14.Господство Украины во второй половине XVII-xviiIст. Сельское хоз-во. Пр-ть. Мануфактура. Торговля.

Экономической основой развития Украины традиционно остается сельское хоз-во. Высокопродуктивный труд наемных работников, усовершенствованная техника и технология обработки грунтов вывело хоз-во на достаточно высокий уровень сельскохозяйственного пр-ва. Расширялись посевы под техничные культуры, особенно конопли. Значительные изменения наблюдались в садоводстве и пр-ве. Важное место в сельском хоз-ве занимало животноводство, которое основывалось на использовании преимущественно наемной рабочей силы. Изменения поземельных отношениях наступили, когда Гетманщина и Слободская Украина вошла в состав России, поэтому земельные отношения развивались под влиянием экономики России. Уничтожалось землевладения селян, они превращались на крестьян. Национально –освободительная революция оказала значительное влияние на укр. пр-ть. Создались приятные условия для развития городов на Укр.,что были освобождены от польского владения. На большие торгово-промышленные центры преобразовались Киев, Нежин, Прилуки, Миргород, Чернигов и т.д.

Основой появления мануфактур были сельские и городские ремесла и промыслы. Технической предпосылкой для образование мануфактур было широкое использование водяного колеса, что обеспечивает переход от мелкого ручного пр-ва к большому механизированному. Наилучшего развития достигли мукомольные мануфактуры, которым служили не только водные, но и ветряные мельницы. Успешно развивалось пивоварение и мёдоварение, котор. имели хорошую сырьевую базу в Украине. Также развивалось металлургическое пр-во. Мануфактуры представляли собой относительно большие предприятия. Мануфактурное пр-во было в основном товарным и рыночным. С развитием товарного пр-ва в Укр. активизировались экономич. Связи между населенными пунктами, регионами и странами. Собирались ятмарки На правобережной Укр., Закарпатье,на котор. торговля велась бесперерывно. На ярмарки до Кременчуга прбывали купцы как с близких,так и с отдаленных городов, точнее с Могилева и т.д.Купцы с правобережн. и западноукр. городов торговали на ярмарках Нежина, Харькова вином, дегтем, и др. товара. Активной была торговля Правобережной Укр. с Запорожьем: отсюда везли соль ,рыбу, оружие. Развивалась также постоянная торговля, котор. осущ. Через магазины, склады. Аукционная торговля-продавали и покупали земли, дома. Развивалось купечество и чумачество. С развитием торговли появлялись новые торговые пути.

59. Розвиток ремесла та торгівлі українських земель у XIII першій половині хуіі ст.

К числу наиболее древних ремесел относятся: горнодобыча, ткачество, бондарничество, кожевенное и полотняное ремесло. Особое значение имело кузнецы и оружейники. Ремесленники изготовляли: рала, плуги, серпы, топоры, мечи, стрелы, щиты, кольчуги, замки, ключи, браслеты и перстни из золота и серебра. Местом сосредоточения свободного ремесла были посады. В Киеве было представлено около 50 ремесел. Городские ремесленники селились группами по роду занятий и занимали улицы или кварталы города, например, квартал Кожемяки в Киеве. В условиях преобладающего натурального хозяйства значительную роль играло домашнее производство, сельские ремесла, переработка продукции сельского хозяйства и промыслов. Им часто занимались в зимнее время, свободное от земледельческих проблем. Первоначально оружие производили кузнецы, а затем возникла специализация: щитники, лучники и др. Внутренняя торговля развивалась под влиянием обществееого разделения труда, выделения ремесел, роста городов, возникновения и накопления излишков продукции. В крупных городах были постоянно действующие торги или торговища – предшественники ныне существующих рынков. Другой ранней формой торговли были ярмарки. Для них были характерны: относительно редкая периодичность, большое стечение народа, наличие привозных и местных товаров, сопровождение торговли увеселительными мероприятиями. Источники того времени упоминают следующие товары регулярного спроса: зерно, хлеб, мед, воск, благовония, домашних животных, оружие, изделия из металла, соль, одежду, меха, полотно, гончарные изделия, древесину и др. Происходит расцвет торговли по днепровскому торговому пути – это во многом объяснялось тем, что потребности князей и воинов-варягов в ору­жии, снаряжении, одежде, обуви и др. не могли быть удовлетворены натуральными да­нями и изделиями местных ремесленников, что стимулировало развитие торговли и поиск внешних рын­ков.

