7. Правове становище вільновідпущеників

Відпущений на волю раб називався вільновідпущеником (liberti, libertini). Він набував правового статусу свого володаря, який від­пустив його на волю. Так, раб, відпущений на волю римським гро­мадянином, формально одержував статус римського громадянина, який, однак, збігався зі статусом вільнонародженого римського громадянина. Такий вільновідпущеник називався лібертином. Як­що ж раб одержував свободу з рук латина або перегрина, то його правовий статус визначався їх становищем.

Вільновідпущеник, що одержав статус римського громадянина (лібертин), не міг брати шлюб з вільно народженою римською гро­мадянкою аж до початку принципату, а заборона брати шлюб з особою сенаторського звання зберігалася до Юстиніана.

Вільновідпущеники за обсягом публічних прав істотно відрізня­лися від римських громадян. Вони не могли служити в римських легіонах, брати участь у роботі народних зборів і голосувати.

У цивільно-правовій сфері правовий статус вільновідпущеника характеризувався певною залежністю від свого колишнього воло­даря — патрона та його сімейства. Вільновідпущеники зобов'язані були виявляти повагу до свого патрона та членів його родини. Вони повинні були сприяти патрону в публічних справах і надавати певні послуги. Таке ж ставлення вільновідпущеники мали виявляти і до низхідних патрона. У разі потреби вільновідпущеники зобов'язані були аліментувати не тільки колишнього патрона, а й його дітей, батьків.

Зміст послуг, які вільновідпущеник зобов'язаний був надава­ти патрону та його родичам, визначався спеціальною урочистою обіцянкою, яку він давав після звільнення. Зловживання рабовласників-патронів, очевидно, набули такого поширення, що виклика­ли певну реакцію з боку влади — претор Рутілій у 118 р. до н. е. ввів до едикту положення, за яким чітко визначалися права пат­рона (Д. 38.1.2.1).

Істотно обмежувалися і майнові права вільновідпущеників на користь їхніх патронів. Так, наприклад, спадщина вільновідпуще­ника після його смерті без заповіту переходила до патрона. Багаті ж вільновідпущеники (понад 100 тисяч сестерцій) зобов'язані були частину спадщини залишати патрону; половину — при одному спадкоємцеві; третину — при двох спадкоємцях. Лише наявність трьох і більше спадкоємців у самого вільновідпущеника звільняла його від цього обов'язку (Гай, 3.42). За агнатським правом патрон автоматично ставав опікуном вільновідпущениці і був її спадкоєм­цем (Гай, 3.43). Від цього обов'язку її звільняла лише наявність у неї своїх чотирьох дітей (Гай, 3.44). Обов'язки вільновідпущеників переносилися і на дітей патрона після його смерті.

Вільновідпущеник не міг звинувачувати патрона і його дітей у вчиненні кримінальних дій. Викликати патрона та його наступників до суду вільновідпущеник міг лише з дозволу претора (Д. 2.4.4.1).

Діти вільновідпущеника вважалися вільнонародженими, оскіль­ки відносини патрона з вільновідпущениками були довічними.

Ульпіан зазначав: «Претор говорить: «Висхідних родичів пат­рона, дітей патрона і висхідних патрона не повинні викликати до суду без мого дозволу (розпорядження)». Висхідних родичів варто розуміти в значенні осіб обох статей, проте постає питання: до якого ступеня споріднення? Деякі називають висхідними осіб до прапрапрадіда, а більш віддалених називають предками. Помпоній передає, що так вважали стародавні юристи, але Гай Касій нази­ває висхідними родичами всіх незалежно від ступеня споріднення. Така думка видається моральною і пануючою.