23.Європейський Союз та його роль в розвитку провідних західноєвропейських країн (50-90 pp. XX ст)

У 50-х роках в більшості європейських держав були роз­винуті індустріальні господарства. їхній розвиток відзначав­ся динамічністю і стабільністю. Швидкі темпи економічного зростання доповнюються початком органічної інтеграції в єдиний західноєвропейський економічний простір. Органі­заційне оформлення цей процес отримав ще у 1951 р. Саме тоді у Парижі (Паризька угода) було створено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Важливим кроком в інтеграційному процесі було підпи­сання Римського договору про створення Європейського Еко­номічного Співтовариства (ЄЕС). Договір підписали у 1957 р. У листопаді 1993 р. вступив в силу Маастрихтський договір, згідно з яким до кінця десятиріччя Європейське Співтовари­ство мало перетворитись у валютний, економічний і політичний Європейський Союз з єдиними зовнішньою політикою, грома­дянством та валютою. 1 січня 1999 р. на єдину валюту — євро перейшли 11 держав ЄС. Протягом кількох років євро буде засобом безготівкового розрахунку поряд з національними валютами. На сучасному етапі до Європейського Союзу входить 15 країн.

Схиляються до поступового входжен­ня до Європейського Союзу й фактично всі нові незалежні держави європейської частини колишнього СРСР, в тому числі й Україна.

Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина XX ст. стала періодом поступової стабілізації основних галузей промисловості, зростання виробництва то­варів масового споживання, підвищення життєвого рівня на­селення. Масове застосування досягнень науки, інформації та комп'ютеризації надало економічному розвитку технотронного характеру. Людська діяльність все більше набуває духовного виміру. Фізична праця поступається місцем розумовій. Інду­стріальна епоха трансформується в постіндустріальну.

63. Соціально-економічні передумови формування Київської Русі. Критика норманської теорії.

В IX в. на территории восточных славян складывается единое крупное Древнерусское государство с центром в г. Киеве. Образование этого государства способствовало развитие ремёсел, техники и обработки земли, торговых отношений, укрепившее связи между существовавшими государственными образованиями отдельных славянских племён.

Усилению объединительной тенденции способствовали и внешняя торговля (известный водный торговый путь “из варяг в греки”), сложные политические отношения с Византией, а также необходимость борьбы против половцев - кочевников, хазар и других племён нападавших на других славян. Всё это требовало создания объединенных вооруженных сил, лучшей организацией внешней торговли.

Важным фактором, слимулировавшим объединение, была определенная этническая общность славян, сходство языческих

верований.

Однако главным было то обстоятельство, что Киевский князь,имевший много земель, рабов, зависимых крестьян, а по тому и сильную дружину мог бы защитить власть имущих в условиях острой классовой борьбы, увеличивавшихся классовых противоречий.

Впервые норманская теория была сформулирована немецкими учёными Г.-Ф. Миллером и Г.-З. Байером, приглашёнными для работы в Россию в XVIII в. Горячим противником этой теории выступал М.В.

Ломоносов.

Сам факт пребывания варяжских дружин, под которыми, как правило, понимают скандинавов, на службе у славянских князей, их участия в жизни Руси не вызывает сомнения, как и постоянные

взаимные связи между скандинавами и Русью. Однако нет следов сколько - нибудь заметного влияния варягов на экономические и социально - политические институты славян, а также на их язык и культуру.

Учёные спорят о том, каково происхождение названия “Русь”.Одни полагают, что оно является производным от названия реки Рось(приток Днепра южнее Киева) и дано древними славянами - земледельцами. Но большинство лингвистов доказывают, что слово“Русь” - не славянское, а скорее всего пришло с севера и образовано

от названия южного берега Швеции - “Руслаген”.