61. Сільське господарство Укр. В 13 перш пол. 17 ст.

Одна из географических особенностей Киевской Руси – деление страны на природные зоны – предопределила ее экономическое развитие в лесных и степных районах, привела к заметной разнице между севером и югом.

В степной зоне первоначально использовалась переложная система земледелия, за­клю­ча­вшаяся в том, что после первых урожаев землю оставляли под паром на несколько лет, не соблюдая какого-либо определенного чередования – позже появилось двуполье и трехполье. На юге плуг (рало) использовался со скифских времен, а в качестве тяг­ловой силы – лошади или волы. Плужное земледелие было эффективным и давало отно­сительно высокие и стабильные урожаи. В этот же период стало применяться железо при изготовлении земле­дельческих орудий.

В лесной зоне работа должна была начинаться с вырубки деревьев и выжигания под­леска. Такая система называется подсечно-огневой. В первый год, очищенные от лесной растительности, поля удобренные древесной золой давали высокий урожай, однако, в последующем урожайность резко падала и через три-че­ты­ре года такие участки земли становились непригодными для использования а земля нуждалась в длительном отдыхе.

Система подсечного земледелия, практиковавшаяся на протяжении нескольких веков в Восточной Европе, явилась фактором деградации почв, существенно отразилась на со­стоянии ландшафтов лесной и лесостепной зоны, в первую очередь, дерново-подзоли­стых, серых лесных и оподзоленных черноземов. Значительные изменения основы древ­него агроландшафта обусловили смену растительности и животного мира обширных тер­риторий.

Из зерновых культур на юге выращивали пшеницу, гречиху, полбу, пшено и др. на севере – озимую рожь, яровую пшеницу а также овес, ячмень и просо. При трехпольной системе возделывали следующие культуры: волокнистые, пригодные для ткачества (лен и коно­плю); бобовые (горох и чечевицу) и репу на отдельных полях.

Вокруг Киева и других городов были огороды, которые часто располагались в реч­ных поймах и других низких влажных местах. Выращивали капусту, горох, репу, лук, чеснок и тыкву. Есть упоминания об огородничестве на монастырских землях и в част­ных поместьях.Разводили свиней, коров, овец, коз. В индивидуальных хозяйствах и сельских общинах киевского периода и в последую­щие века преобладало натуральное производство, разделение занятий было слабым; зем­леделие сочеталось с животноводством, промыслами, сельскими ремеслами, и др. видами деятельности.

16. Довготривалий процес закріпачення українського селянства. Литовські статути.

Економічний розвиток України в другій половині 14-16 вв був зумовлений її бездержавним статусом, перебуванням її у складі сусідніх держав: Великого Князівства Литовського та Польського королівства., з 1569- Речі Посполитої. Процес феодалізації земель полягав у розподілі землі та її юридичному закріпленню за власником. Земельна власність зосереджувалась в руках королів, магнатів, шляхти, церкви. Упродовж 16 ст. виникає і розвивається козацьке землеволодіння. Воно поділяється на маєтки реєстрових і запорозьких козаків. Аграрні відносини польско-литовської доби регулювалися правовими актами: литовськими статутами та іншими .За Литовськими статутами 1529шляхтич мав право лише на рухоме майно, якщо володів маєтком на військовій служби магнатові. Перший Литовський статут вводив ряд обмежень для селян: їм заборонялось без дозволу панів купувати або давати землю у заставу. Литовскі статути 1566 р скасували основне обмеження щодо шляхетської земельної власності, шляхетська вотчина може відчужуватися без дозволу великого князя визнали за селянством право лише на рухому власність , а продаж селянської землі дозволялось лише в межах одного маєтку. Важливу роль у розвитку аграрних відносин відіграла «устава про волоки»Згідно з « Уставою» всі землі перемірювались і ділили на волоки.Селянскі наділи вважались спадковими.Волочний переділ зруйнував громадські порядки, що перед тим існували в Україні. Він юридично закріпив належність селян феодалами.Третій Литовський статут 1588 остаточно закріпачили селян.Їм заборонялось самостійно брати участь у судочинстві, свідчити про своїх панів. Селяни втратили право разпоряджатися своїм майном.У першій половині 17 ст у Галичині стало нормальною щоденна паншина

62. Соц-екон наслідки визвольної війни укр. народу під проводом Б. Хмельницького.

Визвольна війна, що спалахнула в середині ХVII ст. в український землях, мала на меті визволення України з-під панування шляхетської Речі Посполитої, створення власної незалежної держави, формування у ній нового соціально-економічного ладу з дрібною (фермерського типу) козацькою власністю на землю.

Значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ’я), оскільки вимоги та цілі окремих суспільних сил приховувались під релігійною оболонкою. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалось селянство, міщанство та духовенство. Війна почалася в лютому 1648 р. із захоплення повстанцями Запорозької Січі та обрання гетьманом Війська Запорізького Б.Хмельницького.

У середині XVII ст. надзвичайно ускладнилась соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Після закінчення війни саме Польща стає одним з головних експортерів хліба. Польські та полонізовані українські феодали намагались збільшити свої прибутки шляхом посилення експлуатації селян. Особливо зростає панщина в районах, сполучених із зовнішнім ринком. Наприклад, у Східній Галичині та на Волині вона досягла 5-6 днів на тиждень. Паралельно невпинно зростали натуральні та грошові податки. Потерпали українські селяни і від здачі феодалами своїх маєтків в оренду.

У складній ситуації в цей час опинились всі верстви укр. населення. У середині 17 ст. критичним було становище і в політичній сфері. Відсутність власної держави, перервана державотворча традиція, масове ополячення української еліти були чіткими симптомами катастрофи, що насувалась. У ході селянсько-козацький повстань першої половини 17 ст. український народ накопичував воєнний досвід, зростала його національна самосвідомість, посилювалась єдність козаків та селян у боротьбі за національне визволення, формувалась психологічна готовність боротись до переможного кінця.

Серед причин, що робили можливим початок війни, було посилення і розширення сфери впливу Запорозької Січі, яка на той час була своєрідним зародком української державності, що за певних умов міг стати основою для створення повноцінної держави.

Взагалі, оцінюючи історичні виступи наших давніх нащадків можна сказати, що Українська держава відбулася, але в зародковому стані: справжньої державності в неї не було, а була часткова, сильно обмежена автономія. Умови договорів царська влада постійно не виконувала і весь час намагалась переписати їх у власну користь. Наступні гетьмани хоча якось відстоювали незалежність, але регулярно згоджувалось на переоформлення міждержавних угод в гірший для нас бік.

Але треба памятати, що саме Хмельницький підняв свій народ з вікового занепаду і наклав відбиток свого творчого духа на всю наступну українську історію, а визвольна війна сприяла піднесенню національної свідомості українців та їх спорідненню.

10.Вплив монополій на розвиток господарства в У.(1900-191 У 90-ті роки XIX ст. в основному завершується промисловий переворот в Україні. На великих підприємствах постійно збільшувалося число робітників. У 1860 р. було 2147 підприємств, де працювало 86 тис. робітників, у 1865 р. кількість великих підприємств зросла до 30310, а робітників - до 205 тис .Життєвий рівень робітників був дуже важким.

З кінця XIX ст. підсилюється процес концентрації виробництва. Перші акціонерні об'єднання з'явилися ще в 80 -90 -ті роки. Але після економічної кризи 1900 - 1903 pp. були створені найбільші монополії "Продвугіль", "Продамет", "Продвагон" та інші. За рівнем концентрації виробництва в промисловості Україна займала провідне місце у світі.