28.Криза феодально-кріпосницької економіки в першій половині 19ст. Перша половина 19 ст. і у Росії, і в Україні характеризувалась розпадом феодально-кріпосницького ладу і формуванням капіталістичного укладу, а у середині 19 ст. феодальну систему Росії охопила глибока криза. Провідним в економіці України і надалі було сільське господарство, передусім землеробство, основою якого були поміщицькі латифундії. У феодальних володіннях відбулись певні зміни – поміщики були змушені пристосовуватись до потреб ринку: спеціалізувати власне господарство, удосконалювати технічні засоби виробництва; поміщицьке господарство усе більш набувало товарного характеру (усе більше продуктів поміщики виробляли не лише для власного споживання, а й на продаж) – у сер. 19 ст. у поміщицьких володіннях вироблялось 90% товарного хліба, тваринництво теж ставало товарним, товаризація проникала і в натуральне господарство селян. Розширюючи посівну площу під зернові культури, поміщицькі господарства збільшували посіви технічних культур, на які зростав попит. На Півдні України широко розвивалось конярство і скотарство. Прискорено розвивається промисловість; спершу існували 3 форми підприємств: вотчинні, посесійні і капіталістичні.У сер.19 ст. купці-промисловці стали монополістами у суконній промисловості, а саме у виробництві тютюну і канатів, а також значної частини млинів, олійниць тощо; проте, переважали дрібні підприємства. У поміщицьких маєтках поширеними галузями промисловості були суконництво, цукроваріння, гуральництво тощо; поза тим розвивались нові базові галузі – машинобудування, металургія (виробництво заліза і чавуна), вугледобування, виробництво скла, паперу, селітри і поташу. У 1822 р. в Україні запрацював перший цукровий завод, а незабарм було створено цукрову промисловість, яка обслуговувала потреби усієї Росії. Були і казенні (державні) підприємства – Луганський ливарний завод, Шостенський пороховий завод, Катеринославська суконна мануфактура, Київський арсенал, тощо. У 20-х рр. 19 ст. почала розвиватись кам`яновугільна промисловість Донбасу. Проте, головними галузями української промисловості на той час були харчова і сировиннообробна, а у загальноросійському масштабі промисловість України була насамперед оборонною. У першій половині 19 ст. в Україні чітко визначились 3 економічних райони: Лівобережжя, де промисловий розвиток досяг найвищого рівня; Південь, який став не лише в Україні, а й у всій Російській державі головним виробником товарної пшениці і продуктів тваринництва, та де водночас відбувався прискорений розвиток промисловості; і Правобережжя, яке було, здебільшого, сільськогосподарським районом, де зберіглись застійні форми феодального виробництва та існували обробні галузі промисловості. Зростанню хліборобства, тваринництва і промисловості сприяв розвиток торгівлі, передусім українсько-російської. Зовнішній торгівлі особливо сприяло створення чорноморсько-азовських портів, зокрема в Одесі і Херсоні, які стали важливими пунктами всеросійської торгівлі. Одеса отримала статус порто-франко, тобто право безмитної торгівлі, що перетворило її у космополітичне місто. У 30-40-х рр. 19 ст. на мануфактурах України внаслідок світового технічного перевороту усе більш застосовуються машини, зокрема парові двигуни, тобто відбувається перехід від мануфактурної стадії промисловості до машинної індустрії, від ручної до машинної праці. Зростає кількість вільнонайманих робітників. Мануфактурне виробництво в Україні поступово перетворюється у промислове, фабрично-заводське.