3. Зміст договору

Зміст будь-якого зобов'язання і, передусім договірного, ви­значено відомою тріадою юриста Павла: dare, facere, praestare; dare — в розумінні передати право власності на яку-небудь річ однією особою іншій; facere — «зробити», тобто виконати певні дії або утриматися від їх виконання; praestare — «надати» річ у тим­часове користування або надати певні послуги. Зміст зобов'язання (договору) визначає відповідні права й обов'язки сторін: оскільки сторони домовилися про вчинення якогось діяння, то в другої сто­рони виникає право вимагати його виконання, а перша повинна ви­конати зазначене діяння.

При цьому слід мати на увазі, що в римському рабовласницько­му суспільстві договорів з приводу виконання якоїсь фізичної ро­боти було порівняно мало. Її виконували раби, а з ними договорів не укладали. І все ж римське право знало договори про найм робо­ти, виконання послуг та інші, предметом яких була саме робота.

Крім зазначених елементів, зміст договору включав у себе й ін­ші. Вони поділялись на три види: істотні (необхідні), звичайні і ви­падкові. Істотними визнавалися такі, без яких договір взагалі не виникав (наприклад, в договорі купівлі-продажу товар-ціна). Кож­ний договір мав свої специфічні необхідні елементи, які об'єднува­лися однією властивістю — без них договір не міг існувати. Разом з тим, у договір могли входити і елементи, без яких він не втрачав юридичного значення. Наприклад, у той же договір купів­лі-продажу включався пункт, який встановлював обов'язок про­давця доставити товар у домівку покупця. Це не було, безумовно, обов'язковим. Такі складові змісту договору називалися звичайни­ми. Крім них, за бажанням сторін у договір могли входити елемен­ти, які не були для даного договору необхідними і звичайними. Їх називали випадковими (умови, строки).

Умова як фактор дійсності договору відрізняється від умови як випадкового елементу в договорі. В даному разі вона розглядаєть­ся в останньому значенні. Як випадковий елемент умова включа­ється в договір тільки за бажанням сторін і є застереженням у до­говорі, що ставить його чинність у залежність від настання пев­ної обумовленої в ньому подїі. При укладенні не відомо, настане ця подія чи ні, якщо настане, то договір набуває чинності або припи­няє її. Якщо настання чинності договору обумовлено настанням цієї події, то така умова називається відкладальною, або суспензивною. Наприклад, настання чинності договору купівлі-продажу будинку поставлено в залежність від переїзду продавця на проживання в інше місто. Він переїде в інше місто, договір набуває чинності, не переїде — договору немає.

Якщо ж чинність договору продовжується до настання обумов­леної події, то така умова називається від міняльною, або резолю­тивною. При відміняльній умові договір набуває чинності відразу після його укладення і припиняє з настанням даної умови, а при відкладальній умові — набуває чинності тільки при настанні даної умови. Прикладом відкладальної умови може бути здавання в найм будинку до одруження сина.

Строки. Чинність договору може бути поставлено в залежність від настання певного строку. В цьому і умови, і строки подібні між собою. Відмінність полягає в тому, що умова може настати або не настати, а строк завжди настане, хоча може бути невідомим. Якщо настання строку зазначено точно — це певний строк (наприклад, договір укладено на два місяці), а якщо ні (наприклад, договір ку­півлі-продажу набере чинності зі смертю спадкодавця) — невизначений строк. Строки (як і умови) поділяються на відкладальні і відміняльні. Договори, не обтяжені умовами і строками, називали­ся чистими. Умова не повинна суперечити закону, добрим звича­ям і бути можливою до виконання.

Мета договору. Найближча мета, задля якої укладається дого­вір, називається паузою. Наприклад, покупець зобов'язується спла­тити продавцю певну суму, щоб набути певну річ. Останнє і є най­ближчою метою, заради якої укладався договір. Вона одночасно є матеріальною підставою його укладення. Договори, в яких мета (кауза) проглядається чітко, називаються каузальними. Проте не в усіх договорах кауза помітна. Є такі, сторони в яких чомусь приховують мету, заради якої укладають договір (наприк­лад, стипуляція). Ці договори ніби абстраговані від своєї мети і на­зиваються абстрактними.