм, забезпечення певних гарантій щодо оплати праці, робочого часу і відпочинку; регулювання ринку праці і створення необхідних умов для підвищення ефективності зайнятості населення; забезпечення на виробничому рівні згідно з угодами і договорами належних умов для ефективного використання трудового потенціалу.

В Україні система соціального партнерства охоплює: сферу дії, зміст колективних договорів і угод, сторони переговорів та їхні повноваження, періодичність переговорів і процедури вирішення конфліктів.

Під час ведення колективних переговорів, укладання договорів та угод, взаємних консультацій і контролю, а також вирішування колективних спорів необхідно брати до уваги, окрім загальних принципів всієї системи соціального партнерства, деякі специфічні. У процесі здійснення колективних переговорів партнерство повинно ґрунтуватися на:

• основі трипартизму, тобто представництва уряду або виконавчих органів влади (держави), профспілок і підприємців;

• рівності сторін на переговорах і недопустимості ущемлення прав працівників і підприємців;

• довірі у відносинах;

• знанні і повазі щодо прав і обов’язків один до одного, недопущенні конфронтації;

• відкритості і доступності переговорів;

• умінні слухати партнера;

• додержанні культури полеміки, дискусії, критики;

• обов’язковості і надійності, необхідності завершувати переговори домовленістю.

Укладання колективних договорів повинно ґрунтуватися на таких принципах: дотримання норм законодавства; рівноправність сторін; вільний вибір і обговорення питань, які становлять зміст колективних договорів і угод; добровільність взяття зобов’язань; реальність забезпечення зобов’язань, що беруться; більша вигода для трудівників під час прийняття даних колективних угод (договорів) порівняно з попередніми.

Під час взаємних консультацій і контролю необхідно дотримуватися таких принципів:

— регулярність проведення консультацій у процесі співробітництва;

— систематичність контролю і відповідальність;

— відповідальність за неподання інформації;

— гласність під час здійснення контролю за додержанням договорів, угод.

У процесі вирішення колективних спорів (конфліктів) необхідно дотримуватися таких принципів: пріоритетність примирювальних методів, які повинні застосовувати примирювальні комісії та арбітраж; використання страйку як крайнього засобу вирішення трудового спору; прагнення сторін до скорішого урегулювання конфлікту і підписання угоди.

Система соціального партнерства повинна являти собою взаємозв’язаний і узгоджений механізм функціонування різних видів угод і колективних договорів, що забезпечують надійні гарантії й ефективне регулювання заробітної плати.