3. Сутність, суб’єкти і моделі соціальної економіки як практики

Соціальні системи створюються людьми, є сферою їх діяльності та об'єктом їхнього впливу. Родовою ознакою цих систем виступає їх людська природа та сутність. Це обумовлює і міцність, і слабкість соціального управління, його творчий характер і можливість виявлення суб'єктивізму, волюнтаризму.

Соціальні функції економіки в найзагальнішому вигляді можна звести до такого:

• забезпечувати підйом добробуту населення;

• виражати та захищати інтереси всіх прошарків населення;

• забезпечувати плюралізм й сполучення різних форм власності;

• підтримувати множинність форм і механізмів господарювання.

За самим загальним підходом до розмежування соціальних систем їх можна підрозділити на два види: 1) системи у вигляді соціальних явищ різного роду; 2) системи-організації.

СЕ у формі окремих явищ, процесів, експериментів здобуває прояву з стародавніх часів, проте як загальна тенденція, усвідомлена й керована сучасна практика розвинутих країн світу виникає у якості певної альтернативи ринкового і державного регулювання.

Передумови розвитку сучасної СЕ:

• починають зменшуватися функції держави в соціальній сфері;

• розширюються ринкові інструменти вирішення соціальних проблем;

• розмиваються межі традиційно прийнятих секторів.

Завдання розвитку сучасної СЕ:

• задоволення потреб, які не належним чином задовольняються ринком і державою;

• розвиток здібностей суспільства в досягненні не комерційних цілей;

• необхідність пошуку інноваційних рішень проблем в соціальної сфери;

• підтримка держави в рішенні соціальних проблем,

• залучення маргінальних верств населення до суспільного життя, їх соціальної інтеграція в суспільство.

СЕ – це: 1) форма організації економічної діяльності суспільства, яка направлена на задоволення соціальних потреб; 2) гнучкий і стійкий інструмент досягнення соціальних цілей; 3) безперервний процес (реальні рухи у вирішенні соціальних проблем) місцевих общин і маргінальних верств населення.

Характерні риси організації СЕ:

• економічна: ринок (60-80%), держава (40-20%), 20-30% ВВП на соціальні програми;

• соціальна: демократичне суспільство, розвиток якого проявляє наступну закономірність: за розвитком демократичного суспільства державна влада зменшується, демократичний плюралізм збільшується;

• морально-ідеологічна: релігії миру.

Функції СЕ:

• підвищення добробуту населення;

• зміцнення потенціалу суспільства в рішенні соціальних проблем;

• надання робочих місць і стимулювання створення нових робочих місць;

• охорона навколишнього середовища;

• підтримка економічного зростання.

Показники (критерії) СЕ відбивають соціальний добробут населення (згідно методиці ООН): стан здоров'я населення і демографічні умови його відтворення; умови праці, зайнятості і організації праці;рівень освіти, грамотності; забезпеченість житлом; соціальне забезпечення тощо. Інтегральний показник розвитку людського потенціалу, введений ООН наприкінці ХХ ст., включає наступні складові: 1) купівельна спроможність населення (ВВП на душу населення); 2) середня тривалість життя; 3) рівень грамотності.

Основні цінності соціально-економічних ініціатив:

• служба для членів суспільства (не дохід, не прибуток);

• автономне управління (не держава, не ринок);

• демократичний процес ухвалення рішень;

• верховенство особи і роботи над капіталом;

• розширення прав і можливостей на основі принципу участі.

Суб’єктами соціальної економіки є носії економічних взаємин: людина як суб'єкт та об'єкт економіки; підприємство (соціальні, соціально-орієнтовані, підприємства соціальної сфери), держава.

Соціальні підприємства, що за мету мають задоволення потреб населення, характеризуються наступними рисами:

• економічні: безперервна діяльність по виробництву товарів і послуг; автономія; ризики; мінімальна вартість товарів і послуг;

• соціальні: ініціатива громадян; демократичне управління; обмеження в розподілі прибутку (перерозподіляється або виділяється власником в обмеженій якості); орієнтація на благо суспільства.

Соціальні підприємства набувають наступних організаційних форм: кооперативи; підприємства соціальної взаємодопомоги (найчастіше –товариство взаємного страхування, де статутний капітал є неділимий); приватні та державні (казенна, державно-бюджетна, муніципальна) підприємства; асоціації та фонди.

Перші соціальні підприємства з’являються у сфері побутових послуг, інтеграції безробітних, розвитку несприятливих регіонів.

Асоціації – це об'єднання знань і діяльності (фізичних і юридичних осіб) в загальних інтересах. Фонди – це органи з залучення і використання грошових та інших засобів на проекти або діяльність суспільства.

Соціально-орієнтовані підприємства є соціально значущими, беруть участь в соціальній діяльності. Відмінні риси соціально-орієнтованих підприємств:

1) реалізація не тільки прав, а й зобов'язань власника;

2) розщеплення «пучка прав власності» і передача частини прав власності працівникам.

Інструменти впливу на соціальні і соціально орієнтовані підприємства з боку держави: для державних підприємств встановлюються прямі адресні соціальні показники; для приватних підприємств на договірній основі визначаються соціальні цілі; обмежуються права і посилюються обов'язки титульних власників; державні замовлення і пільгові кредити для реалізації соціальних потреб; цільові інвестиції.

Практика соціальної держави зароджується одночасно з виникненням держави як інституту. Модель політичного порядку держави спирається на етичні основи індивідуальності, солідарність і субсидіарність. Включає різні види порядків: рамковий (підтримується державою); конкурентний (підтримується досконалою конкуренцією); валютний (підтримується центральним банком); суспільний (підтримується суспільством, ґрунтується на свободі та гідності людини).

Визнанням реального існування соціальної економіки слугує не стільки її соціальна орієнтація, скільки її якісна спрямованість. Критерій тут у тому, на які саме елементи соціальної структури спрямована економічна діяльність, яким кла­сам, групам, верствам вона сприяє. Якщо це стосується масових прошарків населення, то така економіка буде вже не просто соціальною, а демократично орієнтованою, тому що вона задовольняє їх основні інтереси.

Класифікація моделей СЕ:

1. По домінуючих інтересах (Заславська Т. М.):

• олігархічний (еліти, вищих верств населення);

• демократичний (середнього класу);

• охлократичний (малозабезпечених верств населення).

2. По організації суспільного устрою:

• соціальна держава (тоталітарна держава вирішує соціальні проблеми);

• соціально орієнтована економіка (змішана економіка, де у вирішенні соціальних проблем взаємодіють ринок і держава);

• соціальна економіка (новий синтез ринку, держави та інститутів громадянського суспільства у вирішенні соціальних проблем).

3. По національних моделях організації соціальної економіки: шведська; нідерландська; англосакська; німецька; французька; японська тощо.