9. Юридичні особи

Стародавні римські юристи уже давно звернули увагу на одну цікаву обставину в суспільному житті: суб'єктом правових відносин може бути не тільки фізична особа, а й об'єднання осіб. Проте це об'єднання в обороті виступає як єдине ціле, якісно відмінне від тих фізичних осіб, які його складають. Такими соціальними одиницями, що наділялися правами приватних осіб, в римському праві були професійні й релігійні об'єднання, громадські общини, державна каз­на.

Як і в багатьох інших випадках, римляни не розробили поняття юридичної особи як особливого суб'єкта приватних прав. Згодом фізичним особам почали протиставляти осіб юридичних як ще один тип суб'єктів права. Вже в Законах XII таблиць зга­дувалися різного роду об'єднання релігійного характеру, які могли бути власниками певного майна. Кількість їх зростала. Проте для широкого розвитку цієї правової структури в Римі ще не було на­лежних соціально-економічних умов. Не було і терміна «юридична особа», хоча саме поняття застосовувалося і використовувалося в обороті досить часто. Принаймні, заслуга римлян у створенні ін­ституту юридичної особи незаперечна. Саме римському праву ми зобов'язані тим, що правові системи Європи успадкували його і міцно закріпили у своєму обороті, хоча в господарському житті Риму юридичні особи значної ролі не відігравали навіть у пору розквіту торгівлі і господарства.

Римські юристи звернули увагу на те, що в окремих випадках майно належало не окремим громадянам — фізичним особам, а об'єднанням. Так, юрист Марціан зазначає: «Належать сукупності, а не окремим особам, наприклад, театри, що знаходяться в общині, а також стадіони» (Д. 1.8.6.1). Інший юрист Альфен наводить таке спостереження: якщо в легіоні з плином часу повністю поновиться склад воїнів, то легіон все ж залишається тим самим. Так само ко­рабель, на якому внаслідок ремонту всі частини повністю замінені. Він залишається тим самим. Далі Ульпіан проголошує: «Стосовно декуріонів чи інших сукупностей не має значення, чи всі залиша­ються, чи залишається частина, чи весь склад змінився. Навіть якщо дана сукупність звелась до однієї людини, то переважно ви­знається, що можна пред'явити вимоги до неї в суді і вона може заявляти вимоги в суді, бо право всіх зосередилось в одному і за­лишається ім'я сукупності. Якщо є борг на користь сукупності, то це не є боргом окремій людині» (Д. 3.4.1—2).

Проте ці висловлювання ще не завершували оформлення фігу­ри юридичної особи, а лише визнавали за такими об'єднаннями певні права і обов'язки. Більш чітким виявом ідеї юридичної особи було визнання за муніципіями (міськими общинами) права на са­моврядування і господарську самостійність. Це знайшло правове вираження в тому, що муніципії в своїх майнових відносинах одержали можливість керуватися нормами приватного права. Цим вони були прирівняні до статусу фізичних осіб. Потім така ж пра­воздатність визнається за іншими корпораціями. І все ж розвиток юридичних осіб стримувався.

Результатом тривалого і досить складного розвитку ідеї юридич­ної особи стало визнання класичним правом таких ознак цього суб'єкта права:

а) в галузі приватно-правових відносин корпорації прирівню­валися до фізичних осіб. Гай уже визнав, що общини розглядають­ся як приватні особи (Д. 50.16.16);

б) вихід із складу об'єднання окремих осіб не впливав на його юридичне становище;

в) майно корпорації не було власністю її членів. Це власність самої корпорації як особливого суб'єкта права;

г) корпорація від свого імені мала право вступати у будь-які приватно-правові відносини як з фізичними, так і юридичними особами. Вони здійснювалися через фізичних осіб, уповноважених на це в установленому порядку.

На цьому створення правової фігури юридичної особи не завер­шилося. Залишався ряд нерозв'язаних проблем, які римлянам так і не вдалося вирішити через політичні й економічні причини. В епоху імператорів створення корпорацій було значно обмежено. Монархи взагалі боялися демократичних інститутів, тим більше об'єднань, діяльність яких могла бути небезпечною для них.

