13.Господарські реформи 1957 р. Та 1965 p., їх суть та соціально-економічні наслідки.

У 1957 р Хрущов замість староi міністерсько вертикальноi системи ввiв нову територіально-горизонтальну систему управлнiння, засновану на радах народного господарства (раднаргоспи). Новоутворенi органи здiйснювали улравління господарством в окремих економічно-адміністративних районах. Уряд вважав, що реформа допоможе рацiональніше виконистовувати ресурси подолати галузеву роз ‘єднаність і вiдомчі бар’єри.Органiзація раднаргоспiв мала певний ефект. Було закрито сотні дрiбних підприемств, якi дублювали одне одного. Вивільнені виробничі площі задіяні для виробництва нових видів продукції.

Проте кардинальних змін у розвитку економіки не вiдбулося. Реформи М. Хрущова носили половинчастий характер. По-старому Москва ставила виробничi завдання, встановлювала цiни на основнi види товарiв,забирала значнi суми прибуткiв. I найголовнiше — держбанк СРСР, який регулював господарську дiяльнiсть пiдприемств, не став ближче до Україiни.

Поставивши у 1957 р. перед країною завдання за 20 рокiв догнати i перегнати CШA,він старанно вираховував,скiльки тон залiза має виробити Радянський Союз на душу населення, щоб реалiзувати задумане. Iронiя полягала в тому, що США, як й iншi промислово розвинутi країни, у той самий час розвивали новi технології,якi не потребували такої кiлькості металу. Хрущов зайнявся реформуванням сiльського господарства. Були пiдвищенi закупiвельнi цiни на сiльгосппродукцiю, збiльшено асигнування аграрного сектору, змiцнена його матерiально-технiчна база тощо. Колгоспам i радгоепам було наказано збiльшити посiви кукурудзи, гороху та деяких iнших культур, що повинно було пiдняти рiвень кормової бази тваринництва. У цiлому добру iдею в умовах радянськоi дiйсностi, безвiдповiдальностi i загальної безгосподарностi було по~нiстю дискредитовано. Кукурудзу почали сiяти на пшеничних полях. Що привело до значних збитків всого господарства країни. Волюнтаристським методом Вирiшував М. Хрущов проблеми забезпечення людей продуктами харчування. .

У 1965 р. до влади в СРСР прийшло нове партiйно-державне керiвництво, очолене Л. Брежневим.Свою дiяльнiсть воно також роэпочало з економiчної реформи, яка часто ототожнюсться з iменем тогочасного Голови

53.Розвиток економіки України в 70-80 pp. XX ст.

На середину 70-х рокiв радянська економiка повністю втратила притаманний для 50—60-х рокiв динамiзм, розвиваючись суто екстенсивними методами. Україна була перетворена на iнтегральну частину “загальносоюзного народногосподарського комплексу , тут розміщувалися виробництва з незавершеним циклом, у т. ч високотехнологiчні. Традицiйно розвинутi iндустрiальнi галузі (видобуток вугiлля i металевих руд, важке машинобудування, виробництво металiв) швидко занепадали через брак нових технологій, ставали нерентабельними, якiсть iхньої продукцiї неухильно знижувалася. Серйозною вадою економічної полiтики центру, яка негативно позначилася на Українi, стала також орiєнтацiя на так званi валовi показники виробленої продукцiї, що призводило до суттєвого зниження якостi.

Нарештi, саме в центрi ухвалювали рiшення щодо розмiщення пiдприемств атомноi енергетики на територiї республiки, в результатi яких проводилась злочинна полiтика будівництва реакторiв у густозаселених i мало пристосованих до цього

мiсцевостях. В Українi, на яку припадало лише 2,6% території Радянського Союзу, було побудовано близько 40% атомних енергоблокiв СРСР. Причому значна частина з них працювали не на Україну, а виробляли енергiю для европейських країн РЕВ.

Основою радянської економiки, як i раніше, були паливноенергетичний i вiйськово-промисловий комплекси.

Скута ланцюгами командно-адмiнiстративної системи економiка поступово втрачала чутливiсть до НТР. Розвиток промисловостi вiдбувався шляхом надмiрних витрат, нарощування паливно-енергетичної та хiмiчної бази. Не вистачало товарiв широкого вжитку. Промисловi плани Радянського Союзу й України не виконувалися. На виробництво одиницi нацiонального доходу в СРСР витрачалося в 2 рази бiльше сировини i матерiалiв, нiж у розвинёних країнах.

Акалогiчною була ситуацiя в аграрному секторi. Запроваджувалися масштабнi програми механізації та хімізації сільського господарства, колосальна увага придiлялася мелiорації. Протягом десятилiття у галузь було вкладено 27% ycix капiталовкладень в українську економiку. Однак усе це давало мiзерний, а часом протилежний результат. Механiзацiя перетворилася у постачання колгоспам i радгоспам низькоякiсної технiки, хiмiзацiя вироджувалась у забруднення земель

i сiльськогосподарськоi продукції хiмiкатами, а меліорація приводила до розорення родючих земель i порушення екологiчного балансу.

Загалом складалась абсурдна ситуація калiталовкладення зростали, а вiддача вiд них зменшувалася.

Певний час радянському керiвництву вдавалося послаблювати негативнi наслiдки економiчної політики форсованим постачанням на свiтовий ринок енергоносіїв — нафти i газу.Але переорiентацiя iндустрiально розвинутих краiїн на енергозберiгаючi технологiї на початку 80-х рокiв призвела до зниження попиту на нафту, що значно зменшило валютнi надходження в СРСР.