Найпоширенішими видами юридичних осіб в Римі були: скарб­ниця, муніципії, різні спілки осіб однієї професії — пекарів, м'я­сників, ремісників, могильників тощо. Першоджерела доносять до нас відомості й про інші професійні об'єднання — об'єднання різних відкупників, які брали на відкуп ренту з громадських зе­мель, золоті та срібні копальні, об'єднання рибалок, сурмачів то­що. Визнавалися юридичними особами різного роду релігійні об'єднання.

Для здійснення своєї професійної діяльності дані об'єднання на­копичували певне майно, кошти, інколи досить значні. В силу своєї діяльності їм доводилося вступати у певні правові відносини з тре­тіми особами. Безперечно, їхня діяльність як внутрішня, так і з третіми особами була підпорядкована певним правилам. Чи визна­валися зазначені об'єднання юридичними особами в той час — од­ностайної думки в романській літературі з цього приводу немає. Своєрідна позиція щодо правового режиму римської держави. Деякі історики-романісти вважали, що римська держава, будучи власником (чи володільцем) різноманітного майна, була юридич­ною особою майже з моменту свого виникнення. Інші робили при­пущення, що вона до своїх майнових відносин не застосовувала положень приватної особи.

Сучасні романісти (зокрема, Дождєв Д. В.) вважали юридичною особою імператорську скарбницю (fiscus), а згодом — і все держав­не майно. Від державного майна, що належало принцепсу, слід відрізняти майно римського народу, який не був юридичною осо­бою і в цивільному обороті участі не брав. Навпаки, принцепс всту­пав у приватно-правові відносини, укладав різноманітні угоди, зая­вляв позови і відповідав за ними нарівні з іншими суб'єктами і не тільки як приватна особа стосовно свого особистого майна, а й як публічна особа — у властивій йому ролі суб'єктивного вираження римської державності.

Видається прийнятною думка, що з розвитком і ускладненням економічного життя певні зародки ідеї юридичної особи з'явля­ються як в діяльності корпорацій, так і в діяльності самої держави.

Розвиток ідеї юридичної особи свідчить, що корпорації могли успішно розвиватися лише за умови визнання їх власником на­лежного їм майна. Визнання кожного члена корпорації власником певної частки її майна не сприяло стабільності майнових відносин корпорацій з третіми особами.

Найяскравіші риси юридичної особи властиві були муніципіям, тобто міським общинам, які римською державою наділялися пра­вом самоврядування і господарської діяльності. Вони у своїй діяль­ності вступали в майнові відносини як приватні особи і керувалися при цьому приватним правом. Претор визнав за ними право пози­вати і відповідати по суду. Така ж процесуальна правоздатність була згодом надана і корпораціям.

Політика внутрішнього життя держави того часу також не сприяла розвитку юридичної особи. Із зміцненням імператорської влади особиста скарбниця імператора все більше зливалася з дер­жавною шляхом поглинання останньої. Носієм прав на все дер­жавне майно був імператор. Таким чином, втілення держави в осо­бі імператора витісняло ідею держави як носія приватних майно­вих прав, що тільки почала зароджуватися. Не сприяло цій ідеї і визначення правового режиму фіска: майно його не підлягало на-бувальній давності, зобов'язальні вимоги фіска забезпечувалися усім майном боржника і переважно перед вимогами інших борж­ників тощо.

У той же час обсяг правоздатності муніципій і приватних корпо­рацій був різний, особливо у сфері спадкування. Юридичні особи стають носіями і деяких особистих прав — муніципіям надавався патронат над вільновідпущениками, що зумовлювалося майновим інтересом останніх.

У першій половині існування республіки приватні корпорації виникали вільно, без будь-яких обмежень з боку держави. Проте уже в І ст. до н. е. створення їх було істотно обмежено. Ю. Цезар, скориставшись цим, розпустив всі корпорації, крім найстаріших, потім заборонив без дозволу імператора утворення будь-якої кор­порації, крім релігійних і деяких привілейованих (наприклад, по­ховальних товариств).

Діяльність юридичної особи припинялась з досягненням мети, для якої вона була створена, а також з вибуттям всіх її членів. Мінімальна кількість, необхідна для існування юридичної особи, —три чоловіки. Крім того, вона розпускалась, якщо її діяльність на­бувала незаконного характеру.

Подекуди юридичні особи могли приймати на себе обов'язки патронату, але у більшості випадків вони не могли бути спадкоєм­цями.